Данська Естонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данське Герцогство Естляндія
дан. Hertugdømmet Estland
лат. Ducatus Estonie

Flag of None.svg
12191346


Flag of the Teutonic Order.svg


Medieval Livonia 1260.svg
Карта середньовічної Лівонії в 1260-х роках. Герцогство Естонія у верхній правій частині.
Столиця Ревель
Мова(и) данська, естонська, діалекти німецької мови
Релігія Римський католицизм

Герцогство Естляндія (дан. Hertugdømmet Estland, лат. Ducatus Estonie), також відоме як «Датська Естонія» — володіння королівства Данія, яке існувало 127 років з 1219 по 1346 рік зі столицею в Ревелі (нині — Таллін), що отримав свою назву саме в цей період. До того часу місто було відоме під давньоруською назвою Коливань (перша згадка міста під цією назвою зазначено на картах арабського мандрівника Аль-Ідрісі в 1147 році) і був перевалочним пунктом на торговому шляху новгородських купців. Це говорить про те, що на півночі Естляндії проживала велика новгородська колонія, мирно уживаючись з осілим населенням (чуддю). Колонізацією ж Прибалтики в основному займалися німецькі найманці з Вестфалії. Криза датської монархії в 1346 році і смута в Данії середини XIV століття а посилилися селянською війною 1343–1345 років, коли естонські селяни за допомогою псковичів піднялися на боротьбу з дансько-німецькими феодалами.

Через те, що данська влада була нетривкою через відносну віддаленість Данії і її невеликий демографічний потенціал, під тиском німецьких рицарів данські території в Естляндії були продані Лівонському ордену. Після своєї тривалої відсутності в Прибалтиці, в 15591645 роках данці зуміли повернути під свій контроль острови Сааремаа і Муху, а також Курляндське єпископство з центром в Пільтені на північному заході сучасної Латвії. Але вже в 1645 році всі данські землі знову захопила Швеція. В ході Північної війни 17001721 років Російська імперія оволоділа всіма домініонами Швеції в Прибалтиці (герцогством Естонським — в 1713 році). Відповідні територіальні зміни були зафіксовані Ніштадтським миром 1721 року.

Передумови[ред.ред. код]

У XII — ХІІІ століття роках данська монархія досягла своєї найвищої могутності. Данський флот став домінуючим у басейні Балтійського моря, проте в міру віддалення від Данії йому постійно погрожували Куршські, лівські і естські пірати. Крім того, до середини XII століття влада датчан на Балтиці носила скоріше таласократічний характер і не мала опори на істотні сухопутні володіння.

Анексія[ред.ред. код]

Щоб виправити ситуацію, в XII–XIII століттях король Вальдемар I Великий і його сини Кнуд VI і Вальдемар II створили велику смугу сухопутних володінь, в які ввійшли Норвегія, південна Швеція, північна Естонія і розміщені від неї на захід острови, а також землі поморських слов'ян. Після викрадення Вальдемара його васалом Генріхом Шверінським в 1223 році Данія позбулася деяких південних завоювань, але зберегла свої володіння в Прибалтиці. Прагнучи перетворити Східне (Балтійське) море у внутрішнє «датське озеро» і убезпечити себе від піратів, в 1170, 1194 і 1197 роках данці висаджували війська на північному березі Естляндії, а з 1219 року датсько-німецькі феодали приступили до прямого захоплення земель.

Адміністрація та колонізація[ред.ред. код]

Захоплені датчанами землі була розділені на феоди васалів головного керуючого колонії. Через малонаселеність самій Данії, понад 80% залучених для колонізації васалів, наділених дворянським титулом, склали німці (в основному з Вестфалії), 18% данці і всього близько 2% ести, що прийняли християнство (серед них Клеменс Есто, Отто Ківель, Одвардус Сорсефере та ін.) Хроніст-сучасник описуваних подій Дітлеб Антпеке скаржився в своїх літописах на надмірну «ліберальність» данського короля, який давав титули нечисленним представникам корінної національності, а не виключно особам німецького походження, що було стандартною практикою у Лівонському і Тевтонському орденах.

Населення[ред.ред. код]

Основне населення Датської Естляндії становили язичники ести (до 90%), що населяли переважно сільську місцевість.

Основу правлячого класу в містах становили здебільшого балтійські німці, в меншій мірі онімечені ними данці. Пізніше, вже в шведський період, до них додалися шведи і фіни. Після входження Естляндії до складу Російської імперії німецькі меншини зберегли свої економіко-соціальні привілеї, але через скорочення імміграції почалося повільне, але стабільне скорочення їх відносної частки.

Друга данська навала[ред.ред. код]

Шведські, датські і польсько-литовські володіння в Прибалтиці XVI століття.

Друге датське нашестя в Прибалтику почалося в кінці XVI — початку XVII століття, коли данська монархія пережила невеликий «ренесанс» після завершення Реформації і внутрішньо стабілізувалася. У 1559 році за 30 000 талерів данці викупили острівну частину ослаблого Езель-Вікського єпископства з центром в Аренсбурзі на острові Сааремаа і до 1573 році консолідували під своєю владою весь острів Сааремаа і сусідні, більш дрібні острова (найбільшим з яких був Муху). Крім того, в 1563–1580 роках Данія контролювала дві області курляндського єпископства з центром в Пільтені на північному заході сучасної Латвії, яка занурилася в хаос в ході Лівонської війни .

Однак відродження данської держави за часом збіглося з істотним посиленням Шведського королівства, яке переживало свій золотий вік. Шведи спочатку зайняли колишню Данську Естонію, материкову частину ослаблого Езель-Вікського єпископства, потім частину Лівонії і, нарешті, отримали права на всі володіння данців в Прибалтиці в 1645 році.

Спадщина[ред.ред. код]

Докладніше: Північна Естонія

Данці були в числі перших європейців, які створили в північній частині Естляндії феодальні державні утворення, межі яких до певної міри визначають історико-культурну область сучасної Північної Естонії. Данці також одними з перших почали процес германізації Прибалтики, полегшивши завдання підкорення естонців наступним за ними німцям Лівонського Ордену і шведам. Центральна, східна і південна частина християнізувалися, багато в чому, під впливом східно-християнських місіонерів (Полоцького князівства (X–XII століття) і Новгородського князівства). Перші храми (Св. Миколая та Св. Георгія Побідоносця) поставив київський князь Ярослав Мудрий, заснувавши місто Юр'їв в 1030 році (хрестильне ім'я князя — Георгій, Юрій).

Згодом Швеція зайняла приблизно ту ж територію, яка раніше була підпорядкована данцям, і на зміну Датській Естонії (1219–1346) прийшла Шведська Естонія (1561–1712/1721). Кінцевим завданням німецьких феодалів була не асиміляція естів, а їх витіснення з зайнятих германцями земель.

Данське правління привело до подальшого розвитку укріплених міст на півночі Естляндії. Данська спадщина залишилася в сучасній назві столиці країни — Таллінн (за однією з версій, це похідне від ест. taani linn, букв. «Данське місто») і в гербі столиці, елементи якого були частково запозичені у данців. Крім того, частина естів, до цієї в основній своїй масі язичників, прийняла католицтво.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]