Массімо Д'Азельо

Массімо Д'Азельо
Massimo D'Azeglio
Дата народження:	22 грудня 1798
Місце народження:	м. Турин
Дата смерті:	15 січня 1866
Місце смерті:	м. Мілан
Рід діяльності:	письменник, політик

Ма́ссімо д'Азе́льо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio, *22 грудня 1798  — †15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849 — 1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії.

Біографія

Массімо д'Азельо народився у родині генерала призначеного послом у Римі. Кар'єру почав у армії в якості офіцера кавалерії. Згодом оселився у Римі, де почав цікавитися малярством, зажив слави як пейзажист. У 1830 році одружився на дочці відомого італійського поета-романтика Алессандро Мандзоні, засновника сучасної італійської мови. Сам д'Адзеліо також писав історичні романи де висловлював свій патріотизм та любов до Італії. У 1846 році у своїх працях почав висувати ідеї об'єднання Італії під головуванням Савойської королівської династії.

За своїми поглядами д'Азельо був італійським патріотом, помірним монархістом, побожним католиком, однак не брав участь у жодному з повстань у першій половині дев'ятнадцятого століття, спрямованих на об'єднання та незалежність Італії. У 1848 році нарешті приєднався до армії П'ємонту, отримав чин полковника, у битвах проти австрійців був тяжко поранений. 11 травня 1849 року король Віктор Еммануїл II, призначив його прем'єр-міністром та міністром закордонних справ П'ємонту. Серед своїх перших своїх кроків на чолі уряду, скасував імунітет духовенства через побоювання негативного впливу папського уряду та католицьких консерваторів. У жовтні 1850 року запросив до уряду графа ді Кавура на посаду міністра сільського господарства і торгівлі. 16 травня 1852 залишив посаду прем'єр-міністра і на його місце призначено ді Кавура.

Під час другої війні за незалежність Італії, д'Азельо був комісаром короля Віктора Еммануїла II в Болонії, представником короля при дворі папи Пія IX, пізніше призначений послом в Лондоні, потім префектом Мілану. За видатні заслуги був призначений сенатором, отримав чин бригадного генерала і радника короля.

У 1865 році відійшов від політичного життя, став куратором галереї «Сабауда» у Турині. Після смерті, у 1867 році його дочка опублікувала його незакінчену автобіографію.

Праці

Автор кількох історичних романів:

• «Етторе Ф'єрамоска» (1833),
• «Нікколо де-Лапі» (1841) та інших.

Джерела

• Використано матеріали зі статті у французькій Вікіпедії