Густав Бізанц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бізанц.
Густав Бізанц
пол. Gustaw Bisanz
Народження 30 серпня 1848(1848-08-30)
Смерть 3 жовтня 1925(1925-10-03) (77 років)
Поховання Личаківський цвинтар
Країна
(підданство)		  Польська Республіка
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль історизм
CMNS: Густав Бізанц у Вікісховищі

Густав Бізанц (нім. Gustav Bisanz, 30 серпня 1848, Кути — 3 жовтня 1925, Львів) — архітектор, педагог, ректор Львівської політехніки.

Будівля Промислової школи у Львові. 1892 рік
Власний будинок на вул. Чупринки, 72 у Львові. 1900 рік

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 серпня 1848 року в селі Кавчий Кут (тепер Кути під Стриєм). У Львові закінчив реальну школу.[1] Протягом 1868—1873 років навчався у Технічній академії у Львові (нині Національний університет «Львівська політехніка»). Серед викладачів був зокрема архітектор, майбутній ректор політехніки Юліан Захаревич. Ще будучи студентом, 1872 року влаштувався асистентом Захаревича на кафедру будівництва.[2] Від 1876 — завідувач новоствореною «кафедрою архітектури II» (пізніше відома як «кафедра наземного будівництва»). 9 жовтня 1878 року отримав звання професора надзвичайного, а від 1883 — звичайного. 1879 року з метою навчання відвідав Італію і Німеччину, а 1882 року — Бельгію і Францію.[1] Протягом 1883—1898 і 1901—1903 років обирався деканом архітектурного факультету. Десятиліттями очолював комісію так званого «другого державного екзамену» на відділі будівництва.[2] Після смерті ректора Політехніки Домініка Зброжека, від 1 липня 1889 року до кінця вересня виконував обов'язки ректора.[1] Знову обраний ректором на 1898—1899 навчальний рік.[2]

Поза навчальним закладом був членом екзаменаційних комісій авторизованих архітекторів, будівельних інженерів та «інженерів культури», член екзаменаційної комісії майстрів-будівничих.[3] 1877 року став членом Політехнічного товариства у Львові.[4] 1910 року був одним з організаторів, створеної товариством виставки польських архітекторів у Львові.[5] Взяв участь у публічній дискусії на шпальтах фахової преси щодо критики виставки краківськими архітекторами.[6] Взяв участь у П'ятому з'їзді техніків, який відбувався 8—11 вересня 1910 року у Львові, де зачитав реферат «Про законодавче регулювання посади архітектора в Австрії».[7] Член Кола польських архітекторів — об'єднання, яке виникло в рамках Політехнічного товариства. 1912 року обраний другим заступником президента Кола.[8]

В архітектурній творчості Бізанц застосовував різноманітні стилі історизму — неоренесанс, необароко, неоготику, неороманський стиль. Є автором низки громадських та культових споруд, прибуткових будинків, особняків.[9] Автор статей з питань будівництва в часописах «Allgemeine Bauzeitung» та «Czasopismo Techniczne». Член редакції останнього з них у 1889—1890 роках.[10] Автор підручника «Budownictwo», активно використовуваного в Галичині до 1920-х років, кілька разів перевиданого. Книга являла собою літографський відбиток рукописного тексту. Видання 1908 року складається з двох томів і містить 1500 ілюстрацій. Підручник є унікальною польськомовною хрестоматією будівельних матеріалів, технологій, конструкцій, які були актуальні до впровадження індустріальних методів будівництва, масового використання стальних і залізобетонних конструкцій.[11] Серед зацікавлень Бізанца були також питання стандартизації розмірів цегли. З його ініціативи фабрика Кароля Шульца у Львові почала випускати цеглу тричетвертного розміру.[12]

Був членом журі архітектурних конкурсів, зокрема у конкурсі проєктів гуртожитку Політехніки на вулиці Горбачевського, 18 у Львові (1894)[13], будинку Політехнічного товариства у Львові (1905)[14], каплиці в Хоминцях (1905)[15], нової ратуші у Стрию (1906)[16], будинку Торгівельно-промислової палати у Львові (1907)[17], прибуткового дому Бромільських у Львові на проспекті Шевченка (1909)[18], казино у Львові (1910)[19], прибуткових будинків на вулицях Коперника і Банківській (1910)[20], дому управління залізниці на вулиці Листопадового чину (1911)[21], будівлі Львівського університету (1913)[22], ратуші в Дрогобичі (1913).[23]

Вийшов на пенсію 1910 року.[24] 5 березня того ж року з цієї нагоди відбулись урочисті проводи у приміщенні Політехнічного товариства.[25] Помер 3 жовтня 1925 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.[26]

Родина[ред. | ред. код]

Густав Бізанц народився в сім'ї німецьких колоністів у селі Кавчий Кут (тепер Кути під Стриєм). Батько — Йоган Бізанц, орендар землі. Мати Зузанна з дому Валентін.[27] Коріння Бізанців походило з околиць французького міста Безансон. Звідти, переслідувані як гугеноти, представники родини перебрались до Швейцарії, пізніше на захід Німеччини. В Галичині з'явились на початку XVIII століття з першою хвилею німецьких колоністів. Bisanz — германізований варіант цього прізвища.[28]

У Львові Густав Бізанц проживав спочатку на вулиці Липовій (тепер Устияновича). Пізніше збудував для родини віллу на вулиці Кшижовій, 72 (тепер Генерала Чупринки).[29] 28 квітня 1896 року одружився з Марією з дому Гроссе, родом із Кракова[27] з родини німецьких купців.[29] Мав двох доньок — Софію (нар. 2 травня 1897 року) і Зузанну (нар. 23 липня 1899 року), а також сина Юліуса (нар. 9 квітня 1904 року).[27] 1924 року Софія вийшла заміж за архітектора Адама Мсцівуєвського.[30]

Архітектурні проєкти[ред. | ред. код]

  • Ескіз курзалу в Цехоцинку. Здобув перше місце на конкурсі ескізів, оголошеному Товариством заохочення красних мистецтв 1875 року.[1]
  • Участь у проєктуванні головного корпусу Львівської політехніки під керівництвом Юліана Захаревича у 1872—1876.[31] Пізніше, у 1903—1904 роках керівництво спорудженням двох додаткових крил.[32]
  • Мурована греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці в Задарові (1881).[33]
  • Житловий будинок на нинішній вулиці Устияновича, 10 у Львові (близько 1890).[9]
  • I місце на конкурсі проєктів будівлі Міського промислового музею у Львові 1890 року.[34] Стилістично проєкт відносився до неоренесансу. Загальний уклад фасаду був близький до Музею мистецтва і промисловості у Відні і мав деякі паралелі з будинком Львівської політехніки.[35] Для реалізації однак обрано позаконкурсний спільний проєкт Юзефа Каетана Яновського і Леонарда Марконі.[36]
  • Будівля Промислової школи на нинішній вулиці Театральній, 17. Проєкт Бізанца обрано на конкурсній основі. Реалізовано у 1890—1892 роках. Триповерхова споруда з високим цоколем, у плані являє собою чотирикутник 48×46 м із внутрішнім двором. Система планування — коридорна, із розміщенням приміщень по один бік коридору. У підвалах запроєктовано квартири службовців, майстерні, котельні. Фасад вирішено у формах необароко та неоренесансу. Перший його ярус обшитий каменем, другий і третій — нетиньковані, з червоної цегли. В радянський час фасад від проспекту Свободи перебудовано.[37] Втрачено мансардний дах.[24]
  • Дерев'яна каплиця для санаторію у Брюховичах під Львовом[1] (1893).
  • Власна вілла на нинішній вулиці Генерала Чупринки, 72 (1900—1903). Фасади оздоблено у стилі модернізованого бароко німецького зразка.[38]
  • Конкурсний проєкт будівлі реальної школи у Стрию (ІІ місце, співавтор Вінцент Равський-молодший).[39]
  • Каплиця закладу для душевнохворих на Кульпаркові.[40]

Друковані праці[ред. | ред. код]

  • Ekonomia budownicza / spisał K. Stelzer. — Lwów : Tow. wzaj. pom. nauk. słuch. Pol., 1878.
  • Budownictwo lądowe / spisał J. Bałaban. — Cz. I i II. — Lwów, 1884.
  • Studie über ein Zellengewölbe // Allgemeine Bauzeitung. — Wien, 1888.
  • Budownictwo lądowe część I i II / spisali A. Zachariewicz i K. Teodorowicz. — Lwów, 1893.
  • Budownictwo lądowe część III i IV / spisali A. Kühnel, T. Obmiński i M. Teodorowicz. — 1896.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny. — Lwów : nakł. Szkoły Politechnicznej, 1894. — S. 142.
  2. ↑ а б в Жук І. Професор Густав Бізанц (сторінка з родинної саги) // Німецькі колонії в Галичині: Історія — архітектура — культура. Матеріали, доповіді та повідомлення. — Львів : Манускрипт, 1996. — С. 143—144. — ISBN 5-7707-9809-2.
  3. ↑ Czterdzieści lat pracy nauczycielskiej! // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 5. — S. 49.
  4. ↑ Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 86.
  5. ↑ Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 24. — S. 386.
  6. ↑ Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 123—125. — ISBN 83-88372-29-7.
  7. ↑ V-ty Zjazd Techników Polskich we Lwowie // Przegląd Techniczny. — 1910. — № 43. — S. 528.
  8. ↑ Kronika // Architekt. — 1912. — № 3—4. — S. 34; Kronika // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 55.
  9. ↑ а б Тимофієнко В. І. Бізанц Густав // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — С. 41. — ISBN 966-7452-16-6.
  10. ↑ Kucharzewski F. Piśmiennictwo techniczne polskie // Przegląd Techniczny. — 1908. — № 31. — S. 380.
  11. ↑ Жук І. Професор… — С. 144—145.
  12. ↑ Жук І. Професор… — С. 145.
  13. ↑ Księga pamiątkowa Towarzystwa «Bratniej Pomocy» Słuchaczów Politechniki we Lwowie. — Lwów, nakładem Towarzystwa «Bratniej Pomocy» Słuchaczów Politechniki, 1897. — S. 172.
  14. ↑ W. Ż. Konkurs na budowę domu Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie // Przegląd Techniczny. — 1906. — № 3. — S. 27.
  15. ↑ Lewicki J. Między tradycją… — S. 189.
  16. ↑ Konkurs na projekt nowego ratusza w Stryju // Gazeta Lwowska. — 28 marca 1906. — № 71. — S. 4; Konkurs na projekt nowego ratusza w Stryju // Słowo Polskie. — 27 marca 1906. — № 132. — S. 3.
  17. ↑ Budowa gmachu Izby handlowej i przemysłowej // Gazeta Lwowska. — 19 lutego 1907. — № 40. — S. 4; Budowa gmachu Izby handlowej i przemysłowej // Nowa Reforma. — 18 lutego 1907. — № 80. — S. 3.
  18. ↑ Konkurs na dom Bromilskich // Czasopismo Techniczne. — 1909. — № 20. — S. 247; Konkurs na dom czyszowy we Lwowie // Architekt. — 1909. — № 7. — S. 133—134.
  19. ↑ Konkurs na gmach Kasyna miejskiego we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 7. — S. 93; Konkurs na gmach kasyna we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 1. — S. 20.
  20. ↑ Rozmaitości // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 13. — S. 192; Konkurs na szkice domów czynszowych we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6, 7, 8. — S. 126.
  21. ↑ Konkurs na szkice gmachu dyrekcyi kolei państw. we Lwowie // Architekt. — 1911. — № 1. — S. 17; Rozstrzygnięcie konkursu na szkice gmachu administr. kolei państw. we Lwowie // Architekt. — 1911. — № 3. — S. 49.
  22. ↑ Konkurs na budowę nowego gmachu uniwersyteckiego we Lwowie // Architekt. — 1912. — № 11—12. — S. 134; Rozstrzygnięcie konkursu na gmach uniwersytetu we Lwowie (wyciąg z protokołu) // Architekt. — 1913. — № 5—6. — S. 69.
  23. ↑ Konkurs na projekt ratusza w Drohobyczu // Architekt. — 1913. — № 5—6. — S. 90; Konkurs architektoniczny // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 16. — S. 187; Protokół Sądu konkursowego dla planów ratusza w Drohobyczu // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 31. — S. 368; Konkurs na projekt ratusza // Przegląd Techniczny. — 1913. — № 22. — S. 308.
  24. ↑ а б Жук І. Професор… — С. 149.
  25. ↑ Czterdzieści lat… — S. 51.
  26. ↑ Nicieja S. Lwów. Ogród snu i pamięci. Dzieje Cmentarza Łyczakowskiego oraz ludzi tam spoczywających w latach 1786—2010. — Opole: Wydawnictwo MS, 2011. — S. 276. — ISBN 978-83-61915-07-2.
  27. ↑ а б в Degener L. Bisanz Gustav // Wer ist's? — 1911. — T. 5. — S. 117.
  28. ↑ Жук І. Професор… — С. 142.
  29. ↑ а б Wajda L. O Hance i jej rodzinie. Wspomnienia ciąg dalszy // Cracovia Leopolis. — 2007. — № 2 (50). — S. 25. — ISSN 1234-8600.
  30. ↑ Ćwiklińska B. Konkurs architektoniczny na pensjonat w Krynicy (1926). Jego postaci i pokłosie // Almanach Muszyny. — 2005. — S. 162. — ISSN 1234-6276.
  31. ↑ Czterdzieści lat… — S. 50.
  32. ↑ Жук І. Професор… — С. 147; Czterdzieści lat… — S. 51.
  33. ↑ Księga pamiątkowa Towarzystwa… — S. 200; Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna… — S. 142.
  34. ↑ Gazeta Warszawska. — 19 lutego 1890. — № 46. — S. 3.
  35. ↑ Жук І. Професор… — С. 149; Lewicki J. Między tradycją… — S. 141.
  36. ↑ Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проєкту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1995. — № 3. — С. 30; Gazeta Narodowa. — 25 sierpnia 1898. — № 235. — S. 2.
  37. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 291—293, 590. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  38. ↑ Архітектура Львова… — С. 352.
  39. ↑ Śp. Inż. Wincenty Rawski // Czasopismo Techniczne. — 1927. — № 19. — S. 305.
  40. ↑ Дорош А. Ю. Мешканці Нового Світу // Галицька брама. — 2007. — № 3-4 (147—148). — С. 17.

Джерела[ред. | ред. код]

Ректори
Львівської політехніки
Флоріан Шиндлер (1844—1848) • Александер Райзінґер (1851—1871) • Фелікс Стшелецький (1872—1874) • Ян Непомуцен Франке (1874—1875) • Кароль Машковський (1875—1876) • Авґуст Фройнд (1876—1877) • Юліан Захарієвич (1877—1878) • Владислав Зайончковський (1878—1879) • Юліан Медвецький (1879—1880) • Ян Непомуцен Франке (1880—1881) • Юліан Захарієвич (1881—1882) • Авґуст Фройнд (1882—1883) • Юліуш Биковський (1883—1884) • Юліан Медвецький (1884—1885) • Владислав Зайончковський (1885—1886) • Богдан Мариняк (1886—1887) • Юліан Медвецький (1887—1888) • Густав Бізанц (1888—1889) • Домінік Зброжек (1888—1889) • Авґуст Фройнд (1889—1890) • Ян Непомуцен Франке (1890—1891) • Кароль Скібінський (1891—1892) • Юзеф Ріхтер (1892—1893) • Плацид Дзівінський (1893—1894) • Максиміліан Тульє (1894—1895) • Броніслав Павлевський (1895—1896) • Мечислав Лазарський (1896—1897) • Роман Ґостковський (1897—1898) • Густав Бізанц (1898—1899) • Юзеф Ріхтер (1899—1900) • Стефан Нементовський (1900—1901) • Роман Дзеслевський (1901—1902) • Тадеуш Фідлер (1902—1903) • Станіслав Кемпінський (1903—1904) • Леон Сирочинський (1904—1905) • Северин Відт (1905—1906) • Едгар Ковач (1906—1907) • Віктор Синевський (1907—1908) • Стефан Нементовський (1908—1909) • Броніслав Павлевський (1909—1910) • Максиміліан Тульє (1910—1911) • Тадеуш Фідлер (1911—1912) • Едвін Гаусвальд (1912—1913) • Казимир Олеарський (1913—1914) • Максиміліан Титус Губер (1914—1915) • Станіслав Анчиц (1915—1916) • Тадеуш Обмінський (1916—1917) • Здзіслав Криговський (1917—1918) • Тадеуш Годлевський (1918—1919) • Максиміліан Матакевич (1919—1920) • Стефан Павлік (1920—1921) • Максиміліан Титус Губер (1921—1922) • Юліан Фаб'янський (1922—1924) • Кароль Вонторек (1924—1925) • Ігнацій Мосцицький (1925) • Ян Лопушанський (1925—1926) • Отто Надольський (1926—1927) • Юліан Токарський (1927—1928) • Казимир Зіпсер (1928—1929) • Каспер Вайґель (1929—1930) • Казимир Бартель (1930—1931) • Вітольд Мінкевич (1931) • Габрієль Сокольницький (1931—1932) • Казимир Зіпсер (1932—1933) • Отто Надольський (1933—1934) • Отто Надольський (1935—1936) • Адольф Йошт (1936—1937) • Едвард Сухарда (1937—1939) • Антоній Верещинський (1939) • Максим Садовський (1939—1941) • Микола Шпилько (1941) • Теодор Бедефельд (1943—1944) • Володимир Бужинський (1944) • Стефан Ямпольський (1944—1953) • Микола Максимович (1953—1963) • Григорій Денисенко (1963—1971) • Михайло Гаврилюк (1971—1991) • Юрій Рудавський (1991—2007) • Юрій Бобало (від 2007)
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Густав_Бізанц&oldid=35310472