Гучність звуку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гу́чність зву́ку — інтенсивність звукового відчуття, що викликана даним звуком у людини з нормальним слухом. Гучність залежить від сили звуку і виражається кількістю децибел, на які даний звук перевищує за інтенсивністю звук, прийнятий за поріг чутності. Одиниця вимірювання гучності — фон.

Рівень гучності звуку - відносна величина, що вимірюється у фонах і чисельно дорівнює рівню звуковому тиску (в децибелах - дб), створюваного синусоїдальним тоном частотою 1 Кгц такої ж гучності, для інших частот використовують виправлення з таблиці або спеціального графіку - кривих рівних гучностей, що представляє собою стандартизоване (ISO 226) сімейство кривих, називаних також ізофонами.

[ред.] Залежність гучності від тривалості звуку

Суб'єктивне відчуття гучності залежить не тільки від інтенсивності, але і від тривалості звуку. Встановлено, що слуховий апарат людини сприймає гучність інтегровано з вікном у 600-1000 мс. Наприклад, звук однакової інтенсивності сприйматиметься гучнішим по мірі зростання його тривалості до 20, 50, 100, 200 мс і досягне сталого значення при тривалості ~1000 мс. Для довших звуків кожен момент його сприйняття оцінюватиметься середнім значенням останніх 600-1000 мс звучання.

[ред.] Посилання

• Справочник по радиоэлектронике. — М., «Энергия», 1968
• Використано матеріали зі статті в англійській Вікіпедії.