Давид Паділья

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Давид Паділья
David Padilla Arancibia
Прапор
Президент Болівії
24 листопада 1978 — 8 серпня 1979 року
Попередник: Хуан Переда
Наступник: Вальтер Гевара
 
Національність: Болівієць
Віросповідання: Католицизм
Народження: 13 серпня 1927(1927-08-13) (87 років)
Сукре, Болівія
Дружина: Марина Готінья Пеньяранда

Давид Паділья Арансібіа (ісп. David Padilla Arancibia , нар. 13 серпня 1927 року) — болівійський політичний та військовий діяч. Генерал, президент країни у 19781979 роках. Намагався покінчити з багаторічним військовим правлінням та провів загальні вибори, щоб передати владу законно обраному президенту й Конгресу.

Біографія[ред.ред. код]

Давид Паділья народився 13 серпня 1927 року в місті Сукре, департамент Чукісака, офіційній столиці Болівії, в родині Роберто Падільї, представника середнього класу. 1948 року в званні лейтенанта закінчив Військовий коледж у Ла-Пасі[1], проходив спеціалізацію в Школі збройних сил, стажувався на курсах головного командування й курсах передових військових досліджень. Проходив навчання за кордоном у школі «USARCARIB» (США) в Зоні Панамського каналу та у Вищій військовій школі в Аргентині. За часів правління президента Гуго Бансера командував дивізією[2]. 24 липня 1978 року, коли новий президент дивізіонний генерал Хуан Переда цілком замінив командування армією, Давид Паділья був призначений командувачем сухопутними військами[3]. Він не схвалив маневри президента Переди, який відкладав проведення загальних виборів на партійній основі. У ніч на 24 листопада 1978 року генерал Давид Паділья віддав наказ сухопутним військам узяти під контроль столицю країни Ла-Пас і захопив владу. Це був 187 державний переворот в історії Болівії.

Діяльність уряду Давида Падільї[ред.ред. код]

24 листопада 1978 року Давид Паділья Арансібіа став президентом і головою Військової урядової хунти (ісп. H. JUNTA MILITAR DE GOBIERNO). В Ла-Пасі було опубліковано комюніке військового командування за підписом Падільї, в якому було заявлено, що Конституція 1967 року залишається чинною та що загальні вибори відбудуться у першу неділю травня 1979 року[4], а обраний на них президент вступить на посаду в серпні того ж року. Паділья оголосив склад нового уряду та привів його до присяги в Ла-Пасі. До складу кабінету увійшли 13 представників збройних сил та одна цивільна особа — міністр закордонних справ Рауль Ботело Гонсалвес. Пост міністра фінансів залишився вакантним[5]. Паділья та військове угрупування, що його підтримало, пообіцяли провести демократизацію внутрішньополітичного життя. Вони заявили, що армія має розчистити шлях для повернення до демократії, а потім відійти від політичного керівництва країною[6]. На початку грудня в квартирі генерала стався сильний вибух, в результаті якого загинула дочка президента. 10 грудня за умов напруженої обстановки в Ла-Пасі було оприлюднено офіційне комюніке міністерства внутрішніх справ про розкриття антиурядової змови з метою завадити відновленню конституційного ладу. В організації змови звинувачені підприємці, об'єднані в Національну федерацію приватних власників, а також Цивільний комітет департаменту Кочабамба. Міністр внутрішніх справ Рауль Лопес Лейтон заявив, що влада добре знає наміри змовників і уряд Падільї твердо додержується обіцянки провести вибори[7].

Президент не намагався проводити в Болівії серйозних перетворень, а вбачав свою задачу в забезпеченні порядку в країні та проведенні виборів. За нього також було створено Національну службу охорони здоров'я (ісп. Servicio Nacional de Salud), почала працювати наземна станція супутникового зв'язку в Тіванаку. Давид Паділья відновив автономію університетів та скасував закон про університети, прийнятий за Гуго Бансера[8]. Декретом № 16106 від 12 січня він дозволив вільне ввезення до країни навчальної та наукової літератури, скасувавши колишні обмеження.

У період діяльності уряду генерала Давида Падільї була створена Єдина профспілкова федерація сільських працівників (ісп. Confederación Sindical Única de Trabajadores Campesinos, CSUTCB). 5 квітня декретом № 16359 Паділья заснував Болівійську фабрику боєприпасів «F.B.M.» держкорпорації «COFADENA» (ісп. Fábrica Boliviana de Munición Cofadena, F.B.M.) за участі Франції[9].

14 лютого 1979 року виповнювалось 100 років з того моменту, коли чилійська армія захопила місто Антофаґасту і країна, втягнута до Тихоокеанської війни, втратила вихід до моря. У зв'язку з цим було проведено громадські заходи, і Давид Паділья вжив заходів з переоснащення річкових суден ВМС та укомплектування їх екіпажів.

У березні, з метою попередження нового військового перевороту, були відправлені у відставку та звільнені з армії Гуго Бансер та п'ять інших генералів, які займали високі пости за часів його правління[10]. 1 квітня Давид Паділья виступив зі зверненням до нації та засудив опір деяких політичних та армійських кіл процесу демократизації. Він заявив, що уряд не допустить нової диктатури. 10 — 12 травня Давид Паділья провів реорганізацію уряду у зв'язку з виборами.

Економіка Болівії за часів правління Давида Падільї[ред.ред. код]

У період правління Падільї економічне положення Болівії продовжувало залишатись важким. Падіння світових цін на корисні копалини особливо важко позначилось на державному секторі, який давав 30 % валового національного продукту. Сільське господарство, в якому було зайнято близько 65 % активного населення, все ще не могло забезпечити країну продукцією, та Болівія імпортувала понад 50 % продовольства й сировини за рахунок продажу корисних копалин. Дефіцит торгового балансу на кінець 1978 року склав 130.8 млн доларів, дефіцит платіжного балансу сягнув 398 млн доларів, зовнішній борг оцінювався близько 3 млрд доларів[6]. Прагнучи вийти з сировинної залежності, уряд Падільї підписав контракт на будівництво заводу з виплавки олова та срібла в Карачіпампі (Karachipampa). Однак при цьому не було зроблено необхідного економічного обґрунтування, і підприємство фактично не працює дотепер[2].

Зовнішня політика[ред.ред. код]

У березні-квітні міністр закордонних справ Ботело Гонсалес здійснив поїздки до Аргентини, Перу та Уругваю[11]. У червні 1979 року Болівія разом з іншими країнами Андського пакту виступила із засудженням режиму Анастасіо Сомоси в Нікарагуа та офіційно визнала Сандиністський фронт національного визволення, а потім і тимчасовий демократичний уряд національного визволення Нікарагуа на чолі з Віолетою Барріос де Чаморро, з яким установила дипломатичні відносини[10].

Вибори 1 липня 1979 року[ред.ред. код]

Уряд Давида Падільї не став приймати новий виборчий закон і проводив вибори на підставі прийнятих за Гуго Бансера декретів № 15237 від 10 січня 1978 про Національний виборчий трибунал і № 15 363 від 21 травня 1978 року про виборчі округи.

Національний виборчий трибунал зареєстрував 8 блоків, які висунули своїх кандидатів на пост президента й віце-президента, 208 кандидатів на 27 місць в сенаті та 1170 кандидатів на 117 місць у палаті представників Конгресу[10]:

  • 1. Альянс Націоналістичного революційного руху (ісп. Alianza del Movimiento Nacionalista Revolucionario, ADNR)) — Віктор Пас Естенсоро;
  • 2. Фронт демократичної народної єдності (ісп. Union Democratica Popular, UDP)) — Ернан Сілес Суасо;
  • 3. Демократична націоналістична дія (ісп. Accion Democratica Nacionalista, ADN)) — Гуго Бансер;
  • 4. Партія болівійської єдності (ісп. Partido de la Union Boiviana, PUB) — колишній карабінер Вальдо Гонсалес Вальда (Waldo González Valda);
  • 5. Блок «VO» Рікардо Катойри — Рікардо Катойра (Ricardo Catoira);
  • 6. Народний альянс за національну інтеграцію (ісп. Alianza Popular de Integracion Nacional) — генерал Рене Берналь Ескаланте (René Bernal Escalante);
  • 7. Соціалістична партія (Partido Socialista, PSI) — Марсело Кірога Санта-Крус;
  • 8. Індіанський рух Тупака Катарі (ісп. Movimiento Indio Tupac Katari, MITKA) — Лучано Тапіа (Luciano Tapia), селянський лідер[12].

1 липня відбулись загальні вибори, на яких обирались президент і віце-президент республіки, а також сенат і палата представників Національного конгресу. Основна боротьба розгорталась між Ернаном Сілесом, Віктором Пасом та Гуго Бансером, які спирались, в основному, на власні партії[10].

Оскільки жоден кандидат не зміг набрати необхідної за конституцією абсолютної більшості голосів (50 % плюс 1 голос), право обрання президента перейшло до Національного конгресу[10]. В серпні, після трьох турів голосування в Конгресі жоден з трьох кандидатів (Сілес, Пас і Бансер) не отримали необхідної кількості голосів. 6 серпня тимчасовим президентом терміном на один рік був обраний голова Сенату Вальтер Гевара, якому Давид Паділья передав владу 8 серпня 1979 року[4].

Після виходу з влади[ред.ред. код]

Отримавши 13 серпня, після виходу з президентського палацу, пост головнокомандувача армією в чині генерал-майора[13], Давид Паділья не втручався у діяльність цивільної влади. Він мав велику повагу як президент, що повернув країну до демократії та неухильно додержувався конституції[1]. Він засудив переворот 1 листопада 1979 року, якому не зміг протистояти й був усунутий з посту та заарештований за наказом нового президента полковника Альберто Натуша. Після звільнення Давид Паділья вже не повернувся до керівництва збройними силами. Після відставки з армії вів приватне життя, проте зрідка робив політичні заяви на захист демократичного порядку, 1980 року видав книгу мемуарів. Того ж року критикував військовий переворот 17 липня та перебував в опозиції до подальших військових режимів. Нині проживає у Ла-Пасі[2].

Твори[ред.ред. код]

  • Padilla Arancibia, David. El presidente David Padilla responde al periodismo. / La Paz [Bolivia] : S.G.I., Secretaría General de Informaciones de la Presidencia de la República, 27.12. 1978.
  • Padilla Arancibia, David. Mensaje presidencial en el centenario del litoral cautivo / La Paz [Bolivia] : S.G.I., Secretaría General de Informaciones de la Presidencia de la República, 14.02.1979.
  • Padilla Arancibia, David. Mensaje presidencial en el Día del Mar. / La Paz : Secretaría General de Informaciones de la Presidencia de la República, «Año del Litoral Cautivo.» Marzo de 1979.
  • Padilla Arancibia, David Documentos. (Bolivia. Secretaría General de Informaciones) / La Paz : Secretaría General de Informaciones de la Presidencia de la Republica, 1978-
  • Padilla Arancibia, David. Decisiones y recuerdos de un general / La Paz, 1980

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «David Padilla» (іспанською). Biografiasyvidas.com. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  2. а б в «David Padilla Arancibia» (іспанською). Pizarra.org. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  3. «DECRETO SUPREMO N° 15690 GRAL JUAN PEREDA ASBUN PRESIDENTE DE LA REPÚBLICA» (іспанською). Gaceta Oficial del Estado Plurinacional de Bolivia. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  4. а б «REPORT ON THE SITUATION OF HUMAN RIGHTS IN THE REPUBLIC OF BOLIVIA CHAPTER IV» (іспанською). Inter-American comission on Human Rights. 1 Julu 1985. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  5. Новий уряд, ТАСС // Правда, 26 листопада 1978 року.
  6. а б Міжнародний щорічник. Політика й економіка. Вип. 1980 / М.Политиздат, 1980 — С.210.
  7. Розкрито змвову, ТАСС // Правда, 11 грудня 1978 року.
  8. «David Padilla Arancibia» (іспанською). 6 de agosto. Bolivia.com. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  9. ««F.B.M.»» (іспанською). La Fábrica Boliviana de Munición Cofadena. Архів оригіналу за 2012-04-20. Процитовано 2012-10-23. 
  10. а б в г д Міжнародний щорічник. Політика й економіка. Вип. 1980 / М.Политиздат, — 1980 — С.211.
  11. Міжнародний щорічник. Політика й економіка. Вип. 1980 / М.Политиздат, — 1980 — С.212.
  12. Informe de Pais — Bolivia 1981 — Capitulo IV
  13. DECRETO PRESIDENCIAL N° 17038 DR. WALTER GUEVARA ARZE PRESIDENTE CONSTITUCIONAL INTERINO DE LA REPÚBLICA

Посилання[ред.ред. код]