Гірник Олекса Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гірник Олекса Миколайович
Girnyk.jpg
Народився 28 березня 1912(1912-03-28)
Богородчани,
Івано-Франківська область
Помер 21 січня 1978(1978-01-21) (65 років)
місто Канів,
Черкаська область
Вчинив самоспалення
Громадянство Україна Україна
Проживання місто Калуш,
Івано-Франківська область
Дружина Петраш Кароліна Іванівна
Діти Маркіян, Євген
Нагороди
Герой України (орден Держави)

Оле́кса Микола́йович Гі́рник (* 28 березня 1912, Богородчани — 21 січня 1978, Канів) — український дисидент, політв'язень, Герой України (2007). 22 січня 1978 р., у 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918) вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Біографія[ред.ред. код]

Олекса Гірник в молоді роки

Олекса Гірник народився в родині бойків- верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р. Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Після гімназії батьки хотіли, щоб син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію «Сокіл», де очолював загін пластунів. Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п'яти років в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення в Польщу втік із в'язниці.

17 вересня 1939 р. у Станіславі на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків у товарні вагони на висилку. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їх захист і, звісно, був заарештований, хоч чинив одчайдушний опір. 11 листопада 1939 р. його засудили на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав. покарання відбував у Норильську та Магадані. 1948 року О. Гірник повернувся до Калуша Івано-Франківської області.

Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була в засланні. У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. — Євген. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Всі роки дуже переймався долею України, її культури, української мови. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Вже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема в листі до дружини він писав:

« Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець.  »

Самоспалення[ред.ред. код]

В записці до дружини від 19 січня 1978 р. написав, що поїхав до Львова, хоча насправді поїхав до Києва, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську Лавру. Ввечері приїхав автобусом до Канева. З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літрів. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори, тут розкидав листівки і пустив їх на вітер. Також тут же й залишив передсмертний заклик до незалежності України та проти русифікації. Близько 3-ої години ночі облився бензином та підпалив себе. Його мертве тіло знайшли тільки вранці. Міліція почала збирати розкидані листівки, усього знайшли 970, декілька збереглося у місцевих жителів. Ця справа залишалася таємницею, але саме через працівників міліції про вчинок Гірника взнали спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. В помешканні Гірників був проведений обшук. Дружині сказали, що чоловік загинув в автомобільній аварії. Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині заборонивши відкривати труну. Попри це, вночі близькі відкрили труну і була відслужена таємна панихида греко-католицьким священиком, братом дружини.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Книжка М. Іщенка «Спалився за Україну» (2004)

Попри заборони, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Спочатку про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар швидкої допомоги з Канева Михайло Іщенко. Через декілька років, через рідних в Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше опублікована в газеті «Літературна Україна». У 1993 р. в Калуші його іменем була названа вулиця і встановлена меморіальна дошка на його будинку.

Меморіальна дошка Олексі Гірнику на фасаді будівлі колишньої Станиславівської гімназії

Іменем Олекси Гірника названо Богородчанську школу № 1, в якій обладнано кімнату О. Гірника, а на подвір'ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби на вул. Тарнавського, 22 відкрито виставку, присвячену пам'яті Олексі Гірника, на якій експонуються світлини з родинного архіву Гірників, особисті документи, вишивки, які люб'язно надав його син Євген Гірник.

У 1999 р. створено Київський благодійний фонд ім. О. Гірника «Українським дітям — українське слово», товариство «Просвіта» оголосило 2003 р. роком Олекси Гірника. На місці смерті Гірника посадили кущ калини, а пізніше було додана і меморіальна дошка. В музеї збереглася копія листівки.

З 2001 року, щорічно 21 січня кілька десятків представників партій та громадських організацій традиційно вшановували його пам'ять на місці, де сталася ця подія. Зокрема в 2013 році були активісти від ВО Свобода, Конгресу українських націоналістів, «Просвіти», Всесвітньої координаційної ради, місцеві активісти Нашої України та інших партій. Традиційно поклали квіти до пам'ятника Шевченку, до пам'ятного знака Олексі Гірнику. Читали вірші, присвячені йому, говорили теплі слова[1].

В період з 2010 по 2013 на вшанування пам'яті в Каневі не прибув жоден державний представник. Так само не відзначали на державному рівні і 100-річчя з дня народження Олекси Гірника в 2012 році[1].

Премія ім. Олекси Гірника[ред.ред. код]

Син Євген Гірник створив і очолив фундацію імені Олекси Гірника. Нею нагороджуються ті, хто розвиває українську державність, робить конкретні справи у цій царині[1].

Відзнаку одержували, приміром, студент із Луганщини Віктор Мельничук, який у суді захищав своє право навчатися українською мовою, Олександр Гнучий, колишній міліціонер із Канева, який зберіг листівки, що їх Олекса Гірник перед загибеллю розкидав на Чернечій горі, автор першої книжки про батька «Спалився за Україну» Михайло Іщенко[1].

У 2012 року премією були нагороджені три особи, яких фундація вважає політичними в'язнями: Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та Віталій Запорожець - це засуджений бунтар із Київщини, який за знущання над селянами ростріляв дільничного міліціонера[1].

Герой України[ред.ред. код]

Указом Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави[2]. Нагороду отримали сини Олекси, Маркіян і Євген Гірники.

Пам'ятні знаки[ред.ред. код]

Пам'ятний знак на місці самоспалення О. Гірника в Каневі, на Чернечій горі

21 січня 2009 року на Чернечій горі у Каневі відбулося врочисте відкриття пам'ятного знаку Герою України Олексі Гірнику.

Автором пам'ятного знаку виступив скульптор Адріан Балог. Проект здійснено на кошти гранту Президента України Віктора Ющенка[3].

1 грудня 2012 року на вулиці Олекси Гірника в Калуші урочисто відкрили оновлений пам'ятний знак Герою України Олексі Гірнику[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Гірник, Євген; Світлана Дорош (2013-01-21). «Євген Гірник: КДБ казало, що батько загинув у ДТП». BBC Україна. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2013-01-21. 
  2. Указ Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року. перевірено 2009-06-12.
  3. msnu.org Урочисте відкриття пам'ятного знаку Герою України Олексі Гірнику (фоторепортаж)
  4. У Калуші вшанують Олексу Гірника

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]