Гієрон II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тетрадрахма Сіракуз. 218 р. до н. е. Дружина Гієрона II — Філістіс

Гієрон II (308—215 рік до н. е.) — тиран Сіракуз з 275 до 215 року до н. е.

Захоплення влади[ред.ред. код]

Гієрон походив із поважної сіракузької родини, був сином Гієрокла. Він проявив себе під час боротьби царя Епіру Пірра з Карфагеном за острів Сицилія. У 276 році до н. е. Пірр вимушен покинути Сицилію. В цій ситуації, а також з огляду на новий наступ карфагенських військ армія сицилійських греків (більшість якої складали найманці) обрала своїм головою Гієрона та Артемідора. Незабаром Гієрон зумів відсторонити останнього й зосередити усю владу над військом.

У 275 році Гієрон відступив до Сіракуз, де віданні йому люди відкрили ворота. Так він захопив місто. Однак більшість населення його підтримувала, оскільки сподівалася, що той зможе прогнати карфагенян. Гієрону надали звання стратега-автократа.

Тиран Сіракуз[ред.ред. код]

Крім Сіракуз Гієрону підкорилися також міста Акрея, Еєтон, Гелор, Мегари, Гібли та Леонтіни. В цілому Гієрон намагався підтримувати мир як з демосом, так і з олігархами, не вчиняти надзвичайного насильства. Для зміцнення свого становища він одружився на доньці Лептіна, поважного громадянина Сіракуз та олігарха, — Філістіс. Цей Лептін був нащадком Лептіна, брата Діонісія Старшого. Свого тестя Гієрон призначив своїм заступником у Сіракузах на час своєї відсутності у місті.

Гієрон не став продовжувати війну з Карфагеном, а уклав мир, згідно з яким Карфаген визнав владу Гієрона над Сіракузами та підвладними йому містами. Після цього Гієрон вирішив розв'язати проблему мамертинців з Мессани, яку спричинив Гікет. Перший похід відбувся у 271 році до н. е., але Гієрон був розбитий мамертинцями на річці Кіамосор. При цьому найбільших втрат зазнали загони найманців, а громадянське ополчення Гієрон зміг врятувати. Тому громадяни Сіракуз вибачили стратегу-автократу цю поразку.

270 до н. е. Гієрон почав нову війну проти мамертинців, водночас він допоміг римлянан хлібом під час їх війни з кампанцями у Регії, де мамертинці мали свою опору. У новому походу успіх був на боці Гієрона. Він зміг розбити мамертинців. При цьому були захоплені міста Катана, Тавроменій, Міли, Кентуріна, Агиріон, а місто Амеселон зруйновано. Однак спроба Гієрона захопити саму Мессану виявилася невдалою.

Нову кампанію проти мамертинців Гієрон почав у 269 році до н. е. Неподолік від міста Тиндаріс він вщент розбив мамертинців й захопив усю їх область. Вони почали вести перемовини про капітуляцію. Але в цей час карфагенський полководець Ганнібал, що стояв зі своєю ескадрою біля Ліпарських островів, настояв, щоб у Мессані було розміщено карфагенський гарнізон. Гієрон не бажав нової війни з Карфагеном, тому і погодився на цю вимогу. Проте уся північно-східна частина Сицилії тепер підкорялася Гієрону. В цих умовах він змусив сіракузців оголосити себе царем.

Цар Сіракуз[ред.ред. код]

Через декілька років мамертинці звернулися до Риму і той прийняв їх до свого союзу міст. Римський сенат спрямував сюди консула Аппія Клавдія з двома легіонами (264 рік до н. е.). Карфагеняни були вимушені залишити Мессану — почалася Перша Пунічна війна. Деякий час тривало протиборство Карфагена і Риму за Мессану, оскільки мамертинці розкололися — одна їх частина підтримувала римлян, інша — карфагенян. В цих умовах Гієрон уклав угоду з Карфагеном проти Риму. Але їх об'єднані сили були розбиті Аппієм Клавдієм біля Мессани. Після цього Гієрон повернувся до Сіракуз. Тут він відбив спробу Аппія Клавдія захопити місто. Становище римлян покращилося з прибуттям на острів влітку 263 року до н. е. консула Манія Валерія та Манія Отацилія з 4 легіонами. Незабаром Маній Отацилій розбив війська карфагенян та сіракузян. Усі міста, які були захоплені Гієроном у 270—269 роках до н. е., перейшли на бік римлян.

Щоб не позбутися усієї влади, Гієрон уклав з Римом угоду, згідно з якою кордони його царства обмежувалися Сіракузами та володіннями на 275 рік до н. е. Крім того Гієрон був проголошений союзником Рима. Після цього той вимушений був допомагати римлянами боротися з Карфагеном на Сицилії. Після перемоги Риму у Першій пунічній війні Гієрон бачив збереження своєї влади у підтримці його римлянами. При цьому він підтримував гарні стосунки з Птолемеями в Єгипті, з Родосом і зміг, не ускладнюючи відносин з Римом, допомогти зерном Карфагену під повстання в Африці найманців та лівійців.

Однак більшість зусиль Гієрона були спрямовані на збереження та зміцнення влади у Сіракузькій державі. Він встанови митний бар'єр навколо підвладної йому території, ввів у дію «Закон Гієрона», який встановлював за межами міських територій підвищення десятини доходу із землі на користь царя. Збирання податків було довірено не комунальній владі, а відкупникам податків. Гієрон першим увів в практику оподаткування доходів населення. До нього царі еліністичних держав також починали вводити цю практику. Проте Гієрон II став першим володарем, який призначив податок з доходів у розмірі 10% (до речі вподальшому цей податок - десятину - перейняли й римляни). Усі міста, де розповсюджувалася влада Гієрона, були позбавлені політичної влади.

Розбудова міста та меценатство[ред.ред. код]

Він сам та його родичі активно брали участь у Панеллінських іграх в Олімпії, де їм, як переможцями, було встановлено 6 статуй. Гієрон побудував собі розкішний палац на острові Ортігія, а також храм Зевса Олімпійця на площі Сіракуз, встановив величезний вівтар довжиною 200 метрів й перетворив театр у найбільш сучасний та чудовий в еллінському світі. Було побудовано величезне та розкішне судно «Сіракозія» для транспортування зерна, яке не могла прийняти жодна гавань, крім Сіракуз та Александрії.

При Гієроні відомий науковець Архімед (до того ж родич Гієрона) побудував значні обороні споруди у Сіракузах, а також багато сучасних катапульт.

Останні роки[ред.ред. код]

В цілому правління Гієрона було спокійним з 262 року до н. е. до початку Другої Пунічної війни у 218 році до н. е. Деякий час Гієрон зберігав проримську позицію, що в цілому відповідало й настроям у суспільстві, які не забули ще поразок сіракузян у Першій Пунічній війні. Ситуація змінилася після перемоги Ганнібала під Каннами у 216 році до н. е. Рим опинився у складній ситуації. Позиції римлян на Сицилії послаблювалися щомиті. У Сіракузах почалася прокарфагенська пропаганда. Гелон, син Гієрона намагався здійснити заколот, але раптово помер.

Влітку 215 року помер і сам Гієрон II, залишивши заповіт, згідно з яким наступним царем мав стати його онук Гієронім, син Гелона. З огляду на те, що той був ще молодим (15 років), йому Гієрон надав 15 опікунів.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Філістіс, донька Лептіна, олігарха Сіракуз.

Діти: * Гелон (266—216 роки до н. е.); * Демарата, дружина Адранодора; * Гераклея, дружина Зоїппа.

Джерела[ред.ред. код]

  • Caroline Lehmler: Syrakus unter Agathokles und Hieron II. Die Verbindung von Kultur und Macht in einer hellenistischen Metropole. Verlag Antike, Frankfurt/M. 2005, ISBN 3-938032-07-3.