Густаф де Лаваль
| Густаф де Лаваль | |
|---|---|
| швед. Karl Gustaf Patrik de Laval | |
 Густаф де Лаваль у віці близько 50 років | |
| Народився |
9 травня 1845[1][4][…] Даларна, Орса,  Швеція |
| Помер |
2 лютого 1913[1][2][…] (67 років) Оскар[d], Швеція[1][3][5] ·колоректальний рак[3] |
| Поховання | Північний цвинтар (Стокгольм)[6][7] |
| Громадянство |
Швеція |
| Національність | швед |
| Діяльність | інженер, винахідник |
| Галузь | інженерія |
| Alma mater | Королівський технологічний інститут |
| Знання мов | шведська |
| Членство | Шведська королівська академія наук |
| Посада | member of the First Chamberd[5][8] і член Другої палати риксдагуd[5] |
| Партія | Q10604308? (1890)[5] |
| У шлюбі з | Isabel Amalia Grundahld[1][5] |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
Гу́стаф де Лава́ль (швед. Karl Gustaf Patrik de Laval; 9 травня 1845, Даларна (ландскап), Орса — 2 лютого 1913, Стокгольм) — шведський інженер та винахідник з французькими коренями.
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Густаф де Лаваль народився в Орсі, Швеція. Предки Лаваля належали до старовинного французького дворянського роду. Бувши за релігійною вірою протестантами, що називались у Франції гугенотами та зазнавали переслідувань з боку католицької церкви, вони змушені були покинути батьківщину після Варфоломіївської ночі. За традицією роду декілька поколінь Лавалів були військовослужбовцями. Батько Густафа Яків де Лаваль був капітаном шведської армії. Вийшовши у відставку, він отримав, за звичаєм того часу, замість пенсії «капітанський маєток», що давався у довічне користування військовим і цивільним чинам. Цей маєток («Блазенборг») знаходився в селі Орса, в Далекарлії. Після оселення в Блазенборзі, Яків де Лаваль одружився з Єлизаветою Мартін. Тут і народився син, що отримав при хрещенні ім'я Карл Густаф Патрік.
Закінчивши курс у Фалунській школі у 1863 році, навесні того ж року, не підіймаючи навіть у сім'ї питання про якісь інші професії, Лаваль вирушив до Уппсали складати іспит для отримання права на вступ до вищого навчального закладу. Витримавши іспит, восени Лаваль був зарахований в Королівського технологічного інституту в Стокгольмі для навчання за фахом морське будівництво і текстильна промисловість.
Закінчив Технологічний інститут у 1866 році (тепер Королівський технологічний інститут) і в 1872 році математичний факультет Уппсальського університету з відзнакою й одночасно представив дисертацію: «Про хлористі і бромисті сполуки вольфраму». Після блискучого захисту йому одноголосно було присуджено науковий ступінь «доктора філософії». Уже в 1873 році Лаваль отримує свій перший патент, що стосувався обробки фосфористих руд, а в наступному 1874 році — другий патент на новий спосіб обробки цинкових руд.
У 1882 запропонував конструкцію парової турбіни[9] і в 1887 виготовив зменшений демонстраційний зразок.
У 1890 році винайшов сопло, призначене для подачі пари в турбіну, яке згодом назвали його іменем, і використовують до сьогодні за цим же призначенням. У XX столітті сопло Лаваля знайшло застосування у реактивних двигунах для створення реактивного струменя.
Лавалю належить також авторство винаходу центрифуги для розділення на фракції сумішей рідин з різною густиною. Це технічне рішення використовував як сепаратор молока. У 1894 році запатентував доїльний апарат, перший промисловий зразок було випущено уже після його смерті компанією Alfa Laval Group[10], заснованою де Лавалем та Оскаром Ламмом у 1883 році.
Першим застосував гнучкий вал, диск однакового опору, що дозволяв досягати великих колових швидкостей (419 м/с). Крім того, в турбінах Лаваля було передбачено багато нових елементів, частина з яких використовується в сучасному турбобудуванні. Лаваль розробив також теорію сопла. Внаслідок низки конструктивних недоліків і відносно малої потужності турбіни Лаваля не набули поширення, але відіграли значну роль у розвитку турбобудування.
За своє життя Густаф де Лаваль запатентував 93 винаходи.
Вибирався (1888—1890) членом риксдагу.
Публікував в газеті «Svenska Dagbladet» статті на економічні теми.
Помер у 1913 році у Стокгольмі і похований на Північному цвинтарі[11]
Галерея зображень[ред. | ред. код]
-
Густаф де Лаваль у 1875 році -
Парова турбіна конструкції Лаваля. Виготовлена у Швеції, 1888. (Німецький музей, Мюнхен) -
![Субмарина конструкції Лаваля[12]](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/05/De_Leval_boat.jpg/180px-De_Leval_boat.jpg)
Субмарина конструкції Лаваля[12] -
Колишній завод парових турбін у передмісті Стокгольма -
Складальний кресленик парової турбіни Лаваля -
Сепаратор Alfa Laval -
Могила Густафа де Лаваля
![Субмарина конструкції Лаваля[12]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:De_Leval_boat.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Carl Gustaf Patrik de Laval — 1917.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г д Oscars kyrkoarkiv, Död- och begravningsböcker, SE/SSA/6025/F I/2 (1912-1916), bildid: 00030170_00039, sida 38
- ↑ Orsa kyrkoarkiv, Dalarnas län, Födelse- och dopböcker, SE/ULA/12919/C/6 (1833-1862), bildid: C0013596_00091
- ↑ а б в г д Two-Chamber Parliament 1867–1970. — 1985. — Т. 1. — С. 129.
- ↑ De Laval, KARL G. P. — Svenskagravar.se.
- ↑ Sten nr 454 – Gustaf De Laval — Norra begravningsplatsen.se.
- ↑ Hildebrand A. Svenskt porträttgalleri : XXV:1. Riksdagens första kammare 1867–1904 — С. 191.
- ↑ Vaclav Smil (2005). Creating the Twentieth Century: Technical Innovations of 1867-1914 and Their Lasting Impact. Oxford University Press. с. 62. ISBN 0-19-516874-7. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 3 січня 2009.
- ↑ Офіційний сайт компанії [Архівовано 9 грудня 2013 у Wayback Machine.], заснованої де Лавалем
- ↑ Gustaf de Laval [Архівовано 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] на Find a Grave
- ↑ Illustrated Naval and Military Magazine [Архівовано 4 січня 2014 у Wayback Machine.], 1888, V.8
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Густаф де Лаваль |
- Гумилевский Л. Густав Лаваль / Л. Гумилевский. — М. : Журнально-газетное объединение, 1936. — 256 с.
|
