Гіменолепідоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіменолепідоз
H nana adultF.JPG
Дорослі карликові ціп'яки розміром до 4 см.
МКХ-10 B71.0
DiseasesDB 32212
MedlinePlus 001378
MeSH D006925

Гіменолепідо́з (лат. Hymenolepidosis, англ. Hymenolepiasis) — паразитарне захворювання, антропонозний контагіозний гельмінтоз, який спричинюється карликовим ціп'яком (Hymenolepis nana, англ. Dwarf tapeworm) — паразитичним хробаком з класу цестод. Гіменолепідоз в клінічному плані характеризується переважно ознаками ураження травної системи.

Сколекс (голівка) щурячого ціп'яка. Фото із збільшенням у 10 разів.

У людей також іноді спостерігають зоонозний гельмінтоз — гіменолепідоз щурячий (димінутний), при цьому люди є випадковими хазяями гельмінта[1]. У медичній літературі західних країн нерідко ці два гельмінтози об'єднують у одну нозологічну форму «Гіменолепідоз».

Історія вивчення гельмінтоза[ред.ред. код]

Збудник гіменолепідозу вперше був виявлений німецьким паразитологом Т. Більгарцем в 1851 р. в клубовій кишці 12-річного хлопчика, який помер від менінгіту в Каїрі[2]. У 1863 році німецький зоолог Р. Льойкарт на основі даних Більгарца та своїх спостережень дав детальний опис гельмінта[3]. У 1891 році французький лікар та ентомолог Р. Бланшар дав сучасну назву хробаку, використавши поєднання слів грец. Χυμεν — мембрана, λεπης — оболонка, νανά — карликова[4]. Японський педіатр Ю. Саекі в 1920 році описав автоінвазію при цьому гельмінтозі[5].

Актуальність[ред.ред. код]

Гіменолепідоз, спричинений карликовим ціп'яком, є найпоширеним цестодозом людства, його реєструють всюди, де живуть люди.

Етіологія[ред.ред. код]

Hymenolepis nana/Карликовий ціп'як
Біологічна класифікація
Царство: Animalia
Тип: Platyhelminthes
Клас: Cestoda
Ряд: Cyclophyllidea
Родина: Hymenolepididae
Рід: Hymenolepis
Вид: H. nana
Біноміальна назва
Hymenolepis nana
Типове яйце карликового ціп'яка

Збудник гіменолепідозу ціп'як карликовий — Hymenolepis nana відноситься до роду Hymenolepis, сімейства Hymenolepididae, класу Cestoidea, типу Platyhelminthes. Це невелика цестода довжиною 1,5-4 см, з маленьким сколексом (головкою), що має чотири присоски і короткий хобіток з віночком з 20-24 дрібних гаків. Стробіла (тіло) ціп'яка складається з тонкої шийки і великої кількості (до 200) проглотид. Зрілі проглотиди відокремлюються від стробіли ціп'яка вже в просвіті кишечника, де з них вивільняються яйця, які містять озброєну 6 крюками онкосферу (личинкову стадію усіх цестод).

Життєвий цикл карликового ціп'яка характеризується послідовним розвитком личинкової та дорослої стадій в організмі людини. Таким чином, людина для цього гельмінта є одночасно проміжним і основним хазяїном. Дорослі особини паразитують в тонкому кишечнику людини. З яйця в кишечнику людини звільняється онкосфера, яка активно проникає до ворсинок тонкого кишечника. Через 5-7 днів з онкосфери розвивається личинка (цистицеркоїд), яка руйнує ворсинку, виходить у просвіт тонкої кишки, прикріплюється до її слизової оболонки і через 14-15 днів перетворюється у дорослого ціп'яка. Тривалість життя статевозрілого гельмінта загалом триває близько 1-2 місяців. Однак інвазія може тривати роками за рахунок повторних заражень і/або внутрішньокишкової автоінвазії. Вона спостерігається у осіб з ослабленим імунітетом або інтеркурентними захворюваннями. У цих випадках статевозрілі гельмінти розвиваються з онкосфер, що вийшли з яєць у просвіті кишки і потрапили до ворсинок слизової оболонки.

Життєвий цикл ціп'яка карликового (Hymenolepis nana).

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело і резервуар інвазії[ред.ред. код]

Джерело інвазії та основний хазяїн карликового ціп'яка — хвора людина. Однак не виключається можливість розвитку гельмінта і за участю деяких комах (бліх і борошняного хрущака) як проміжних хазяїв. Інвазовані люди є безпосередньо небезпечними як для оточуючих, так і для себе, адже при низькому рівні гігієнічних навичок здатні багаторазово повторно самі себе заражати.

Механізм і шляхи передачі[ред.ред. код]

Механізм зараження — фекально-оральний, шляхи передачі — контактно-побутовий, харчовий. Факторами передачі є забруднені яйцями гельмінта предмети побуту, іграшки, харчові продукти. У поширенні гіменолепідоза можуть брати участь мухи, які переносять яйця карликового ціп'яка на лапках і в кишечнику.

Сприйнятливий контингент та імунітет[ред.ред. код]

Сприйнятливість висока, найбільша захворюваність реєструється в дитячому віці. Імунітет не прояснений, однак у дорослих клінічні прояви мають менший ступінь виразності, що може бути пов'язане з надбанням певного імунітету після перенесення хвороби в дитинстві.

Патогенез[ред.ред. код]

Провідним патогенетичним чинником є механічне пошкодження слизової оболонки тонкої кишки личинками і статевозрілими гельмінтами. Розвиток личинок призводить до руйнування ворсинок кишечника, дорослі ціп'яки пошкоджують слизову оболонку своїми присосками й гачками в місцях прикріплення. Має значення сенсибілізація макроорганізму антигенами гельмінтів, розвиток дисбіозу кишечника і дефіциту вітамінів.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

У МКХ-10 виділяють «Гіменолепідоз» під кодом В71.0. Клінічна картина гіменолепідозу сильно варіює, відрізняючись як за наявністю, так і за перевагою певних симптомів, за ступенем їх виразності. У 1/3 хворих може відбуватися субклінічний перебіг інвазії. Хворих турбує біль у місці проекції тонкого кишечника, зниження апетиту, нудота, нестійкі випорожнення, нездужання, слабкість, підвищена стомлюваність, дратівливість, головний біль. При інтенсивних інвазіях (більше 2000 паразитів), як правило, виникають більш тяжкі прояви: сильний нападоподібний біль у животі, блювання, запаморочення, судомні напади, непритомність, погіршення пам'яті, субфебрилітет, безсоння тощо. Можуть розвиватися порушення функції печінки, шлунка, кишок, розвиваються загальна астенія, легка анемія, еозинофілія. Іноді трапляються алергічні прояви: висип, свербіж шкіри, вазомоторний риніт.

Ускладнення[ред.ред. код]

Часто розвивається дисбіоз, можливий мезентеріальний лімфаденіт, загострення перебігу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.

Діагностика[ред.ред. код]

Виражених і характерних змін крові при гіменолепідозі зазвичай не відзначають. Іноді спостерігається помірне зниження гемоглобіну і невелика еозинофілія. Специфічна діагностика ґрунтується лише на прямому паразитоскопічному дослідженні фекалій, при слабкій інвазії застосовують методи збагачення флотацією (Фюллеборна, Калантарян). У зв'язку з тим, що карликовий ціп'як виділяє яйця періодами, слід рекомендувати триразове обстеження калу з інтервалом в 15-20 днів.

Лікування[ред.ред. код]

Для дегельмінтизації застосовують празиквантел або альбендазол, як й при інших цестодозах. Особливості біології паразита, можливість внутрішньокишкової автоінвазіі вимагають наполегливого і систематичного лікування, застосування не тільки протипаразитарних препаратів, а й симптоматичної терапії (ферментні препарати, вітаміни, пробіотики тощо) в сукупності з комплексом профілактичних заходів.

Профілактика[ред.ред. код]

Через високу зараженість гіменолепідозом дітей саме в дитячих колективах повинна проводитися основна робота з його профілактики. У першу чергу вона повинна бути спрямована на забезпечення високого рівня санітарного благополуччя шляхом регулярного вологого прибирання приміщень, туалетів, меблів, щоденного миття іграшок, боротьби з мухами, тарганами, обов'язкового використання індивідуальних горщиків в яслах і дитячих садах, а також формування у дітей та обслуговуючого персоналу необхідних гігієнічних навичок. До числа найбільш важливих спеціальних профілактичних заходів відносяться гельмінтологічні обстеження всіх нових для колективу дітей та прийнятого на роботу в дитячі заклади персоналу, планові (не рідше 2 разів на рік) паразитоскопічні обстеження дітей і персоналу дитячих закладів, швидка дегельмінтизація виявлених інвазованих.

Гіменолепідоз щурячий[ред.ред. код]

Спорадичні випадки димінутного/щурячого гіменолепідозу зустрічаються повсюдно, але вкрай рідко[6]. Багато з них, мабуть, не діагностуються. Ціп'як димінутний є біогельмінтом. Облігатними (обов'язковими) дефінітивними хазяями є пацюки і миші, іноді інші гризуни, факультативними — собаки, мавпи, дуже рідко людина. Проміжними хазяями є близько 30 видів різних комах і багатоніжок (личинки та імаго бліх, тарганів, борошняного хрущака, личинки хлібної молі і борошняної вогнівки тощо). В організм людини проміжні цього гельмінтоза потрапляють випадково, при заковтуванні проміжних хазяїв разом із зерном, борошном, пилом, недостатньо пропеченими хлібними виробами. У більшості випадків ця інвазія має безсимптомний перебіг. Димінутний гіменолепідоз перебігає легше, ніж гіменолепідоз, якого спричинює карликовий ціп'як. Це пов'язано, в першу чергу із тим, що у димінутного ціп'яка відсутні травматичні інвазійні утворення на сколексі — прикріплення до слизової кишечника на відміну від карликового ціп'яка відбувається за допомогою 4 присосок без гаків, немає й автоінвазії. В тяжких випадках відбувається ентерит та порушення роботи нервової системи. Діагностика та лікування проводяться так, як й при зараженні карликовим ціп'яком.

Типове яйце щурячого ціп'яка.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Marangi M, Zechini B, Fileti A, Quaranta G, Aceti A. Hymenolepis diminuta infection in a child living in the urban area of Rome, Italy. J Clin Microbiol 2003;41:3994-5.
  2. Beaver PC, Jung RC, Cupp EW Clinical Parasitology. 8th ed. Lea-Febiger, 1986
  3. Lukács, D (February 1978). «Karl Georg Friedrich Rudolf Leuckart, founder of parasitology». Orvosi hetilap 119 (6): 341-3.
  4. Michael A. Osborne, «Raphaël Blanchard, Parasitology, and the positioning of Medical Entomology in Paris» [archive], Parassitologia, Vol.50, 2008, p.213-220.
  5. Marty AM and Neafie RC Hymenolepiasis and Miscellaneous Cyclophyllidiases pages 197-214/in Meyers WM, Neafie RC, Marty AM, Wear DJ. (Eds) Pathology of Infectious Diseases Volume I Helminthiases. Armed Forces Institute of Pathology, Washington DC. 2000
  6. Watwe S, Dardi CK. Hymenolepis diminuta in a child from rural area. Indian Journal of Pathology & Microbiology 2008; 51(1): 149-150.

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп.nbsp;— 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с.
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с.;