Гіркокаштан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіркокаштан
Гіркокаштан звичайний
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Підродина: Гіркокаштанові (Hippocastanoideae)
Рід: Гіркокаштан (Aesculus)
Види
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 43363
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aesculus

Гіркокашта́н (Aesculus) — рід багаторічних рослин, що належить до підродини Гіркокаштанові (Нippocastanaceae) родини Сапіндові. За оцінками різних дослідників включає від 13 до 22 видів, включно з 6 міжвидовими гібридами.

Назва[ред.ред. код]

Латинська родова назва Aesculus, надана Карлом Ліннеєм, в перекладі означає «жолудь» або «дуб».[1] Можливо, вона була надана через схожість могутніх гіркокаштанів зі священими для давніх римлян дубами.

До рослин цього роду також часто застосовують назву «кінський каштан», але в різних країнах її статус відмінний. У латинській і англійській мовах назва «кінський каштан» видова і її застосовують лише до одного представника роду — гіркокаштана звичайного (Aesculus hippocastanum, англ. horse-chestnut), інші ж види мають окремі назви. У німецькій і російській мовах назва «кінський каштан» поширюється на усіх представників роду. Точне походження цього словосполучення нез'ясоване. За однією з версій плодами цього дерева намагалися лікувати коней,[1] а друге слово в словосполученні вказує на схожість плодів гіркокаштана з плодами солодких каштанів. В повсякденному спілкуванні цей термін часто скорочують до просто «каштан». Усі перелічені назви вкрай неточні, тому що зі справжніми каштанами і дубами гіркокаштани не мають родинних зв'язків. До того ж на відміну від цих дерев їх насіння у сирому вигляді отруйне.

Більш влучною є українська родова назва «гіркокаштан», яка якраз і вказує на характерний неприємний присмак насіння цих дерев. Для того, щоб уникати плутанини між справжніми і кінськими каштанами, рекомендується вживати саме її.

Опис[ред.ред. код]

Листопадні та вічнозелені дерева або кущі з міцними гілками і смолистими, клейкими бруньками. Листя пальчастої форми, зазвичай складене з 5-7 (рідше до 9) листочків. Довжина і ширина листової пластинки приблизно однакова і може сягати 25-65 см. Суцвіття — прямостояча, пірамідальна або циліндрична волоть. Квітки зазвичай білі з червоними та(або) жовтими плямами, у гіркокаштана червоного і криваво-м'ясного — яскраво-червоні. Чашечка квітки завжди п'ятилиста, дзвоникувата або трубчаста. Оцвітина складається з 4-5 пелюсток, що зростаються у дволопатеву губу. Плід — коробочка, в недозрілому стані зелена, а потім коричнева. Оболонка плоду зазвичай вкрита м'якими шипами або горбочками, рідше — гладка. Всередині плоду міститься від 1-2 до 5 лискучих темно-коричневих насінин. На поверхні насінини завжди помітна білувата пляма, яка займає від ⅓ до ½ поверхні. Вивільнення насіння стається внаслідок лускання оболонки плоду на 2-3 частини.

Гіркокаштан криваво-м'ясний
Гіркокаштан дрібноцвітий
Бруньки
Листя

Хімічний склад[ред.ред. код]

Усі частини гіркокаштанів містять сапоніни, глікозиди, алкалоїди, в тому числі і специфічні для цього роду глікозид ескулін і сапонін есцин. Особливо велика концентрація цих сполук спостерігається у насінні. Наявність цих речовин робить гіркокаштани отруйними. Вживання насіння у людей і теплокровних тварин (наприклад, коней) викликає гемоліз (руйнацію еритроцитів). Якщо додати витяжку з гіркокаштанів у воду, то у риб вона призведе до паралічу мускулатури. Незважаючи на це, насіння гіркокаштанів можна вживати в їжу, якщо попередньо звільнити його від отрути. Це досягається шляхом кількаденного промивання подрібнених плодів у проточній воді або тривалого пропарювання.

Поширення[ред.ред. код]

Представники роду поширені у помірних (листопадні) і субтропічних (вічнозелені) областях Північної півкулі. Їх ареали вказують на розподіл видів, характерний для третинного зледеніння. За видовим різноманіттям головним осередком є східні частини Північної Америки — від канадської провінції Онтаріо до американського штату Флорида. Тут зростає 6 видів. Другий за кількістю осередок — Південна і Східна Азія. В межах цього регіону гіркокаштани можна зустріти на сході Індії, в Китаї, на Японських островах, півострові Індокитай. Відірвані від основних центрів розповсюдження гіркокаштани каліфорнійський і звичайний, які є, відповідно, ендеміками Каліфорнії і Балкан.

Суцвіття гіркокаштана звичайного
Суцвіття гіркокаштана червоного
Плоди гіркокаштана голого
Насіння гіркокаштана звичайного

Екологія[ред.ред. код]

Усі види гіркокаштанів — лісові рослини. Найбільш високий з них, гіркокаштан звичайний, у місцях природного розповсюдження формує ліси, де зростає у першому ярусі. Невисокі дерева, як от гіркокаштан жовтий, утворюють угруповання з домінуючими породами, а найнижчі чагарникові види утворюють підлісок. Представники роду полюбляють помірно зволожені або вологі ґрунти, добре освітлення або напівзатінок. Запилюються гіркокаштани великими комахами та колібрі.

Використання[ред.ред. код]

Серед гіркокаштанів багато декоративних видів, які приваблюють густою кроною, гарним листям, рясним цвітінням. Найбільш розповсюджений гіркокаштан звичайний. Також часто використовують гіркокаштани жовтий і червоний, гібриди цих видів гіркокаштани криваво-м'ясний і гібридний. Локально поширені у садівництві гіркокаштани китайський, японський, каліфорнійський, лісовий, голий.

Хоча ці рослини не вирощують у промислових масштабах, але їх деревина високо цінується і використовується у виробництві меблів, музичних інструментів. Практично усі види є продуктивними медоносами, за виключенням каліфорнійського гіркокаштана, нектар якого отруйний для бджіл. Мед з цих дерев невисокої якості — рідкий, деколи гіркуватий.

В минулому американські види гіркокаштанів, а також гіркокаштан японський відігравали помітну роль у харчуванні місцевого населення. Їх плоди, попередньо пропарені або ретельно промиті, перемелювали на борошно. Індіанці широко застосовували специфічну отруйну дію гіркокаштанів і кидали у невеликі річки подрібнене насіння, а потім збирали паралізовану рибу. Завдяки високому вмісту сапонінів з плодів можна отримати мильний розчин, придатний для миття рук, але не посуду.

У медицині знайшов застосування лише один вид — гіркокаштан звичайний. Офіційною фармакологічною наукою визнані препарати з квіток і плодів цього дерева, які мають венотонізуючу, антитромбічну дію. Ці ліки особливо ефективні при тромбофлебітах, на початкових стадіях розвитку варикозного розширення вен. Схоже, але більш широке застосування цієї рослини в народній медицині, яка визнає сировиною також кору і листя.[2] В Англії квіти гіркокаштана звичайного входили до складу гомеопатичного препарату, відомого як «Квіти Баха». Вважалося, що вони мають протиракову дію, але авторитетні дослідження не знайшли тому жодних підтверджень.[3]

Види[ред.ред. код]

Секція Aesculus

Секція Calothyrsus

Секція Pavia

Секція Macrothyrsus

Секція Parryanae

Гібриди

Синоніми[ред.ред. код]

Гомотипічні

  • Esculus L., 1754
  • Hippocastanum Mill., 1754
  • Hippocaztanum Raf., 1838

Гетеротипічні

  • Actinotinus Oliver, 1740, 1888
  • Calothyrsus Spach, 1834
  • Isypus Raf., 1838
  • Macrothyrsus Spach, 1834
  • Nebropsis Raf., 1838
  • Oesculus Neck., 1790
  • Ozotis Raf., 1838
  • Pavia Mill., 1754
  • Paviana Raf., 1817
  • Pawia Kuntze, 1891

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Helmut Genaust: Etymologisches Wörterbuch der botanischen Pflanzennamen. 3. Auflage, Birkhäuser, Basel 1996, с. 42(нім.)
  2. Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  3. «Flower remedies». Cancer Research UK.(англ.)
  4. James W. Hardin: A Revision of the American Hippocastanaceae-II. Brittonia, Band 9, 1957, S. 173–195.(англ.)