Дажбог

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сакральна символіка, поширена на землях антів.
Сонячне коло на Збручанському ідолі.
М. Пресняков. Дажбог. 1998.

Дажбог ( Даждьбог ) — сонячне божество у східних слов'ян. У південних слов'ян — Божич. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу («наділитель», також «доля», «щастя», «майно»). Називаючи наших пращурів «Дажбожими онуками», автор «Слова о полку Ігоревім» виокремлює Дажбога як верховне божество, під всемогутньою силою якого було все небо — найвища цитадель Всесвіту.

Дажбог вважався родоначальником руського народу, у «Слові о полку Ігоревім» русичі звуться його внуками: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». В Іпатіївському списку зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог».

Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною. Функції Д. перейшли до Св. Миколи.

У весняних обрядових піснях Дажбог причетний до відмикання весни:

Ой, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати…

Посилання[ред.ред. код]