Давньогрецька колонізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Давньогрецькі поліси у VI столітті до н. е.
Давньогрецькі поліси у IV столітті до н. е.

Давньогре́цька колоніза́ція, часто Вели́ка гре́цька колоніза́ція (VIII — VI ст. до н. е.) — процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Сам термін «колонізація» походить від лат. colo (живу, населяю, обробляю). Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія(місто -мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток


Причини грецької колонізації[ред.ред. код]

Основними причинами грецької колонізації були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролюва­ти торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонука­ла тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

Напрямки грецької колонізації[ред.ред. код]

На відміну від фінікійської колонізації грецька йшла у 3-х основних напрямках:

1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галія та Іспанія).

2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида, береги Чорного моря — Понта Евксінського) і Меотиди.

3. Південно-східному (південний берег Анатолії, Кіпр, Сирія, Північна Африка).

Найінтенсивніше колонізаційний процес йшов у двох перших напрямках.

Піонерами колонізації були евбейські міста — Халкіда і Еретрія. Вони знаходилися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тобто були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф, Мегари, Мілет, Фокея і острівні держави (Парос, Родос). Пізніше за інших до процесу приєдналися Спарта і Афіни.

Перш за все елліни вирушили на захід. Близько 774 р. до н. е. на невеликому острові Іск'я (біля західного узбережжя Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців — Пітекусси. Близько 750 р до н. е. першу колонію  на материку — Куми в Італії заснували халкідяни.

Найважливішим грецьким містом на Сицилії стали Сіракуза, засновані 733 р до н. е. коринфською експедицією на чолі з Архієм. У колонізації Сиракуз брали участь і мегарці, які на північ від Сиракуз заснували Мегари Гіблейські. Родосці і критяни  заснували Гелу. Ще далі на захід пішли фокейці, що заснували Массілію біля гирла Рони і Емпорії в Іспанії.

Наприкінці VIII — на початку VI ст. до н. е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відіграли поліси Східної Греції (Мілет, Самос, Хіос, Мітілена, Колофон), а також Мегари. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і Боспору Фракійського покрилися мережею еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Боспору, — протоки, яка вела в Чорне море. Майже всі міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновувалися Мілетом.

Таким чином протягом двох з половиною століть греки освоїли значну частину узбережжя Середземного мор'я, все Причорномор'я, більшу частину Приазов'я.

Вплив грецької колонізації на метрополії[ред.ред. код]

  • сприяла соціально — економічному і культурному розвиткові всього грецького світу;
  • остаточному відокремленню ремесла від землеробства;
  • розширенню обміну між грецькими містами та іншими країнами і набуттю торгівлею міжнародного характеру;
  • привела до зміни напрямку у розвитку сільського господарства: основна увага стала приділятися виноградству і маслинництву;
  • послабила родову знать, сприяла розкладу аристократичного ладу і виникненню полісного устрою;
  • розширила кругозір греків, виховала допитливість, змусила задуматися над багатьма речами, що стало психологічною основою виникнення елліністичної науки.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. О. Балух, Ю. І. Макар. Історія стародавньої Греції
  • Юхименко П.І. Економічна історія, - Навчальний посібник / К.: Вікар, 2004.- 341 c.