Гідроксильна група

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація гідроксильної групи в складі органічної сполуки, де R — вуглеводень або інший органічний радикал, червона та сіра кульки позначають атоми Оксигену та Гідрогену, відповідно, а сполучення між ними — ковалентні зв'язки

Гідрокси́л (від гідр(оген) і окси(ген)) — одновалентна група ОН, входить до складу багатьох хімічних сполук, наприклад, води, лугів, спиртів. Інша назва — гідроксильна група.

В газовій фазі можливе існування гідроксо-радикалу OH·, який в конденсованій (рідкій чи твердій) фазі є нестійким та швидко реагує з розчинником, розчиненою речовиною чи частинками. Зареєструвати існування гідроксо-радикалу можна у стаціонарному режимі, зокрема див. Фентоновські процеси. Аніон гідроксилу OH називається гідроксид-іоном.

Гідроксильні групи важливі при формуванні водневих зв'язків.

ІЧ спектроскопія[ред. | ред. код]

Гідроксильна група має характеристичні частоти коливань, які в першому наближенні мало залежать від того, до якої молекули вона належить: спирту, кислоти чи води. Основна мода таких коливань (валентне коливання ν<(OH)) має приблизну частоту 3600 см−1 (довжина хвилі 2800 нм), перший обертон — 7000 см−1 (1400 нм), другий — 10000 см−1 (1000 нм)[1]. При детальнішому аналізі різниця між частотами поглинання ізольованих ОН-груп може становити до 200 см−1,[2] а у випадку утворення водневих зв'язків низькочастотний зсув може досягнути понад 1000 см−1.

Іноді інформативними є частоти деформаційних коливань δ(E-O-H). Для конденсованої води вона дорівнює 1640 см−1 (1620 см−1 для координованої), для силанольної (Si-O-H) ~980 см−1.

Література[ред. | ред. код]

Посилання в тексті[ред. | ред. код]

  1. * Білий М.У. (1973). Атомна фізика. Київ: Вища школа. 
  2. Наприклад 3750 см−1 для силанольної групи, чи ~3800 см−1 для твердих суперкислот (гетерополікислоти).