Гурвіц Едуард Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едуард Йосипович Гурвіц
Едуард Йосипович Гурвіц

Час на посаді:
липень 1994 — березень 1998
Президент   Кучма Леонід Данилович
Попередник Симоненко Валентин Костянтинович
Наступник Руслан Борисович Боделан

Час на посаді:
5 квітня 2005 — 6 листопада 2010
Президент Віктор Андрійович Ющенко
Попередник Руслан Борисович Боделан
Наступник Костусєв Олексій Олексійович

Народився 30 січня 1948(1948-01-30) (66 років)
м. Могилів-Подільський, Вінницька область
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність єврей
Політична партія Партія УДАР
Батько Йосип Ілліч Гурвіц
Мати Мария Наумовна Бернштейн
Діти дочка — Євгенія, сини — Станіслав та Олександр
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Орден Святого благовірного князя Данила Московського II ступені та

Орден преподобного Нестора Літописця 1 ступеня

Едуа́рд Йо́сипович Гу́рвіц (* 30 січня 1948, м. Могилів-Подільський, Вінницька область) — український політичний діяч. Мер міста Одеса у 1994–1998 роках та у 2005–2010 роках. Обирався народним депутатом України в 1994 і 1998 роках (самовисуванець); у 2002 році — за списком блоку Наша Україна; у 2012 — за списком партії УДАР.
За даними журналу «Фокус» Едуард Гурвіц, станом на 2009 рік, займав шістдесяте[1] місце в рейтингу «найвпливовіших українців» та друге місце серед «найвпливовіших одеситів».[2] У 2010 році Едуард Гурвіц не потрапив в даний рейтинг.[3]

Життєпис[ред.ред. код]

Перші роки[ред.ред. код]

Народився в сім'ї Марії Наумівни Бернштейн (19191994) та Йосипа Ілліча Гурвіца (19131957). З 1966 року Едуард Йосипович розпочав трудову діяльність, будучи учнем. Працював різноробочим, вантажником, майстром на будівництві. У 1971 році він закінчив Ленінградський інженерно-будівельний інститут за фахом «інженер шляхів сполучення». З 1971 року по 1972 служив в ракетних військах стратегічного призначення. В період 19771987 років працював у різних будівельних організаціях Одеси на посадах виконроба, старшого виконроба, начальника об'єднаної ділянки. А у 1987 році Едуард Гурвіц створив будівельну фірму-кооператив «Екополіс», яку в травні 1990 року успішно продав, оскільки був обраний головою Жовтневої райради Одеси.[4]

Політична діяльність та перше «мерство»[ред.ред. код]

З травня 1990 року — голова Жовтневої районної ради міста Одеси. У квітні 1994 року — обраний народним депутатом України від Народного руху України[5]. А вже у липні 1994 року — обраний міським головою міста Одеси. За нього подали голоси 204 тис. виборців. За його найближчого конкурента Олексія Костусєва — 202 тис. Програла сторона заявила про масові фальсифікації під час виборів в підконтрольному Гурвіцу Жовтневому районі м. Одеси та подала позов до суду, але програла. У 1996 році — в Одесі проходить з'їзд чеченської діаспори «конгрес вайнахів» — в приміщенні російського драматичного театру, а в дитячі будинки Одеси були прийняті 23 чеченських дитини. У відповідь на цей крок лідери Ічкерії позитивно поставилися до прохання Гурвіца про звільнення групи українських заручників у Чечні. Гурвіц очолив українську депутацію, яка відвідала Чечню і визволила групу з 34-х заручників-будівельників з Кіровограда.[4][6]. 2 лютого 1997 побував на інавгурації Аслана Масхадова в якості офіційного гостя, де, за власними словами, просив чеченське керівництво про видалення з Одеси всіх чеченських злочинницьких організацій.[4]Однак, мали місце контакти одеської влади з чеченськими лідерами в кінці 1990-х років, це дало критикам Гурвіца привід підозрювати Гурвіца у зв'язках з чеченськими злочинцями і терористами[7][8]. У травні того ж року на найвищому міському рівні Гурвіц прийняв делегацію чеченського уряду на чолі з віце-президентом самопроголошеної республіки Вахою Арсановим, який дякував Едуарда Гурвіца «за матеріальну, моральну і духовну підтримку Чечні»[9]. 29 березня 1998 року — переобраний на посаду міського голови Одеси з відривом від найближчого конкурента в 70 тисяч голосів. Головний конкурент, Руслан Боделан, подав позов до суду, вимагаючи скасування результатів виборів через масові фальсифікації. В результаті прямого втручання центральної виконавчої влади і особисто президента Леоніда Кучми, Кіровоградський обласний суд визнав підсумки виборів недійсними. До перевиборів Едуард Гурвіц в якості кандидата допущений не був. На тих же виборах був обраний народним депутатом України по Суворовському виборчому округу міста Одеси.

Едуард Гурвіц в Іраку поряд з керівником політичної партії Братство Дмитром Корчинським (праворуч)

У другий раз у мери[ред.ред. код]

У 2002 році Едуард Гурвіц знову балотувався на посаду Одеського міського голови. За підсумками виборів був оголошений другим. Звинуватив свого конкурента у фальсифікації виборів[10] і звернувся з відповідним позовом до суду. Суд позов відхилив. Після поразки на виборах Одеського міського голови "Віктор Ющенко по своїй квоті взяв мене (Гурвіца) в список «Нашої України»[11] У цьому ж році був обраний до парламенту за партійними списками цього блоку і увійшов до складу однойменної парламентської фракції.

Під час Помаранчевої революції 2004 року, прилучився до її прихильників. Був неодноразово помічений на сцені Майдану Незалежності, де стояв рука об руку з іншими лідерами революції. У 2005 році — після приходу нової влади — Приморський районний суд міста Одеси, за нововиявленими обставинами, визнав офіційні підсумки виборів Одеського міського голови 2002[13] і скасував їх. Рішенням суду призначено міським головою міста Одеса, у зв'язку з чим депутатські повноваження припинені. Позов Гурвіца розглядала та ж суддя, яка присудила йому перемогу на виборах міського голови 1994 року (Світлана Ярош). Дещо пізніше, в кінці травня, з будівлі Приморського суду були викрадені всі матеріали кримінальної справи про фальсифікацію виборів у 2002 році.[14] Виконавці і замовники даного викрадення досі не названі. У 2006 році Едуард Гурвіц знову був обраний міським головою Одеси. А 29 березня 2006 Одеська міська виборча комісія оприлюднила результати виборів міського голови Одеси. За Едуарда Гурвіца віддали свої голоси 224 тис. 703 виборця. Його найближчий переслідувач — Сергій Бовбалан набрав лише 92 тис. 662 голоси[15]. 5 квітня Едуард Йосипович прийняв присягу міського голови.

У 1998 році, на виборах мера Одеси, Гурвіц набрав найбільшу кількість голосів, але був усунутий від влади рішенням Президента Кучми через політичні розбіжності з останнім. Проте, вже в 2005 році був призначений на посаду мера взагалі без виборів — простим рішенням районної судді С.Ярош.[1]

З 1994 по 1998 — Народний депутат України 2-го скликання від Жовтневого виборчого округу № 294 Одеської області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань культури і духовності.

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання за виборчім округом № 136 Одеської області. Член Комітету з питань культури і духовності.

З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний за списком виборчого блоку Ющенка «Наша Україна» під № 46. Член Комітету у закордонних справах.

Був представником України в Палаті місцевих влад Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи на 2006–2007 роки (з травня 2006).

Родина[ред.ред. код]

Одружений. Дочка Євгенія (1975) — інженер-економіст, сини Станіслав (1983), Олександр (2008).

Нагороди[ред.ред. код]

Орден «За заслуги» III ступеня (грудень 2006). Орден Святого благовірного князя Данила Московського II ступені (1 лютого 2008).[16]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У 2007 році — 87 місце, у 2008 році — 78 місце. Журнал «Фокус» від 18.12.2008
  2. .ua/politics/149330 / Журнал «Фокус» № 42 (204) від 13 жовтня 2010 року. Стаття «Рейтинг Фокуса: Доходи кандидатів у мери міст України»
  3. Стаття "200 найвпливовіших українців. Рейтинг Фокуса "
  4. а б в «Интервью Э. Гурвица корреспонденту газеты «Окна» Дмитрию Ирпенскому от 2005-06-30». Архів оригіналу за 17.12.2007. 
  5. Едуард Гурвіц
  6. 2010/09/09/103017.html Стаття "Кіровоград. Намедни. 1996 «на сайті» kirovograd.proua.com "
  7. Статья «Мэра Одессы обвиняют в причастности к взрывам в Москве» на сайте «РОСБАЛТ УКРАИНА»
  8. Емельянов В. (27 февраля 2012). «Покушение с расчётом на взаимность». Сайт «Комментарии». Архів оригіналу за 2012-12-16. Процитовано 2012-12-14. 
  9. Новина «В Києві представлено матеріали про співпрацю мера Одеси із чеченськими бойовиками» на сайті «Новий регіон — Київ»
  10. Існує думка, що вибори 2002 року, на відміну від попередніх виборів Одеського міського голови, пройшли в спокійній цивільної атмосфері, без замовних вбивств, без провокацій, без соціальної напруженості, без нагнітання психозу і пристрастейГончарук Г. I. Феномен виборів Одеського міського голови 31 березня 2002 року.
  11. "Едуард Гурвіц розповів, як його хотіли вбити, і чому він вийшов з «Нашої України» на сайті «Думская.net»]
  12. Інтерв'ю Едуарда Гурвіца про його відвідини Іраку.//
  13. http://dumskaya.net/news/Odesskij_sociolog_boyus_vyzvat_nedovolstvo_Gurvi-003989/ Однако в 2009 году «всплыла» и прямо противоположная инсайдерская информация.]//
  14. Стаття від 2005 −05-26 «Вкрали» справу «з … суду» на сайті газети «Вечерняя Одесса»
  15. Результати виборів мера Одеси//
  16. РИА Новый регион

Посилання[ред.ред. код]


Попередник:
Валентин Симоненко
19831994
Coat of Arms of Odessa.svg
60-й Міський голова Одеси
(1-й в Україні)

липень 1994 — березень 1998
Наступник:
Руслан Боделан
19982005
Попередник:
Руслан Боделан
19982005
Coat of Arms of Odessa.svg
62-й Міський голова Одеси
(3-й в Україні)

5 квітня 20056 листопада 2010
Наступник:
Олексій Костусєв
20102013