Гідроплан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пасажирський гідроплан сідає на воду в Ванкувері, Канада
Перший французький гідроплан Le Canard, 1910
Літак Григоровича М-5
Гідроплан Авіаліній Західного Берега виробництва компанії Хевіленд Канада (West Coast Air De Havilland Canada DHC-6 Twin Otter floatplane) Ванкувер, Канада
Гідролітак Шавров Ш-2

Гідропла́н (гідролітак)літальний апарат, який може злітати і приземлятися (сідати) на поверхню води.

Історія[ред.ред. код]

Історія гідролітаків почалася ще до першого польоту літака, тільки в Росії відомо два проекти апаратів важчих за повітря, здатних злітати і сідати на воду. Навіть літак Можайського був виконаний у вигляді човна, що літав. Перший гідролітак, що реально літав, був створений американцем Кертісом в 1909 році і був сухопутним аеропланом, встановленим на поплавці. Надалі гідроплани бурхливо розвивалися і досягли свого золотого віку в 30-40 роки. З розвитком реактивної авіації гідролітаки були витиснені в свою екологічну нішу у зв'язку з нижчими економічними показниками і обмеженнями за швидкістю. Проте розвиток авіаційних технологій дозволив КБ Берієва створити вдалий реактивний гідролітак А-40 «Альбатрос» і його цивільну модифікацію Бе-200, із зіставними за своїми характеристиками з сухопутними машинами. Це дозволяє прогнозувати зростання інтересу до літаків такого класу і розширення життєвого простору гідролітаків, особливо в районах планети зі слабо розвиненою інфраструктурою.

У Першу світову війну Росія використовувала авіаносець «Орлиця» з ескадрильєю літаючих човнів М-5 і М-9, створених конструктором Дмитром Григоровичем. М-5 мав швидкість 128 км/год, стелю висоти — чотири тисячі метрів, тривалість польоту — п'ять годин. М-5 не мав озброєння — гідролітак використовувався для повітряної розвідки, коректуванням артилерійського вогню важкої артилерії з лінійних кораблів.

У 1916 році на авіаматку «Орлиця» поступили М-9, озброєні кулеметом. Літак міг брати на борт і бомби. Повітряний стрілець розташовувався з кулеметом в носовій частині. У основній кабіні льотчик пілотував машину, а бортмеханік, сидячи поряд з ним, скидав бомби. Їх підвішували під площинами (крилами) на затисках, сполучених з кабіною приводом-тросом.

Під час Громадянської війни в Росії гідролітаки річкового базування активно використовувалися протиборчими сторонами.

Під час Другої світової бойові гідролітаки нерідко озброювалися торпедами.

До появи реактивної авіації, великі підводні човни іноді оснащувалися невеликими доладними гідролітаками, зазвичай в розвідувальних цілях. Винятком був японський проект «Seiran» в рамках якого було побудовано кілька підводних авіаносців, що несуть на борту декілька бойових гідролітаків (у бій вони так і не вступили у зв'язку із закінченням другої світової війни).

Типи[ред.ред. код]

Розрізняють такі типи гідропланів:

  • Поплавковий гідролітак — звичайний або спеціально збудований літак, на якому закріплені один, два або і більше поплавків для стоянки і пересування по поверхні води.
  • Літаючий човен — літак, нижня частина фюзеляжу якого виготовлена у виді човна, пристосованого для швидкого пересування по поверхні води.
  • Амфібія — літак, будь-якого з двох вищенаведених типів, на якому встановлено сухопутне шасі для посадки на тверду поверхню, чи шасі, здатне утримувати літак на будь-якій поверхні, наприклад повітряна подушка.
  • Літаючий підводний човен — літальний апарат, здатний сідати на воду і пересуватись в підводному положенні.

Див. також[ред.ред. код]