Дажбог

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сакральна символіка, поширена на землях антів.
Сонячне коло на Збручанському ідолі.
М. Пресняков. Дажбог. 1998.

Дажбог (Даждьбог ) — сонячне божество у східних слов'ян. У південних слов'ян — Божич. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу («наділитель», також «доля», «щастя», «майно»). Називаючи наших пращурів «Дажбожими онуками», автор «Слова о полку Ігоревім» виокремлює Дажбога як верховне божество, під всемогутньою силою якого було все небо — найвища цитадель Всесвіту.

Дажбог вважався родоначальником руського народу, у «Слові о полку Ігоревім» русичі звуться його внуками: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». В Іпатіївському списку зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог».

Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною. Функції Д. перейшли до Св. Миколи. Появу різних комах та плазунів навесні наші предки пояснювали тим, що Дажбог, верховний бог прадавніх українців, «відімкнув» землю. Для цього він посилав на землю пташок із ключами. У весняних обрядових піснях Дажбог причетний до відмикання весни:

Ой, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати…

Посилання[ред.ред. код]