Гідрид берилію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гідрид берилію
Beryllium-hydride-molecule-IR-3D-balls.png
Beryllium-hydride-3D-balls.png
Систематична назва Берилій гідрид
Ідентифікатори
Номер CAS 7787-52-2
Властивості
Молекулярна формула BeH2
Молярна маса 11,028
Зовнішній вигляд білі кристали
Густина 0,65
Тпл 250°C (розкладається)
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Гідри́д бери́лію — неорганічна бінарна сполука з ковалентним зв'язком, застосовується у промисловості як ракетне паливо.

Отримання[ред.ред. код]

Берилій реагує воднем за температури вище 1000 °C, тому отримання гідриду берилію прямою взаємодією простих речовин є недоцільним. Для синтезу застосовують реакцію піролізу ди(трет-бутил)берилію:

\mathrm{Be(C(CH_3)_3)_2 \xrightarrow{200^oC}\ BeH_2 + C(CH_3)_3-C(CH_3)_3\!}

Гідрид берилію високої чистоти отримують реакцією борогідриду берилію та трифенілфосфіну:

\mathrm{Be(BH_4)_2 + 2PPh_3 \rightarrow BeH_2 + 2Ph_3PBH_3\!}

У лабораторній практиці застосовується синтез із використанням літієвих сполук:

\mathrm{BeCl_2 + 2LiH \rightarrow BeH_2 + 2LiCl\!}
\mathrm{Be(CH_3)_2 + NaAlH_4 \rightarrow BeH_2 + LiAlH_2(CH_3)_2\!}

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Гідрид берилію проявляє сильні відновні властивості. Він легко реагує з водою та спиртами:

\mathrm{BeH_2 + H_2O \rightarrow Be(OH)_2 + 2H_2\!}
\mathrm{BeH_2 + 2CH_3OH \rightarrow Be(OCH_3)_2 + 2H_2\!}

Перебуваючи в контакті з повітрям він швидко окиснюється, а в атмосфері чистого кисню може відбутися займання:

\mathrm{BeH_2 + O_2 \rightarrow BeO + 2H_2O\!}

Контактуючи з лугами, гідрид берилію утворює берилати лужних металів:

\mathrm{BeH_2 + 2NaOH \rightarrow Na_2BeO_2 + 2H_2\!}

Застосування[ред.ред. код]

Гідрид берилію широко використовується в якості твердого ракетного палива. Теоретично він має найбільший імпульс серед усіх паливних матеріалів окрім твердого водню.

Джерела[ред.ред. код]

  • Kirk-Othmer Encyclopedia of Chemical Technology (4 ed.). Vol.4: Bearing Materials to Carbon. Wiley
  • Lide, D. R., ed. (2005). CRC Handbook of Chemistry and Physics (86th ed.). Boca Raton (FL): CRC Press. p. 4.70. ISBN 0-8493-0486-5.
  • Р. Рипан, И. Чертяну. Неорганическая химия: Химия металлов: В 2 т. — М.: Изд. «Мир», 1971. — Т. 1. — 561 с.

Див. також[ред.ред. код]


Аміак Це незавершена стаття про неорганічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.