Дараган Василь Юхимович
| Дараган Василь Юхимович | |
|---|---|
 Полотно роботи Хойзера Генріха Готтліба, олія. 101 x 85. Нині прикрашає експозицію Чернігівського обласного художнього музею. Раніше хибно приписувалося І. Вишнякову. | |
| Народився | 1735 |
| Помер | невід. |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | українець |
| Військове звання | генерал-поручник |
| Рід | Дарагани |
| Батько | Юхим Дараган |
| Мати | Віра Розумовська |
 | |
Дараган Василь Юхимович (рос. Дараган Василий Ефимович; нар. 1735 — пом. ?) — старший син київського полковника Юхима Федоровича Дарагана та Віри Григорівни Розумовської, племінник гетьмана Кирила Розумовського.
Життєпис[ред. | ред. код]
В. Дараган прибув до Санкт-Петербурга у 1745 році. Його поселили в будинку Олексія Розумовського, де він мешкав по 1749 разом з іншими племінниками і племінницями єлизаветинського фаворита. Гувернерами до них приставили такого собі п. Носке, мадам Шмідт, яку також називали Йоганною, і Франциска Сосерота (вчителя французької мови)[1][2][3].
Він зробив неабияку придворну й військову кар'єру: спершу камер-паж, 5 вересня 1751 року був призначений камер-юнкером[4], 10 лютого 1758 дістав чин дійсного камергера великого князя Петра Федоровича, а з початком його царювання стає фаворитом; майор Оранієнбаумського гарнізону (1757), генерал-майор (28 грудня 1761[4]), генерал-поручник (з 1768[5]). Після палацового перевороту 1762 р. від можливої опали Василя Юхимовича вберегли брати Іван і Григорій, котрі служили ротмістрами кінно-гвардійського полку й спричинилися до возведення Катерини II на трон. За свідченням Миколи Ханенка, Дараган не поривав зв'язків з рідною Україною, доки жили батьки[1][3].
11 жовтня 1765 його височайше призначили до берг-колегії. Наступна згадка, вже як учасника першої архіпелазької експедиції ескадри в Середземномор'я, датується березнем 1770: граф О. Орлов звітував на батьківщину про захід пошкодженого корабля «Ростислав» до Генуезького порту; на В. Дарагана, що доти вже досяг чина таємного радника, було покладене завдання якомога швидше оснастити судно і привести в морехідний стан[6][7].
За батьківським заповітом він одержав села Семиполки, Рудню, Святе, Опанасів. Згідно з описами Київського намісництва 1781 і 1787 рр. у його власності (повній або частковій) також перебували села Нова Гребля, Берков, Глибоке, Жеребецьке, Красинівка, Курганське, Лемеші, Мостищі, Рудьківка, Соболівка, Хотівці, Шолойки, Сухинка, хутори: Бойківщина, Брегинці, Мартусів, Михайлівка і ще один над р. Старицею[8]. Деякі з названих маєтностей дістались після кончини братів.
З дружиною середульшого, Онисією Фадеївною, навіть виник судовий спір: жінка звинувачувала Василя у силовому забранні належної їй частки спадщини мужа Івана Дарагана, проте шлюб з оним Синод визнав незаконним, оскільки був укладений ще за життя першого чоловіка. Онисія зверталась аж до самої імператорки, яка видала рескрипт П. Рум'янцеву-Задунайському негайно розібрати її претензії. Чим закінчилась тяжба — невідомо через брак джерел[9][10].
Помер дворянин неодруженим і бездітним, поховали біля Свято-Георгіївського монастиря (с. Данівка)[3].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ильина Т.В. Иван Яковлевич Вишняков: Жизнь и творчество: К вопросу о национальном своеобразии русского портрета середины XVIII века / Т. В. Ильина; Худож. В. А. Крючков. — Москва : Искусство, 1979. — С. 128-129, 179.
- ↑ Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Том 1. — СПб : Типография М. М. Стасюлевича, 1880. — Т. 1. — С. 72-73.
- ↑ а б в Курач С.М. Родинні портрети Розумовських-Дараганів у зібранні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана // Сіверщина в історії України. — 2019. — № 12. — С. 406.
- ↑ а б Описание дел архива Морского министерства за время с половины XVII до начала XIX столетия. — СПб : тип. В. Демакова, 1884. — Т. 4. — С. 271, 392.
- ↑ Список генеральских чинов российской императорской армии и флота. rusgeneral-utf8.histrf.ru. Процитовано 5 січня 2023.
- ↑ Сенатский архив / составлен и издан под руководством инспектора Сенатского архива И. А. Блинова. — СПб, 1913. — Т. 15. — С. 716.
- ↑ Материалы для истории русского флота: Часть XI. — СПб : Тип. Морского Министерства, 1886. — С. 544-545.
- ↑ Описи Київського намісництва 70—80-х років XVIII cт.: Описово-статистичні джерела / АН УРСР. Археогр. комісія та ін.: Упоряд. Г. В. Болотовата ін.; Редкол.: Н. С. Сохань (відп. ред.) та ін. — Київ : Наук. думка, 1989. — С. 94-277. — ISBN 5-12-000656-6.
- ↑ Летопись занятий Археографической комиссии. — СПб., 1907. — Т. 17. — С. 248-249.
- ↑ Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Киев, 1910. — Т. 2: Е–К. — С. 681.
Джерела[ред. | ред. код]
- Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. — Киев, 1908. — Т. 1: А–Д. — С. 384.
- Український портрет XVI — XVIII століть. Каталог-альбом / автори-укладачі Галина Бєлікова, Лариса Членова. — Київ, 2006. — С. 214. — ISBN 966-8914-02-3.