Гуска мала

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуска мала
Anser erythropus.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)
Родина: Качкові (Anatidae)
Підродина: Гусеві (Anserinae)
Рід: Гуска (Anser)
Вид: Гуска мала
Біноміальна назва
Anser erythropus
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Anser erythropus
ITIS logo.jpg ITIS: 175033
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 132586
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Anser erythropus

Гуска мала, гуска білолоба мала[1] (Anser erythropus) — водоплавний птах родини качкових. Один з 4-х видів роду, зокрема у фауні України. Підвидів не утворює. В Україні рідкісний пролітний та зимуючий вид.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Дуже схожа на велику білолобу гуску, але значно менша. У дорослого птаха голова, шия, спина та поперек темно-бурі; на лобі біла пляма, яка закінчується над заднім краєм ока; пера спини і крил зі світлою верхівкою; воло, груди і передня частина черева сірувато-бурі, на грудях і череві темно-бурі поперечні смуги; задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі; махові пера темно-бурі; стернові пера бурі, з білою верхівкою. Дзьоб рожевий; він коротший за 40 мм — головна відмінність від великої білолобої гуски. Ноги жовтогарячі. Навколоочне кільце жовте. У молодого птаха білої плями на лобі, а також темних смуг на грудях і череві нема. Маса тіла — 1,3—2,3 кг, довжина тіла — 51—60 см, розмах крил — 1215–1340 мм.

Ареал виду та поширення в Україні[ред.ред. код]

Гніздовий ареал охоплює внутрішні тундри і лісотундри Євразії від Норвегії до Чукотського хребта. Зимує на Південно-східному Каспії, у Азово-Чорноморському регіоні, північно-західній Європі, Китаї. В Україні під час міграцій зрідка трапляється по всій території, регулярніше у Північно-західному Приазов'ї, де обмежено може залишатися і на зимівлю. Також зрідка зимує у південній частині Сивашу.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

Популяція виду оцінюється у 20—25 тис. дорослих особин[2]. В Україні трапляється на прольоті окремими групами по 3—7, зрідка до 20—30 особин, іноді зграями до 50—300 особин, переважно з іншими видами гусей. Останніми роками відбувається збільшення чисельності виду на міграціях та зимівлі у Північно-західному Приазов'ї, що пов'язано з погіршенням умов зимівлі на Каспії. До причин зміни чисельності належать: трансформація біотопів у місцях зимівлі, браконьєрство, винищення під час линяння на місцях гніздування, розлякування птахів у репродуктивний період.

Особливості біології[ред.ред. код]

Перелітний птах. Весняна міграція в Україні триває з середини березня до початку травня. Восени з'являється в середині або кінці вересня. В Азово-Чорноморському районі трапляється до грудня. Гніздові біотопи — схили берегів річок, вкриті густою рослинністю. На зимівлі та міграціях тримається різних типів водойм. Живиться переважно рослинною їжею. Обережний птах. На перельотах летить кутом або шеренгою[1]. Голос не такий голосний, вищий і більш пискливий, ніж у великої білолобої гуски. Він може бути переданий як «клік-клік», «юііллю-юільо» та «тьє-тьо»[1].

Охорона[ред.ред. код]

Включено до Червоної книги України (1994, 2009) (статус виду — вразливий), Європейського червоного переліку, у Додаток І Директиви Ради Європи про охорону диких птахів, у Додаток І Боннської конвенції, Додаток II Бернської конвенції і угоди AEWA. Виконується міжнародна програма реінтродукції в природу в Лапландії. В Україні разом з іншими водоплавними птахами охороняється на об'єктах природно-заповідного фонду. Успішно розмножується в умовах неволі, але в Україні цей вид не розводять.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Марисова І. В., Талпош В. С. Птахи України. Польовий визначник. — К.: «Вища школа», 1984.
  2. BirdLife Species Factsheet: Anser erythropus. Downloaded from http://www.birdlife.org on 24/11/2010

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Фауна Украины. Том 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К.: Наукова думка, 1991. — 208 с.

Посилання[ред.ред. код]

  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  • Лисенко В. І., Гаврись Г Г. Гуска мала // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 399.