Данте Аліґ'єрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данте Аліґ'єрі
 Портрет Данте Аліґ'єрі атрибутований Джотто, в каплиці палацу Барджелло у Флоренції. Найстаріше зображення Данте, зафарбоване незадовго до його вигнання, і з тих пір сильно відновлене.
Портрет Данте Аліґ'єрі атрибутований Джотто, в каплиці палацу Барджелло у Флоренції. Найстаріше зображення Данте, зафарбоване незадовго до його вигнання, і з тих пір сильно відновлене.
Дата народження 13 липня 1265(1265-07-13)
Місце народження Флоренція
Дата смерті 13 вересня 1321(1321-09-13) (56 років)
Місце смерті Равенна
Рід діяльності поет, політик, мовний теоретик
Magnum opus: «Божественна Комедія»

Да́нте Аліґ'є́рі (іт. Dante Alighieri) (* 13 липня 1265, Флоренція — † 13/14 вересня 1321, Равенна) — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Життя

Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня.

Про освіту Данте теж мало відомостей, та, очевидно, він отримав добре виховання, бо вражав сучасників незвичайною освіченністю. Є припущення, що він навчався вдома. Також, відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Він вивчав тосканську поезію, в той час, коли в Тоскані стала відома Сицилійська Поетична Школа (Scuola poetica siciliana). Данте також цікавився поезією окситанських трубадурів та класичною поезією античності (особливо захоплювався творчістю Вергілія).

Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства і був у складному протистоянні з ґібеллінами, які підтримували імператора Священної Римської імперії. Внаслідок внутрішніх суперечностей у кінці XIII століття Ґвельфи в свою чергу поділилися на чорних ґвельфів і білих ґвельфів і вже ворогували між собою.

Данте стверджував, що його родина походить від давніх римлян, (Inferno, XV, 76), але найстаршим родичем, якого він міг згадати був Каччаґуйда Єлисейський (Paradiso, XV, 135), який жив не раніше 1100 року. Батько Данте, Аліґ’єро де Белінчеоне, був білим ґвельфом, який не зазнав помсти ґібеллінів після того, як вони виграли битву біля Монтаперті на початку XIII ст. Це навіює думку, що родина Аліґ'єро мала деякий престиж і статус.

Портрет Данте на фресці у Palazzo dei Giudici, Флоренція

Матір поета звали Донна Белла Абатська. Вона померла, коли Данте було 5 чи 6 років і його батько одружився ще раз, з Лапою Крістіамо Чіалуфі. Та чи справді він одружився з нею, точно не відомо, адже в ті часи для вдівців це було непросто. Проте точно відомо, що ця жінка народила двох дітей.

Коли Данте йшов 13-й, в 1277 році, його заручили з Джеммою ді Манетто Донаті. Контрактні одруження в такий ранній період були типовим явищем і включали формальну церемонію проставлення підписів перед нотаріусом. Одружився Данте 1293 року, але своє перше кохання до Беатріче проніс через усе життя. Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею.

Родина Джемми ді Донаті була одною із найвпливовіших у Флоренції в період пізнього Середньовіччя. Політично Данте належав до угрупування білих ґвельфів. Після конфлікту в 1300 році між чорними гвелфами, близькими до папи Боніфація VIII, та білими гвелфами, останні зазнали поразки і їхні представники з січня 1302 року почали залишати Флоренцію, виїжджаючи зокрема до лояльної до цього угрупування Равенни.

У 1274 коли Данте мав 9 років, він зустрів Беатріче Портінарі, дочку Фолко Портінарі, в яку закохався «з першого погляду», але ні разу навіть не заговорив до неї. Після досягнення повноліття він часто бачив Беатріче, обмінюючись з нею вітаннями на вулиці, але ніколи добре її не знав — він подавав приклад так званого «ввічливого кохання». Тепер важко зрозуміти всіх його обставин. Проте саме це кохання було найсвітлішою подією в житті Данте й, можливо, поштовхом до літературної творчості. В багатьох поезіях Данте зобразив Беатріче як напівбожество, що постійно спостерігає за ним. Цікаво, що Данте в жодній із своїх поем не згадував свою дружину. На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року.

Сім'я Данте Аліг'єрі тримала сторону флорентійської партії Черкі (італ. Cerchi), ворогувала з партією Донаті (італ. Donati); Данте Аліг'єрі одружився (у 1292) з Джеммою Донаті. Коли Данте Аліг'єрі вигнали з Флоренції, Джемма залишилася в місті з його дітьми, доглядаючи за залишками батьківських статків.

Данте Аліг'єрі складав тоді свої пісні, прославляючи Беатріче, свою «Божественну Комедію», і в ній Джемма не згадана ні словом. В останні роки він жив ​​у Равенні; навколо нього зібралися його сини, Якопо і П'єтро, поети, майбутні його коментатори, і дочка Беатріче, тільки Джемма жила далеко від всієї родини. Боккаччо, один з перших біографів Данте Аліг'єрі, узагальнив все це: ніби Данте Аліг'єрі одружився з примусу і за домовленостю і в довгі роки вигнання жодного разу не подумав викликати до себе дружину. Беатріче визначила тон його почуття, досвід вигнання — його громадські та політичні погляди та їхній архаїзм.

Любов до флорентіанки Беатріче набрала для нього таємничого сенсу; він наповнював нею кожну мить свого існування. Її ідеалізований образ займає значне місце в поезії Данте. У 1292 він почав творчий шлях з оповіді про юне кохання: «Нове життя» («La Vita Nuova») складається з сонетів, канцон і прозового коментаря про любов до Беатріче. Сміливі і граціозні, часом свідомо грубі образи-фантазії складаються в його Комедії в певний, строго розрахований малюнок. Пізніше Данте опинився у вирі партій, був навіть завзятим муніціпалістом; але у нього була потреба з'ясувати для себе основні принципи політичної діяльності, тому він пише свій латинський трактат «Про монархії» («De Monarchia»). Цей твір — своєрідний апофеоз гуманітарного імператора, поряд з яким він бажав би поставити настільки ж ідеальне папство.

Після смерті коханої Данте посвятив себе філософським дослідженням релігійних шкіл. Він брав участь у диспутах, які влаштовували публічно у Флоренції два головних ордени (францисканський і домініканський).

Ця «надмірна» пристрасть до філософії пізніше буде критикуватися персонажем Беатріче в «Чистилищі» (Purgatorio), другій частині Комедії.

З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після вступу в силу реґламенту 1295 року, який дозволяв людям із середніх верств займати політичні посади, якщо вони зареєстровані в якомусь ремесничому цеху, Данте увійшов до цеху цілителів і фармацевтів. В наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах.

Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачено, але завдяки іншим джерелам було відтворено велику частину його біографії: Данте був у Раді народу з листопада 1295 року до квітня 1296 року, в групі «Мудреців» в грудні 1296 року, з травня по вересень Данте входив до Ради Ста. Іноді його посилали з дипломатичною місією.

Незважаючи на те, що Данте входив до партії ґвельфів, він завжди намагався перешкодити своєму найлютішому ворогові Папі Боніфацію VIII.

Після поразки гібелінів, гвельфи поділилися на дві фракції: білі гвельфи — партія Данте, і чорні гвельфи. Спочатку розкол стався через сварку родин, проте скоро з'явилися й ідеологічні розбіжності стосовно ролі Папи Римського у флорентійських справах: чорні підтримували Папу, а білі хотіли більше свободи від Риму.

Вигнання

Роки вигнання були для Данте роками поневіряння. Вже в ту пору він був ліричним поетом серед тосканських поетів «нового стилю» — Чіно з Пістойї, Гвідо Кавальканті та інших. Його «La Vita Nuova» вже була написана; вигнання зробило його серйознішим і суворим. Він затіває свій «Бенкет» («Convivio»), алегорично-схоластичний коментар до чотирнадцяти канцон. Але «Convivio» так і не закінчено: написано було лише вступ і тлумачення до трьох канцон. Не скінчений, обриваючись на 14-й главі 2-ї книги, і латинський трактат про народну мову, або красномовство («De vulgari eloquentia»).

У роки вигнання створилися поступово і при тих же умовах роботи три кантики «Божественної Комедії». Час написання кожної з них може бути визначено лише приблизно. «Рай» дописували у Равенні, і немає нічого неймовірного в оповіданні Боккаччо, що після смерті Данте Аліг'єрі його сини довгий час не могли дошукатися тринадцяти останніх пісень, поки, за легендою, Данте не приснився своєму синові Якопо і не підказав, де вони лежать.

Про долю Данте Аліг'єрі дуже мало фактичних відомостей, слід його впродовж років втрачається. На перших порах він знайшов притулок у володаря Верони, Бартоломео делла Скала; поразки в 1304 р. його партії, яка намагалася силою добитися проштовхування до Флоренції, прирекло його на довгий мандри по Італії. Пізніше він прибув до Болоньї, в Лунідж'яне і Казентіно, в 1308-1309 роках опинився в Парижі, де виступав з честю на публічних диспутах, звичайних в університетах того часу. Саме в Парижі Данте застала звістка, що імператор Генріх VII збирається до Італії. Мрії його досконалої «Монархії» воскресли в ньому з новою силою, він повернувся до Італії, ймовірно, в 1310-му або на початку 1311-го, бажаючи їй оновлення, а собі — повернення цивільних прав. Його «послання до народів і правителям Італії» сповнене цих надій і захопленої впевненості, однак, імператор-ідеаліст раптово помер 1313 року, а 6 листопада 1315 Раньєрі ді Заккаре з Орв'єтто, намісник короля Роберта у Флоренції, підтвердив декрет вигнання щодо Данте Аліг'єрі, його синів і багатьох інших, засудивши їх на страту, у разі, якщо вони попадуться до рук флорентійців.

У 1300 році Данте став членом ради шести пріорів, але папська партія виселила його з Флоренції, конфіскувавши усі маєтності. У 1301 році Данте присудили до спалення, будинок його зруйнували. Рятуючись від жорстокого вироку йому довелось назавжди покинути рідне місто.1302 року флорентійська влада постановила, що Данте загрожуватиме страта, якщо він наважиться з'явитися у місті, не виплативши призначеного штрафу у розмірі п'яти тисяч флоринів.

Відтоді Данте 19 років вів мандрівне життя, і на цей період припав пік його літературної творчості. Спершу він потрапив до Верони, згодом — до Лукки та Падуї. Мав дружні стосунки з імператором Генрихом VII, з яким зустрівся у 1313 році, коли той приїздив до Риму. Данте сподівався на його підтримку, але смерть імператора перекреслила усі його сподівання на повернення до Флоренції. Від 1320 року і до кінця життя він знайшов притулок у Равенні.

З 1316 — 1917 р. він оселився в Равенні, куди його викликав на спокій синьйор міста, Гвідо да Полента . Тут, у колі дітей, серед друзів і шанувальників, створювалися пісні Раю. Влітку 1321 Данте як посол правителя Равенни вирушив до Венеції для укладення миру з республікою Святого Марка. Повертаючись дорогою між берегами Адрії і болотами По, Данте захворів малярією і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321. Данте був похований у Равенні; чудовий мавзолей, який готував йому Гвідо да Полента, не був споруджений по смерті останнього, а нині збереглася гробниця належить до пізнішого часу. Всім знайомий портрет Данте Аліг'єрі позбавлений достовірності: Боккаччо зображує його бородатим замість легендарного гладко виголене, проте, загалом його зображення відповідає нашому традиційному уявленню: довгасте обличчя з орлиним носом, великими очима, широкими вилицями і видатної нижньою губою; вічно сумний і зосереджено-замислений. У трактаті про «Монархії» позначився Данте Аліг'єрі-політик; для розуміння поета і людини найважливіше знайомство з його трилогією «La Vita Nuova», «Convivio» і «Divina Commedia».

Помер Данте у Равенні в ніч з 13 вересня на 14 вересня 1321 року. Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів.

Коротка хронологія

  • 1265 — народження Данте
  • 1274 — перша зустріч з Беатріче
  • 1283 — друга зустріч з Беатріче
  • 1290 — смерть Беатріче
  • 1295 — створення повісті «Нове життя» («La Vita Nuova»)
  • 1296/1297 — перша згадка про Данте як про громадського діяча
  • 1298 — одруження Данте на Джеммі Донаті
  • 1300/01 — пріор Флоренції
  • 1302 — вигнаний з Флоренції
  • 13041307 — «Бенкет»
  • 1304 — 1306 — трактат «Про народну красномовстві»
  • 1306 — 1321 — створення «Божественної комедії»
  • 1308/09 — Париж
  • 1310/11 — повернення до Італії
  • 1315 — підтвердження вигнання Данте і його синів з Флоренції
  • 13161317 — оселився в Равенні
  • 1321 — як посол Равенни їде до Венеції
  • В ніч з 13 вересня на 14 вересня 1321 року — помирає по дорозі в Равенну

Творчість

Данте Аліґ'єрі розпочав свою літературну діяльність досить рано і написав багато творів, але світову славу принесла йому написана на тосканському діалекті Divina Commedia («Божественна комедія»), яку розпочав писати в 1290 році, переробив у 1313 році, а закінчив 1321 року. В трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога. Супутником Данте виступає римський поет Вергілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір є справжньою енциклопедією середньовіччя. Багато дослідників вважають «Божественну комедію» одним з найвизначніших творів не лише італійської, а й світової літератури.

Данте Аліг'єрі був людиною релігійною і не пережив тих гострих моральних й інтелектуальних коливань, відображення яких бачили в Convivio; проте за Convivio залишається проміжне в хронологічному сенсі місце у розвитку дантової свідомості, між Vita Nuova і Божественної Комедією. Зв'язком і об'єктом розвитку є Беатріче, водночас і почуття, й ідея, і спогад, і принцип, об'єдналися в одному образі. Серед юнацьких віршів Данте Аліг'єрі є один особливо примітний сонет до його друга, Гвідо Кавальканті. Твір є виразом реального, грайливого почуття, далекого від будь-якої трансцендентності.

Беатріче названа зменшувальним іменем: Біче. Вона, очевидно, одружена, бо з титулом Монна (мадонна) поряд з нею згадуються і дві інші красуні, якими захоплювалися і яких оспівували друзі поета, Гвідо Кавальканті і Лапо Джіянні: «хотів би я, щоб яким-небудь чарами ми опинилися, ти, і Лапо, і я, на кораблі, який йшов би по всякому вітрі, куди б ми не побажали, не боячись ні бурі, ні негоди, і в нас постійно зростав би бажання бути разом. Хотів би я, щоб добрий чарівник посадив з нами і монну Ванну (Джіованні), і монну Біче (Беатріче), і ту, яка стоїть у нас під номером тридцятих, і ми б вічно розмовляли про кохання, і вони були б задоволені, а як, вважаю, задоволені були б ми!»

Твори

  • 13061321 Божественна комедія — Divina Commedia (іт.)
  • 13041307 Convivio (іт.) Бенкет.
  • 13041306 De vulgari eloquentia libri duo (лат.) Про народне красномовство, трактат.
  • Egloghe (лат.) Еклога.
  • Epistulae (лат.) Послання.
  • Il fiore (іт.) Квітка, поема з 232 сонетів, за «Романом про Розу» (фр. Roman de la Rose) (алегоричний роман XIII століття).
  • 13101313 Monarchia (лат.) Монархія, трактат.
  • Detto d'amore (іт.) Detto d'Amore поема, також за Романом про Розу (фр. Roman de la Rose).
  • Quaestio de aqua et de terra (лат.) Питання про воду і землю.
  • 1295 Vita nuova (іт.) Нове життя.
  • Rime (Canzoniere) (іт.) Вірші.
    • Вірші флорентійського періоду:
      • Сонети
      • Канцони
      • Балади і станси
    • Вірші, написані у вигнанні:
      • Сонети
      • Канцони
      • Вірші до кам'яної пані
  • Листи

Українські переклади Данте

Докладніше: Данте й Україна

Єдиний на сьогодні повний переклад «Божественної комедії» належить Євгену Дроб'язку. Петро Карманський (за ґрунтовною редакцією Максима Рильського) почав перекладати «Божественну комедію», однак переклав лише першу кантику «Пекло», яка була опублікована в 1956 році.[1] Переклад Карманського, на думку дослідника Данте в Україні Максима Стріхи, був далекий від досконалості.[2] Переклад Дроб'язка був опублікований окремими частинами у видавництві «Дніпро»: «Чистилище» (1968 р.), «Рай» (1972 р.) і повне видання — в 1976 році. Переклад Дроб'язка відзначений премією імені М. Рильського.

Гіпотетичний третій повний переклад, над яким працював неокласик Михайло Драй-Хмара, скорше за все не зберігся. Першу й другу частини перекладу було вилучено НКВД. Подальша доля рукопису невідома.

Багато українських поетів й перекладачів перекладали окремі фрагменти поеми. 36 терцин з «Пекла» переклав у 1878 році Іван Франко. У 1892–1896 роках у Львові виходять друком перші десять пісень «Пекла» в перекладі Володимира Самійленка, що підписався В. Сивеньким. Наприкінці 1890-х років Леся Українка переклала 27 рядків з п'ятої пісні «Пекла». У 1930-х роках працював над перекладом Данте вже згаданий М. Драй-Хмара. У 1965 році був надрукований колективний переклад «Нового життя» за редакцією Григорія Кочура. У роботі над цим виданням взяли участь Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віталій Коротич, Володимир Житник, Анатоль Перепадя.

Того ж таки року в Мюнхені у видавництві Ігоря Костецького «На Горі» опубліковано експериментальний переклад фрагменту «Божественної комедії» Василя Барки.

2013 року видавництвом «Астролябія» було видано першу частину «Божественної комедії» — Пекло — у перекладі Максима Стріхи. 2014 року в тому самому видавництві вийшла друга частина — Чистилище.

Данте в українській поезії

Докладніше: Данте й Україна

Твори українських поетів, пов'язані з Данте.[3]

Автори Твори
Тарас Шевченко
  • Іржавець (1847 р.)
  • Г. З. (1848 р.)
Пантелеймон Куліш До Данта, прочитавши його поему «Пекло» (1861 р.)
Іван Франко
  • Вольні сонети, сонет XVII (1889 р.)
  • Тюремні сонети, сонет I (1889 р.)
  • Мойсей. Поема (пролог) (1905 р.)
Леся Українка Забута тінь (1898 р.)
Микола Зеров Данте, сонет (1921 р.)
Павло Тичина Відповідь землякам (1922 р.)
Тодось Осьмачка Данте (1928 р.)
Юрій Клен
  • Терцини (1935 р.)
  • Беатріче (1936 р.)
  • Зимові дні (1938 р.)
  • Попіл імперій. Частина друга (1944 р.)
Максим Рильський Мандрівка в молодість. Пролог (1942 р.)
Григорій Кочур Перекладач. Д. Паламарчукові (Кінець 1940-х рр., концтабір в Інті)
Ігор Качуровський Sonnetto Dantesco (1984 р.)
Ліна Костенко «Під вечір виходить на вулицю він…» (1977 р.)
Василь Стус
  • «Не можу я без посмішки Івана…» (1965 р.)
  • «І стрілку смерти відведем назад…» (Друга половина 1970-х рр.)
Марина Новикова Українські переклади (1988 р.)
Яр Славутич Casa di Dante (з Флорентійських сонетів)
Леонід Полтава
  • Перший сонет Данте
  • Малюнок Данте
Пахльовська Оксана Околиці Равенни (1988 р.)
Олександр Ірванець Юркові, самому собі й Вікторові. Саме в такій послідовності (2000 р.)

Цікаві факти

Пам'ятник Данте у Флоренції

У червні 2008 року через майже 690 років після смерті великого Данте влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста. За це проголосували 19 членів Флорентійської міськради, а п'ятеро висловилися проти. Мер міста Леонардо Доменічі повідомив, що ануляцію вердикту щодо Данте буде проведено під час урочистої церемонії. На ній великий флорентієць буде удостоєний найвищої нагороди міста. Критики рішення влади Флоренції називають ідею реабілітації Данте дешевим трюком, який має на меті виключно привабити до міста побільше туристів, й відмічають, що якби літератору дозволили повернутися до рідного міста, то він, можливо, ніколи б не написав свої найкращі твори[4].

Примітки

  1. Данте. Пекло \Перекл. П. Карманського під ред. М. Рильського. Вступна стаття О. І. Білецького. К., Державне видавництво художньої літератури, 1956, с. 222
  2. М. Стріха, Здолавши півжиття шляху земного… «Божественна комедія» Данте та її українське відлуння", вид. Факт, Київ, 2001, с. 24
  3. За Максимом Стріхою та Ігорем Качуровським, див. цитовану в прим.1 працю М. Стріхи, в якій окремою частиною подається антологія українських творів про Данте (с.91-132), а також книжку І. Качуровського "Італія в українській поезії (1999).
  4. Боровський Олег Реабілітований Данте. Мерія Флоренції анулювала рішення 1302 року про вигнання великого поета // «Україна Молода» № 113 за 20 червня 2008 року

Посилання


Італія Це незавершена стаття про особу Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.