Дафніс і Хлоя (балет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Дафніс і Хлоя» (фр. Daphnis et Chloé) — одноактний балет з музикою Моріса Равеля і сценарієм Михайла Фокіна за однойменним романом давньогрецького письменника Лонга про кохання пастуха і пастушки.

Равель почав писати музику балету в 1909 на замовлення Сергія Дягілєва. Прем'єра відбулася в паризькому театрі Шатле 8 червня 1912 р. (трупа Дягілєва, декорації та костюми — Леон Бакст, хореографія — Михайло Фокін, диригент — П'єр Монте).

Дафніс і Хлоя — найдовший твір Равеля; цілісність у ньому зберігається завдяки постійному використанню невеликого числа лейтмотивів. Композитор називав «Дафніса і Хлою» «хореографічною симфонією» і характеризував таким чином:

У цьому творі я задумав дати велику музичну фреску, в якій не стільки прагнув відтворити справжню античність, скільки закарбувати Елладу моєї мрії, близьку тим уявленням про стародавню Грецію, яке втілене у творах французьких художників і письменників кінця XVIII століття.[1]

Структура[ред.ред. код]

Леон Бакст. Ескіз декорації до першій постановці «Дафніса і Хлої» (картина 2).

Сюжет роману Лонга сильно скорочений і спрощений. Балет складається з трьох картин:

  • Картина 1.Поляна на узліссі священного лісу
    • 1. Вступ і релігійний танець
    • 2. Загальний танець
    • 3. Гротескний танець Доркона
    • 4. Легкий і граціозний танець Дафніса
    • 5. Танець Лікеніон
    • 6. Ноктюрн. Повільний і таємничий танець німф
  • Картина 2.Табір піратів
    • 7. Вступ
    • 8. Войовничий танець
    • 9. Танець Хлої
  • Картина 3.Пейзаж першої картини
    • 10. Схід сонця
    • 11. Пантоміма
    • 12. Загальний танець

Сюїти[ред.ред. код]

Равель склав з музики балету дві оркестрових сюїти, які можуть виконуватись з хором чи без нього. Перша сюїта складена в 1911 р. на основі номерів 6, 7, 8 оригінальному балету, друга сюїта складена в 1912 р. на основі номерів 10, 11, 12. Друга сюїта користується більшою популярністю, вона була перекладена для фортепіано в чотири руки Глазуновим.

Крім того, Равель склав з музики балету сюїту для фортепіано (1913).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Морис Равель. Краткая автобиография // Сайт Российского государственного музыкального телерадиоцентра

Посилання[ред.ред. код]