Далекомірний фотоапарат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Leica I» з приставним далекоміром
Далекомірний фотоапарат «ФЕД-3»
Частина зображення у видошукачі далекомірної камери. Зліва — несфокусоване зображення, праворуч — сфокусоване

Далекомі́рний фотоапара́т — клас фотоапаратів, що використовують для наведення на різкість оптичний далекомір.

Наведення на різкість далекомірного фотоапарата виконується обертанням кільця відстаней об'єктива до суміщення роздвоєного зображення у вікні видошукача. Ранні моделі далекомірних фотоапаратів мали роздільні окуляри видошукача і далекоміра; в подальшому далекомір поєднали з видошукачем, так що наведення на різкість здійснювалося одночасно з суміщенням зображень в далекомірі.

Історія[ред.ред. код]

Перші далекоміри з'явилися на початку XX століття, їх іноді називали «телемірами» («telemeters»). Першою далекомірною камерою стала «No. 3A Kodak Autographic Special», випущена в 1917 році.

Камера «Leica I», що вийшла в 1925 році, не будучи далекомірною камерою зробила поширеним далекомір в якості додаткового аксесуара. У фірмовому каталозі Лейтца приставний далекомір значився під кодом FODIS, тому кілька десятиліть базисний далекомір називали фодісом[1].

Випущені в 1932 р. «Leica II» і «Zeiss Contax I», стали дуже популярними малоформатними далекомірними фотоапаратами. У моделі «Contax II» (1936 рік) далекомір був уже суміщений з видошукачем.

Далекомірні камери домінували в фототехніці з 1930-х років до 1960-х років, пізніше їх почали витісняти дзеркальні камери.

Переваги і недоліки[ред.ред. код]

Переваги далекомірних камер перед дзеркальними[ред.ред. код]

  • Менше струс камери при зйомці завдяки відсутності механізму підйому дзеркала.
  • Менше шуму при спрацьовуванні затвора.
  • Коротше час від натиснення на спуск до відкриття затвора, оскільки не витрачається час на підйом дзеркала — більше можливості зйомки швидкоплинних подій.
  • Видошукач залишається відкритим в момент знімка — є можливість виявити похибку і негайно перезняти, особливо при зйомці зі спалахом.
  • Можна наводитися на об'єкт зйомки з об'єктивом, закритим кришкою і відкривати його тільки на момент спуску затвора, ще дозволяє захищати об'єктив від забруднень при кадруванні.
  • У деяких далекомірних камерах (наприклад «Leica» серії «М») поле зору видошукача ширше ніж в об'єктива, що сприяє більш точному та зручному кадруванню.
  • Об'єктив може займати весь простір камери до затвора, що надає додаткові можливості при конструюванні об'єктива для створення більш якісних і світосильних об'єктивів при однаковій ціні.
  • Компактність камери, можливість застосування складаного об'єктива.

Недоліки далекомірних камер[ред.ред. код]

  • Утруднена робота з довгофокусними об'єктивами, так як не вистачає точності далекоміра.
  • Утруднена макрозйомка у зв'язку з паралаксом і малій глибиною різкості.
  • Через неспівпадіння візирного каналу і об'єктива (фотограф не бачить зображення крізь об'єктив).
  • Можлива зйомка при закритій кришці об'єктива.
  • Для змінних об'єктивів, фокусна відстань яких суттєво відрізняється від штатного (зазвичай: 50 мм), потрібні змінні видошукачі (при відсутності рамок для різних фокусних відстаней об'єктивів у видошукачі).
  • З попереднім недоліком пов'язано і те, що з класичними механічними далекомірними фотоапаратами неможлива повноцінна робота з зум-об'єктивами.
  • Утруднена робота зі світлофільтрами через те, що фотограф не бачить зображення крізь об'єктив.
  • Відсутня можливість візуальної оцінки глибини різкості.

Нетипові конструкції[ред.ред. код]

  • Німецький фотоапарат «Akarex III» (1953 р.) комплектувався змінними об'єктивами, на кожному з яких був закріплений свій далекомір[2].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]