Данило І Петрович Негош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данило І
Danilo Petrović Njegoš.jpg

Князь Данило І
 Народився  25 травня (6 червня) 1826(1826-06-06)
Негуші, Чорногорія
 Помер  13 серпня 1869(1869-08-13) (43 роки)
Котор, Австро-Угорщина
Рід Петровічі-Негоші
Батько Сава Негош-Петрович
Матір Анжеліка Радамович
Дружина Даринка Квекіч
Діти Ольга (Цетінє, 19 березня 1859 - Венеція, 21 вересня 1896)
Князь-митрополит Чорногорії
1851–1852 як митрополит
1852–1860 як князь
Попередник Петро II Негош-Петрович
(як князь-митрополит Чорногорії)
Наступник Нікола I Петрович

Князь Данило І Негош-Петрович (Сербською: Данило Петровић Његош), (відомий як митрополит Данило II), (*25 травня (6 червня) 1826(18260606), Негуші, Чорногорія - 13 серпня 1860, Котор, Австрія(сучасна Чорногорія ), син Сави Негош-Петровича та Анжеліки Радамович.

Князь Данило І був князем-митрополитом, а пізніше князем Чорногорії з 1851 по 1860. Протягом його правління Чорногорія стала суверенною державою. В 1852 році був утягнутий у війну з Османською імперією, в наслідок якої Порта проголосила Чорногорію своїм протекторатом, а кордони між державами не були визначені до 1858 року. Данило, за допомогою свого старшого брата, герцога Мірка, переміг османів під Острогом в 1853 і в битві під Граховацем в 1858 роках. 12 січня 1855 року в Негуші одружився з Дариною Квекіч, яка походила з багатої сербської сім'ї торговців. Подружжя мало єдину дочку - Ольгу, яка померла в юності і не лишила по собі нащадків.


Прихід до влади[ред.ред. код]

Прапор Чорногорії часів Данила І

Коли Петро II Негош-Петрович помер, народна скупщина, під впливом Джорджи Петровича (найбагатшого чорногорця того часу), проголосила старшого брата Петра ІІ Пера Томов Петровича князем. Та незважаючи не це, у не довгій боротьбі, Перо, якого підтримувала скупщина, програв молодшому Данилу, який мав значно більшу підтримку серед населення.

До визначення наступника Петра II Негош-Петровича, та після примирення племен Крмніка та Катуняни, Данило, що вже був визнаний усіма сербськими кланами окрім Бєлопавличів, поїхав до Відня, Австро-Угорщина, а потім до Російської імперії, щоб наче бути висвяченим у сан митрополита. Після того, як Данило повернувся з Росії у 1852, він доволі сильно здивував Перо та тих, хто його підтримував, тим, що привіз схвалення від Миколи І бути правителем Чорногорії. Таким чином, доволі неочікувано, Данило став князем, а Перо визнав свою поразку і знову очолив народну скупщину.

Після століть теократичного правління, Данило став першим чорногорським світським князем, що не носив церковного титулу 'митрополит'. Він планував перетворити Чорногорію на князівство, але не дожив до моменту реалізацій своїх планів.


Внутрішня політика[ред.ред. код]

Орден Данила І


У внутрішніх справах, Данило був авторитарним і жорстким правителем.

Князь використав Законник Петра І Негош-Петровича, як основу свого власного Великого Закону Країни 1855 року (Законік Данила Првог). Цей кодекс спирався на чорногорське традиційне та звичаєве право, і вважається першою чорногорською конституцією в її історії.

У 1855 році, вперше в історії Чорногорії, було проведено перепис населення. Згідно з ним, в Чорногорії проживало 80, 000 осіб.

Данило І провів податкову реформу, яку сприйняли усі чорногорські племена окрім Кучі. Щоб покарати п'лемя Кучі, в 1856 році Данило послав свого старшого брата Мірка щоб "не тільки знищіти усіх лідерів племені, але і вбити дітей в їх колисках". Виконуючи цей жорстокий наказ, Мірко вбив 247 людей, з них лише 17 були солдатами, інші ж - літні і діти. Таким чином плем'я підкорилося волі правителя.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Під час правління Данила І Чорногорія фактично отримала свою незалежність від Туреччини.

Його харизматичний старший брат, Великий герцог Мірко Негош-Петрович, очолив 7,500 армію і переміг у рішучій битві під Граховацем турків 1 травня 1858. Турецькі сили були вщент розбиті. Значна кількість зброї, яка залишилась на чорногорських землях, стала військовим трофеєм князівства, який став у нагоді у війнах за незалежність у 1862 і 1875-1878 роках.

Ця велика перемога мала велике дипломатичне значення. Слава чорногорського війська була увічнена в піснях та у літературі усіх південних слов'ян, зокрема серед сербів Воєводини, яка тоді була частиною Австро-Угорщини. Чорногорська перемога змусила Великі держави офіційно визначити кордон між Чорногорією та Туреччиною, чим фактично визнали її незалежність. У листопаді 1858 року комісія іноземних держав представила демаркаційну лінію між чорногорцями та османами. Чорногорі отримала Грахово, Рудине, Нікшицьку жупу, більш ніж половину Дробнжачи, Тушина, Ускочі, Ліпово, Верхні Васожевичі і частину Кучі та Додоші.

Для того,щоб не погіршувати відносин з Австрією, Данило І шукав військового союзника, яким сталаРосія . Його освічена і багата дружина, а також неспроможність Росії вплинути на міжнародне співтовариство для визнання Чорногорії, сильно вплинули на його франкофільські настрої. Ці настрої були загрозливими для чорногорських відносин з Росією, Австрією та Сербією, які вбачали у добрих відносинах між Чорногорією та Францією загрозу їх інтересам.

В той же час усі великі держави Європи намагалися послабити російський вплив на Південно-Західну Європу, який найбільш сильним був у Чорногорії. Проте після поразки у Кримській війні в 1854, Росія не мала мала змоги посилити свої позиції на цих територіях, тим паче що її авторитет на міжнародній арені значно впав . На паризькому конгресі 1856 року, російські дипломати не підтримали чорногорські вимоги щодо отримання незалежності та збільшення території. Тим не менш, росіяни відповіли на вимоги Данила, " що уряд Росії завжди визнавав незалежність Чорногорії і завжди буде робити так, незалежно від позиції інших великих держав". Під час поїздки до Франції, Данило отримав деяку фінансову допомогу (200.000 франків на рік) і сподівання, що французи стануть гарантами офіційного визнання суверенітету Чорногорії. До того ж, Наполеон III сподівався, що це збільшить французький вплив на Чорногорію за рахунок Росії. Цією дією Данило нажив собі багато ворогів, оскільки вона буда сприйнята прихильниками Росії як зрада.

Кількість ворогів Данила І почала зростати і до їх складу увійшли старший брат, Великий герцог Мірко і голова скупщини Джорджи Петрович. План замаху на князя був придуманий чорногорськими іммігрантами на чолі з Стефаном Петровичем Кукою, а також підтриманий іноземними силами. Прихильникам Данили вдалося вбити Стефана Петровіча в Стамбулі, але опір князю не закінчився.

Даринка (Квекіч)Петрович

Смерть[ред.ред. код]

Данила було вбито в серпні 1860 року, коли він сідав на корабель у порті в Которі. Вбивцею був чорногорський емігрант Тодор Кадіч з клану Белопавличів. За офіційною версією, причиною вбивства було те, що князь Данило І забажав отримати дружину Кадича.

Наступником Данила І став Нікола I Петрович, його племінник, який, як і дядько, став наступним світським Правителем Чорногорії.

Посилання[ред.ред. код]