Гімнокаліціум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гімнокаліціум (Gymnocalycium)
Гімнокаліціум Бальда
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Trichocereeae
Рід: Гімнокаліціум (Gymnocalycium)
Mittler, 1844
Види
81 вид (дивіться в тексті)
Посилання
EOL: 13313754
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 153864
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Gymnocalycium

Гімнокалі́ціум (Gymnocalycium) — рід кактусів з кулеподібним, злегка сплощеним стеблом, з безліччю округлих горбків і часто з щільними, розчепіреними та розгалуженими колючками.

Етимологія[ред.ред. код]

Гімнокаліціуми отримали свою назву завдяки абсолютно голим, без жодної волосини бутонам (у перекладі з грец. γυμνός — «гола» та грец. κάλυξ — трубка).

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Рід Гімнокаліціум включає близько 70 видів і багато різновидів: поряд з карликовими, стебла яких не перевищують 4 см у висоту, є крупні види, стебла яких досягають 50 см у висоту та маси понад 40 кг. Стебла, як правило, кулясті, забарвлення варіює від червоно-коричневих до фіолетових відтінків зеленого кольору.

Останніми десятиріччями виведено декілька декоративних безхлорофільних форм: молочно-рожеві, червоні, лилові, жовті. У більшості видів коріння мочкувате, у деяких — ріпоподібне. У більшості видів ребра розділені на горбки поперечними борозенками, які знаходяться під ареолами. Особливістю горбків є клиноподібний виступ, направлений до основи стебла. Колючки різноманітні за довжиною та забарвленням, ростуть або пучком в сторони, або павукоподібно притиснуті до стебла.

З віком кількість ребер і довжина колючок змінюються, що ускладнює визначення видів.

Більшість гімнокаліціумів цвіте переважно з 2 — 3-річного віку. Бутони з'являються з ареол, розташваних на верхівці рослини. Квіти білі, сіруваті, зеленуваті, жовті, рожеві, червоні, дзвіночко-воронкоподібні, 3 — 10 см у довжину та в діаметрі. Плоди сірувато-зелені, з червонуватим чи блакитним відтінком, овальної форми, до 2 см в діаметрі, та 4 см у довжину.

Місця зростання[ред.ред. код]

Гімнокаліціуми — найтиповіші кактуси Південної Америки: ростуть поодиноко, групами або дернинами, зустрічаються на величезних просторах від холодної Патагонії до субтропіків на півдні Бразилії та на південному сході Болівії. У Болівії ростуть в посушливій області біля висохлих соляних озер. Тут, наприклад, можна знайти покритий вапняним налітом гімнокаліціум Анісітса (Gymnocalycium anisitsii), відоміший під старою назвою гімнокаліціум блідосіруватий (Gymnocalycium griseopallidum). Найвідоміші райони зростання гімнокаліціумів знаходяться в Аргентині і Парагваї. Тут був знайдений один з найвідоміших, але важкий для культивування вид — гімнокаліціум Міхановіча (Gymnocalycium mihanovichii). Гімнокаліціуми зустрічаються майже в усіх провінціях Уругваю, де вони ростуть разом з видами з родів Нотокактус (Notocactus), Віґінсія (Wigginsia), Фрайлея (Frailea).

Утримання та догляд[ред.ред. код]

Гімнокаліціуми надають перевагу в зимовий період не дуже низькій температурі (мінімум + 10 ° С), в іншому випадку вони можуть загинути. Сухого ґрунту цей вид не переносить, тому взимку його потрібно трохи поливати. Більшість гімнокаліціумів мешкає в зоні субтропіків Південної Америки, але досить високо в горах. Вони надають перевагу свіжому повітрю і не люблять дуже сильної спеки. Часто їх можна зустріти на ґрунтах, що утворилися в результаті вивітрювання гірських порід. Кактусоводам важливо стежити за тим, щоб період зростання у гімнокаліціумів триває і восени, полив починають скорочувати поступово і закінчують в жовтні. Кактуси можна потроху поливати взимку, але так, щоб вода надходила в ґрунт знизу. Обережний полив рослин починають у березні. Гімнокаліціуми найкраще почувають себе на ґрунті, багатому гумусом та поживними речовинами. Оптимальна земляна суміш: 40% листового прегною, 30% дернового ґрунту, 30% крупнозернистго піску цегляної та гравійної крошки. Активне зростання рослин починається влітку. Поливати їх в цей час слід регулярно. Якщо ці умови дотримані, — чекайте рясного цвітіння: одна квітка буде зміняти іншу. Найбільш примхливі, вкрай чутливі до умов культури гімнокаліціуми можна прищеплювати. Деякі з них, однак, можуть рости на власних коріннях при дуже уважному і ретельному догляді. Прищеплені мутанти гімнокаліціума Міхановіча можна зустріти в продажу у вигляді невеликої червоної або помаранчевої кулі на зеленій підщепі. Оскільки мутант не містить хлорофілу, він не може живитися самостійно і цілком залежить від підщепи.

Класифікація[ред.ред. код]

Вперше рід Gymnocalycium був описаний у 1844 р. Л. Пфайфером (de:Ludwig Georg Karl Pfeiffer), який і дав йому цю назву. З тих пір був запропоновано цілу низку різних систематик роду Gymnocalycium, що базуються головним чином на будові насіння. Згідно з останніми у роді виділяють шість підродів: Gymnocalycium, Macrosemineum, Microsemineum, Muscosemineum, Pirisemineum і Trichomosemineum, чотири з яких, у свою чергу, містять одинадцять секцій.

Едвард Андерсон (Edward F. Andersson) в своїй фундаментальній праці «THE CACTUS FAMILY» (2001) розділяє рід Gymnocalycium на 81 вид до яких долучаються ще декілька десятків підвидів.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]