Давид Гільберт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Давид Гільберт
Hilbert.jpg
Давид Гільберт (1912)
Народився 23 січня 1862(1862-01-23)
Кенігсберг або Велау (сьогодні Знаменськ Калінінградська область)
Помер 14 лютого 1943(1943-02-14) (81 рік)
Геттінген, Німеччина
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія, Веймарська республіка Веймарська республіка, Третій Рейх Третій Рейх
Національність Німець
Заклад Геттінгенський університет
Alma mater Кенігсберзький університет
Відомий завдяки: Основна теорема Гільберта
аксіоми Гільберта
проблеми Гільберта
програма Гільберта
дія Ейнштейна-Гільберта
Гільбертів простір

Давид Гільберт (нім. David Hilbert; *23 січня 1862 — †14 лютого 1943) — німецький математик. У 1910—1920-их роках (після смерті Анрі Пуанкаре) був визнаним світовим лідером математиків.

Біографія[ред.ред. код]

Давид Гільберт народився в сім'ї судді Отто Гільберта в містечку Велау поблизу Кенігсберга (після другої світової війни — смт. Знаменськ Гвардєйського района Калінінградської області, Російська Федерація). У 1880 році поступив в Кенігсберзький університет, де подружився з Германом Мінковським та Адольфом Гурвіцом. У 1885 році захистив дисертацію з теорії інваріантів, науковим керівником був Ліндерман, а в наступному році став професором математики в Кенігсберзі. У 1895 році на запрошення Фелікса Клейна перейшов працювати в Геттінгенський університет, де залишився аж до кінця життя. Серед його прямих учнів в Геттінгені були: Ернст Цермело, Герман Вейль, Джон фон Нейман, Ріхард Курант, Гуґо Штейнгауз, Вільгельм Аккерман, шаховий чемпіон Емануїл Ласкер та інші. Також своїм вчителем його вважали Еммі Нетер та Алонзо Черч.

У 1897 році вийшла його монографія «Zahlbericht» («Доповідь про числа») з теорії алгебраїчних чисел. На Другому Міжнародному конгресі математиків у Парижі у 1900 році Гільберт сформулював 23 важливих математичних проблеми, розв'язання яких, на його думку, сприяло б подальшому розвитку математики. З 1902 року Гільберт стає редактором найавторитетнішого математичного журналу «Mathematische Annalen». У 1910-х роках Гільберт створює сучасний функціональний аналіз, запровадивши поняття гільбертового простору. Одночасно він консультує Ейнштейна і допомагає йому в розробці чотиривимірного тензорного аналізу, який є основою Загальної теорії відносності.

У 1920-х роках Гільберт та його школа зосередились на побудові аксіоматичних обґрунтувань математики.

Внесок в математику[ред.ред. код]

Давид Гільберт був математиком-універсалом. Його ім'я зустрічається майже в усіх розділах сучасної математики. Його наукова біографія чітко розпадається на періоди:

Давид Гільберт в 1886

Відомі математики про Гільберта[ред.ред. код]

  • Макс фон Лауе: «У моїх споминах ця людина залишилась таким генієм, рівного якому я ніколи не бачив»
  • Петро Новіков: «Ідеї Гільберта були переломним моментом у питаннях основ математики і початком нового етапу в розвитку аксіоматичного методу»
  • Норберт Вінер: «Гільберт немовби втілював у собі найкращі традиції великих геніїв минулого… Незвичайно гостре абстрактне мислення поєднувалось в нього з разючим умінням не відриватися від конкретного фізичного змісту проблеми.»
  • Герман Вейль: «Ми, математики, часто оцінюємо свої успіхи міркою того, які з Гільбертових проблем пощастило досі розв'язати.»
  • Жан Дьєдонне: «Можливо, Гільберт найглибше впливав на математичний світ не так своїми геніальними відкриттями, як будовою свого розуму; він навчив математиків мислити аксіоматично, тобто прагнути кожну теорему звести до найсуворішої логічної схеми… Зі своєю інтелектуальною, дедалі вимогливішою чесністю, у пристрасній потребі зрозуміти, в невтомному прагненні до все більш єдиної, все чистішої, позбавленої зайвого, науки Гільберт воістину втілював ідеал математика для покоління „між двома війнами“.»
  • Ріхард Курант: «Д. Гільберт був одним з воістину великих математиків свого часу. Його праці та натхнена особистість, як ученого, справили глибокий вплив на розвиток математичних наук аж дотепер.
Прониклива Гільбертова інтуїція, творча могутність та неповторна оригінальність мислення, широчінь та розмаїтість інтересів зробили його першовідкривачем у багатьох розділах математики. Він був унікальною особистістю, глибоко зануренею у власну роботу й цілковито відданою науці, це був учитель і керівник найвищого класу, який умів надихати й підтримувати, який не знав утоми і був наполегливим в усіх своїх пориваннях.»

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Гильберт Д. Избранные труды. — М.: Факториал, 1998. — 576+608 с.
  • Гильберт Д. Основания геометрии. — М.: ГИТТЛ, 1948. — 492 с.
  • Гильберт Д., Аккерман В. Основы теоретической логики. — М.: ИЛ, 1947. — 304 с.
  • Гильберт Д., Бернайс П. Основания математики. Логические исчисления и формализация арифметики. — М.: Наука, 1982. — 560 с.
  • Гильберт Д., Бернайс П. Основания математики. Теория доказательств. — М.: Наука, 1982. — 656 с.
  • Гильберт Д., Кон-Фоссен С. Наглядная геометрия. — М.: ГИТТЛ, 1951. — 352 с.
  • Курант Р., Гильберт Д. Методы математической физики. — М.: ГИТТЛ, 1951. — 476+544 с.

Літературні джерела[ред.ред. код]

  • Проблемы Гильберта. Под ред. П. С. Александрова. — М.: Наука, 1969
  • Рид К. Гильберт. — М., 1977.
  • Новиков П. С. Элементы математической логики. М.: Физматгиз, 1959
  • Винер Н. Я. Я — математик. — М.: Наука, 1967
  • Вейль Г. Полвека математики. — М.: Знание, 1969

Посилання[ред.ред. код]