Гімалаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гімалаї (санскр. हिमालय )
Еверест, найвища вершина на Землі
Еверест, найвища вершина на Землі
Країна Бутан Бутан,
КНР КНР,
Індія Індія,
Непал Непал,
Пакистан Пакистан,
Афганістан Афганістан
Період 70-50 млн років тому (Крейдовий період)
Гороутворення Зіштовхнення Євразійської та Індо-Австралійської плит
Площа 600 000 км2
Довжина 2 400 км
Ширина 250-300 км
Найвища точка Еверест
 - розташування Непал Непал, КНР КНР
 - координати 27°59′17″ пн. ш. 86°55′31″ сх. д. / 27.98806° пн. ш. 86.92528° сх. д. / 27.98806; 86.92528
 - висота 8848 м
Топографічна мапа Гімалаїв
Перспектива на Гімалаї та Еверест, з космосу


Гімала́ї,(санскр. हिमालय, «серце снігів») — найвищі гори на Землі, в Південній Азії між Тібетським нагір'ям на півночі та Індо-Гангською рівниною на півдні. В ширшому розумінні поширюються на Каракорум, Гіндукуш, Тоба Какар і на багато інших невеликих хребтів, що розпочинаються від Паміру. Розташовані на території сучасних Китаю, Індії, Непалу, Бутану та Пакистану. Довжина системи становить близько 2 500 км, середня висота — близько 6 000 м.

Географія[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Найвища точка Гімалаїв — Джомолунгма (Еверест), що має висоту 8 848 м. Для порівняння — Аконкаґуа в Андах, має висоту 6 962 м, є найвищою вершиною за межами Азії, тоді як Гімалаї мають більше 100 вершин понад 7 200 метрів і 10 вершин висотою понад 8000 м.[1]

Виникли в альпійському орогенезі, внаслідок зіткнення Індійської платформи з Азією; 10 вершин Гімалаїв підіймаються вище від 8 000 м; сучасні рухи зростання; землетруси; кліматично-рослинні яруси: мусонні, твердолистяні, хвойні ліси, альпійські луки; вічні сніги і льодовики; витоки багатьох рік, зокрема Гангу.

Утворюють різко виражений кліматичний і природний рубіж між гірськими пустелями Центральної Азії і тропічними ландшафтами Південної Азії.

Гімалаї сформувалися за часи альпійського орогенезу. Складені з магматичних та осадових порід.

Південні передгір'я складені переважно пісковиками і конгломератами, корінні схили і осьова зона — гнейсами, кристалічними сланцями, гранітами, філітами та іншими кристалічними та метаморфічними породами.

Гімалаї підносяться над Індо-Гангською рівниною трьома ярусами — гори Шівалік (Передгімалаї), Малі Гімалаї (хребти Пір-Панджал, Дхаоладхар та ін.) і Великі Гімалаї, які відділені від двох попередніх структур ланцюгом поздовжніх западин. Великі Гімалаї поділяють на Ассамські, Непальські, Кумаонські та Пенджабські Гімалаї. Для Великих Гімалаїв характерні гребені альпійського типу, значні висотні контрасти, потужне заледеніння, (площа льодовиків понад 33 тис. км²).

Північні, більш короткі схили, які прилягають до порівняно вищого Тібетського нагір'я, мають меншу відносну висоту, ніж південні. Вони обмежені долинами річок Цангпо (Брахмапутра), Інду. У Гімалаях беруть початок основні річки Азії — Інд, Ганг, Брахмапутра. Південні схили Гімалаїв знаходяться під сильним впливом літнього мусону, характерними є сильні опади, добре розвинена висотна поясність фауни. На північних схилах вплив мусону слабшає, домінують гірські степи, напівпустелі. Вище 5000 м — ландшафти гляціально-нівального поясу.

Гірські перевали[ред.ред. код]

Рельєф місцевості створює декілька доступних для перетину перевалів через гори, включаючи:

  • Банігал (англ. Banihal Pass) — важливий прохід, що сполучає гірські райони Джамму з долиною Кашмір.
  • Зоджі-Ла (англ. Zoji La) лежить між долиною Кашмір та округом Каргіл, і є єдиним західним входом у високогір'я Ладакх.
  • Перевал Рогтанг (англ. Rohtang Pass) в штаті Хімачал-Прадеш, Індія.
  • Перевал Моган (англ. Mohan Pass) є основним в рогах Шивалік, найпівденніших і геологічно молодих передгір'ях, що йдуть паралельно основним Гімалаям в Сіккімі.

Найвідоміші вершини Гімалаїв та прилеглих хребтів[ред.ред. код]

Назва Висота (м) Перше сходження Примітки
Джомолунгма 8 848 1953 Знаходиться на кордоні Непалу та КНР (Тибет).
K2 8 611 1954 Знаходиться на кордоні між Сінцзяном, КНР та Пакистаном.
Канченджанга 8 586 1955 Знаходиться на східному кордоні Непалу та Сіккіму, Індія.
Лхоцзе 8 516 1956 Знаходиться на кордоні Непалу та КНР (Тибет).
Макалу 8 462 1955 Знаходиться на кордоні Непалу та КНР (Тибет), на схід від Джомолунгми.
Чо-Ойю 8 201 1954 Знаходиться на кордоні Непалу та КНР (Тибет), на захід від Джомолунгми.
Дхаулагірі 8 167 1960 Знаходиться в центральному Непалі.
Манаслу 8 156 1956 Знаходиться в центральному Непалі.
Аннапурна 8 091 1950 Знаходиться в центральному Непалі.
Хідден-пік 8 080 1958 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Броуд-пік 8 047 1957 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Гашербрум II 8 035 1956 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Шишабангма 8 013 1964 Місце розташування — КНР (Тибет), біля 10 км на північ від кордону з Непалом.
Гіачунг Канг 7 952 1964 Знаходиться на кордоні Непалу та КНР (Тибет). Найвища вершина, що не досягає 8 000 метрів.
Гашербрум IV 7 925 1958 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Нупце 7 861 1961 Розташовується в тому ж масиві, що й Джомолунгма та Лхоцзе
Машербрум 7 821 1960 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Нанда-Деві 7 817 1936 Місце розташування — Уттаракханд, Індія.
Ракапоші 7 788 1958 Місце розташування — Пакистан, Каракорум
Тіріч-Мір 7 708 1950 Місце розташування — Пакистан. Найвища вершина Гіндукуш
Гангкхар Пуенсум 7 570 Місце розташування — Бутан. Найвища у світі непідкорена вершина.
Пік Ісмаїла Самані 7 495 1933 Місце розташування — Таджикистан, Памір.
Мачапучаре 6 993 1957 Місце розташування — гірський масив Аннапурна, Непал.
Ама-Даблам 6 848 1961 Місце розташування — район Кхумбу, Непал.
Кайлас 6 638 Розташований в західному Тибеті поблизу витоків рік Інд, Брахмапутра, Ґхаґхара та Сатледж. Священний в боні, буддизмі, індуїзмі та джайнізмі.

Геологія[ред.ред. код]

Індостанська плита перемістилася більш ніж на 6 000 км перед тим як зіткнутися з Євразійською

Згідно з теорією тектоніки плит, Гімалаї є результатом зіткнення Індійської та Євразійської плит. Це зіткнення почалося в пізньому крейдовому періоді (близько 70 мільйонів років тому), Індостанська плита, яка рухалась в північному напрямі зі швидкістю 15 сантиметрів на рік, зіткнулася з Євразійською. Частина океану Тетіс, яка їх розділяла, повністю зникла близько 50 мільйонів років тому. Індостанська плита продовжує рухатися з постійною швидкістю близько 5 сантиметрів на рік, опускаючись під Євразійську плиту і викликаючи підйом Гімалаїв і Тибетського плато.

Вминаючись в Євразійську плиту, Індостанська плита деформує літосферу Азії більше ніж на 3 000 км на північ від Гімалаїв. Тибет помережаний великими розломами, які поглинають цю деформацію. На східній стороні Індостанської плити Аракан та Андаманські і Нікобарські острови в Індійському океані також були створені при русі між Індійською та Євразійською плитами.

Ця інтенсивна тектонічна активність робить регіон дуже активним у плані землетрусів. Більш того, землетруси силою 8 і більше балів задокументовано на півдні Гімалаїв.

Клімат[ред.ред. код]

Гімалаї відокремлюють Індійську низовину від Тибетського нагір'я. Південні схили гір знаходяться під впливом сезонних вітрів — мусонів. Влітку тут випадають рясні опади — у східній частині до 4000 мм, у західній — до 1000 мм опадів у рік. У свою чергу, північні схили перебувають у сфері дії континентального клімату, холодного і сухого.

Високо в горах морози влітку перевищують -25 °C, а взимку температура падає до -40 °C. Тут також часто спостерігаються ураганні вітри зі швидкістю до 150 км/год і різка зміна погоди.

Внаслідок глобального потепління гімалайські льодовики нестримно тануть. Прискорення процесу привело в 1994 році до повені озера Тортормі, яка забрала 20 життів і викликала паніку серед місцевих жителів.

Гідрографія[ред.ред. код]

Льодовики та річки[ред.ред. код]

Гімалаї нараховують близько 15 000 льодовиків, чия загальна площа становить 33 тис. км², а об'єм снігу в них — близько 6,6 тис.км³. Льодовики розташовані головним чином навколо найбільших гірських масивів і найвищих вершин. Тут, зокрема, знаходиться льодовик Сіачен, який є другим у світі за довжиною серед льодовиків, що не знаходяться за полярним колом. Також великими льодовиками є Ґанготрі (30 км), Біафо, Балторо, Зему, Кхумбу, а також Ронгбук, розташований на північному схилі гори Джомолунгма. Крижані ущелини, льодопади і зони ущелин в льодовиках постійно змінюються. Великі поля зернистого снігу (фірни) зустрічаються рідко, оскільки їх утворенню перешкоджають прямовисні схили. В останні роки вчені спостерігають суттєве збільшення темпів відступу льодовиків в регіоні внаслідок глобальної зміни клімату[2]. Хоча ефект від цього не буде відомим ще протягом багатьох років, потенційно це може означати катастрофу для сотень мільйонів людей, які покладаються на льодовики, що живлять річки на півночі Індії під час посушливих сезонів.

Талі льодовикові води живлять багато річок, які відносять до двох великих річкових систем.

Річки східного Тибету живлять Іраваді — головну річку Бірми, яка впадає в Андаманське море.

Салуїн, Меконг, Янцзи і Хуанхе (Жовта річка) — усі беруть початок на Тибетському плато, але вони не вважаються справді Гімалайськими річками. Такі річки, деякі географи називають пери-гімалайськими[4].

У басейнах гімалайських рік живуть близько 1,3 мільярдів людей.

Озера[ред.ред. код]

У Гімалаях знаходяться сотні озер. Більшість з них розташовуються на висотах нижче 5 000 метрів, а їх розмір зменшується з висотою. Найбільше озеро — Пангонг Цо (англ. Pangong Tso, гінді पांगोंग_त्सो, кит. 班公错), простягається уздовж кордону між Індією і Тибетом. Воно розташоване на висоті 4 600 метрів і нараховує 134 км в довжину і 8 км в ширину. Одне з озер, розташованих на височинах є Ґурудонґмар (англ. Gurudogmar) в Північному Сіккімі, розташоване на висоті 5 148 метрів. Значними озерами також є озеро Цонґмо (англ. Tsongmo), розташоване поблизу індо-китайського кордону в Сіккімі на висоті 3 780 м та Тілічо (англ. Tilicho), розташоване в Непалі в гірському масиві Аннапурна на висоті 4 949 м.

Гірські озера, відомі, географам як карові, що викликані льодовиковою діяльністю, знаходяться переважно в верхів'ях Гімалаїв, на висотах вище 5 500 метрів[5].

Яруси рослинності[ред.ред. код]

У Гімалаях ясно видно триярусний розподіл рослинності: знизу вгору змінюються тераї (заболочені джунглі), вічнозелені тропічні ліси, листяні, хвойні, змішані, альпійські луки.

На північних, сухіших схилах, де вплив мусону слабшає, домінують гірські степи і напівпустелі. Біля підніжжя гір розкинулися сухі саванні і хвойні ліси, а далі — густіші листяні. У передгір'ях Гімалаїв західних росте дерево Дхака (Butea monospera), яке дає цінну смолу і дорогу деревину. У східній частині до висоти 1000 м схили вкриті вологим і болотистим лісом типу джунглів під назвою «тераї», який дає цінну деревину салового дерева (Shorea robusta). Вище починається зона тропічного лісу з бамбуком, пальмами і деревовидними папоротями. Від висот 2000 м переважають листяні ліси з дубами, магноліями, каштанами та кленами. Вище 2600 м частіше зустрічаються хвойні дерева, в тому числі гімалайські сосни та кедри.

Від 3500 до 4000 м розташований ярус рододендронів і карликових чагарників, а також високогірних мохів. Вище 5000 м — ландшафти гляпіально-нівального пояса. Кордон вічних снігів проходить на висоті 4500 м (з південного боку) і 6000 м (з північної).

Сагарматха[ред.ред. код]

Докладніше: Сагарматха

Національний парк Сагарматха розташований в Непалі, в центральній частині Високих Гімалаїв. Його площа становить 1240 км². Крім Джомолунгми, тут знаходяться восьмитисячники Лхоцзе і Чо-Ойю. На території національного парку водиться багато видів ссавців, у тому числі і сніжні барси (ірбіси), яким загрожує зникнення, чорні гімалайські ведмеді, гімалайські вовки і тибетські лисиці. З птахів — гімалайський шуліка, благородний орел і орлан. Сагарматха включена до переліку пам'яток світової культурної і природної спадщини, складеного ЮНЕСКО [6] у 1976 р., щоб зберегти не тільки природні багатства, але і традиційний уклад життя народів Землі.

Шерпи[ред.ред. код]

Докладніше: Шерпи
Шерп провідник

На території парку живуть шерпи, які прийшли сюди із західного Тибету в ΧV-XVI ст., очевидно, під натиском сильніших сусідів. Дослівно «шерпа» означає «люди сходу» (по-тибетські «шер» — схід і «па» — люди). Ця етнічна група нараховує кілька племен, кожне з яких має власні традиції і діалект, споріднений тибетській мові. Шерпи займалися скотарством і рубкою лісу, торгували олією, тканинами і одягом. Сьогодні вони заробляють собі на життя землеробством: вирощують картоплю та інші овочі на крихітних полях. Ці клаптики родючого грунту обгороджені кам'яними стінами заввишки трохи більше метра, які оберігають землю і рослини на ній від змиву з крутих схилів.

Додатковий дохід шерпи отримують, беручи участь в експедиціях. У наші дні шерпи не тільки носії, але і провідники — рівноправні, досвідчені і добре екіпіровані партнери дослідників Гімалаїв з Європи, Америки чи Австралії.

Селища шерпів забудовані дуже щільно і складаються з 10-30 кам'яних будинків, оточених полями. На першому поверсі знаходяться господарські приміщення, які іноді використовують як спальні для туристів. На другому поверсі знаходиться одна велика кімната з відкритим вогнищем в центрі. На ньому готують їжу, а тепло від вогню зігріває весь будинок.

Шерпи вірять, що на самій високій горі світу живуть боги.

Підкорювачі Гімалаїв[ред.ред. код]

Найвищі вершини Гімалаїв
Вершина Висота (м) Країна Рік підкорення
Джомолунгма 8 848 Непал/Китай(Тибет) 1953
Канченджанга 8 586 Непал/Індія 1955
Лхоцзе 8 516 Непал/Китай(Тибет) 1956
Макалу 8 463 Непал/Китай(Тибет) 1955
Чо-Ойю 8 201 Непал/Китай(Тибет) 1954
Дхаулагірі 8 167 Непал 1960
Манаслу 8 156 Непал 1956
Нанга Парбат 8 126 Пакистан 1953
Аннапурна 8 091 Непал 1950
Шиша Пангма 8 012 Китай(Тибет) 1964

Сходження в Гімалаях почалися в 1950 році з підкорення Аннапурни (8091 м). Експедиції зазвичай організовуються навесні або восени — взимку сходження дуже ускладнене.

Вперше підкорити Еверест взимку (в лютому 1980 року) вдалося полякам Кшиштофу Велицкому і Лешеку Тихому. Перша європейська жінка, яка підкорила Еверест — польська альпіністка Ванда Руткевич (загинула при підйомі на Канченджангу в 1991 р.). На сьогоднішній день на вершину Евересту людина піднімався вже близько 1200 разів. У списку підкорювачів 900 прізвищ (деякі піднімалися більше одного разу). На вершині побували 60-річний чоловік і 13-річний юнак, а в 1998 році — перший інвалід.

Манаслу вперше підкорили японець Т. Іманіші і шерп Г. Нобре в 1956 році.

У 1996 році Анатолій Букрєєв підкорив відразу чотири восьмитисячника 10.05.1996 — Еверест, 17.05.1996 — Лхоцзе, 25.09.1996 — Чо-Ойю, 09.10.1996 — Шиша Пангма.

Мрією кожного альпініста є завоювання «Корони Землі» — підкорення всіх 14 восьмитисячників, 11 з яких знаходяться в Гімалаях. Першим досяг цього в 1986 році у італієць Райнхольд Месснер. Казах Денис Урубко став першим альпіністом з СНД, який підкорив всі 14 восьмитисячників планети. До нього таким вважався український альпініст Владислав Терзиул, однак йому не зарахували передвершину Броуд пік і Шиша Пангму Центральну.

Комерціалізація туризму та альпінізму загрожує навколишньому середовищу, особливо в районі туристичних баз, розташованих у підніжжя гір. Розмах комерційних підйомів на Еверест (часто з використанням техніки) загрожує екосистемі Гімалаїв. Відходи на колись найчистіших льодовиках засмічують воду, при тому що половина всієї питної води на Землі надходить з гір.

У розрідженому повітрі зменшується опірність організму, з'являються проблеми з концентрацією уваги, провали в пам'яті і галюцинації (так звана гірська хвороба). Деякі альпіністи (раніше — всі) піднімаються з маленьким (зазвичай зробленим з титану) балончиком з киснем. Вище 7000 м (або навіть 5500 м) починається так звана «зона смерті». Вона непридатна для життя людини — організм не в змозі відновити тут сили навіть після середньої витрати енергії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Himalayan Mountain System». Процитовано 2007-08-07. 
  2. «Vanishing Himalayan Glaciers Threaten a Billion». Planet Ark. 2007-06-05. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-04-17. (англ.)
  3. «Sunderbans the world’s largest delta». gits4u.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  4. Gaillardet J, Métivier, Lemarchand, Dupré, Allégre, Li, Zhao Geochemistry of the Suspended Sediments of Circum-Himalayan Rivers and Weathering Budgets over the Last 50 Myrs. (PDF) // Geophysical Research Abstracts, 5 (2003) (13617). Процитовано 2006-11-04.(англ.)
  5. Drews, Carl. «The Highest Lake in the World». Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-11-14. (англ.)
  6. Sagarmatha National Park - UNESCO World Heritage Centre

Література[ред.ред. код]