Гіпотеза екваторіального термостата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В гіпотезі тропічного термостата з підвищенням температури океану розвивається глибока конвекція (шторм) і створюється велике «ковадло», яке відбиває сонячну радіацію і стабілізує температуру океану (рис. - Robert Simmon)

Гіпотеза екваторіального термостата - метеорологічна гіпотеза, яка намагається пояснити, чому максимальна температура океану на землі утримується в межах 300 oК.

У 1991 році Ramanathan і Collins запропонували гіпотезу тропічного термостата, згідно з якою при підвищенні температури океану починає розвиватися глибока конвективна буря, яка викликає утворення великої стратифікованої хмарності у верхніх шарах атмосфери. Вершини цих хмар відбивають сонячне випромінювання. В гіпотезі термостата негативний зворотній зв'язок обмежує максимальну температуру води на поверхні Землі. Гіпотеза експерименту була центральною темою досліджень в центральній екваторіальній частині Тихого океану CEPEX в 1993 році.

Література[ред. | ред. код]

  • Ramanathan V., Collins W. Thermodynamic Regulation of Ocean Warming by Cirrus Clouds Deduced from Observations of the 1987 El Niño // Nature. – 1991. – Vol. 351. – P. 27-32 [1] [Архівовано 26 вересня 2013 у Wayback Machine.] (гіпотеза тропічного термостата)

Див. також[ред. | ред. код]