Даль Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Даль. Портрет роботи Василя Перова, 1872.
Пам'ятник В. Далю в Луганську.

Володимир Іванович Даль (*10 листопада (22 листопада) 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження[1]. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Літературний псевдонім: Козак Луганський[2].

Біографічні дані[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий[3] лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764–1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, ідиш, латину, грецьку і давньоєврейську мову, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії Володимира Івановича — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однієї з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і станом здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (?- 1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всьго чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого було тісно пов'язана з містом, де він прожив в цілому близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Будьонного і по вулиці Наваринській.[4]

Освіта[ред.ред. код]

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У віці тринадцяти з половиною років, разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 18141819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом в Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше навчання описав у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби у флоті, 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив в Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[5]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком у 1828 році російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайської області — діюча армія зажадала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[6]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».


Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності[ред.ред. код]

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої мови.

Лікар[ред.ред. код]

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828–1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служить ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі і незабаром стає медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников пише[7]:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока одних операцій зняття катаракти, і все цілком успішно. Чудово, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього, як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою

Природознавець[ред.ред. код]

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН за відділенням природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість[ред.ред. код]

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (точна назва: «Словарь великорусского наречия русского языка») (томи 1—4, 1863–1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалек­тології, історії мови.

В. Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника з зоології.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Перші спроби[ред.ред. код]

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося плачевно. З вересня 1823 по квітень 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його цивільну дружину Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могильовського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку.[8][9][10] [11]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

У 1827 році журнал А.Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля. У 1830-му В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання[ред.ред. код]

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську переложені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[12](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керуючий III відділення)

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне. "

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або початку листопада 1832 року, під час обходу в госпіталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи йому в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося в анекдотичному світі, змалював Даля, як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Тираж цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам — без всяких рекомендацій — представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їх знайомство.

У 1833–1839 вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність[ред.ред. код]

Орден Св. Володимира 1-го ступеня

З 1814 по 1819 Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу, його проведено в мічмани, де він проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819–1824), а потім на Балтійському морях (1824–1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. У 1826-му залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому госпіталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідігера через Віслу до Юзефова. Через брак інженера, Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі.

В 1833 переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839–1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема: «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник[ред.ред. код]

Оренбург[ред.ред. код]

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 року і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружився, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Тут після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, був його постійним співрозмовником.

Петербург[ред.ред. код]

У 1838 за природно-історичні роботи його обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; в 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його, як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород[ред.ред. код]

У 1849 призначений керуючим нижегородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку і оселився в Москві.

Даль і Україна[ред.ред. код]

Меморіяльна дошка на вулиці Наваринській у Миколаєві.

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

Автор етнографічних нарисів, написаних з по­зицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав ряд статей про Григорія Квітку-Ос­нов'яненка («Малоросійські повісті, що їх роз­повідає Грицько Основ'яненко», 1835 тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845–1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). По­пуляризував українську літературу та усну народну творчість.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  2. Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  4. http://laginlib.org.ua/mykolaiv/monument/6.html
  5. Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. Dorpat, 1873. С. 5-6
  6. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. 1873. Т. 104. С. 275–340.
  7. VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська, "Натураліст ВОЛОДИМИР ДАЛЬ "
  8. Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  9. С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php
  10. http://jr.zp.ua/download/file/91.html
  11. …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  12. «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3