Дворяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дворя́ни — (gentilhomme) — дрібні шляхтичі, що перебували на службі при магнатських дворах, виконуючи найрізноманітніші обов'язки, які нерідко дублювали служби королівського двору: маршалки, підскарбії, коморники, секретарі, стольники, чашники, конюші, ловчі і т. ін. На дворян могли покладатися судово-адміністративні обов'язки в магнатських замках і волостях; певні групи дворян несли військову службу в складі надвірних корогв своїх панів та в їхніх особистих почтах. Нерідко з дворянських служб починала свою кар'єру незаможна шляхетська молодь та діти васальної шляхти, яка володіла наділами у магнатських латифундіях на ленному праві, тобто спадкове з обов'язком виконання тих чи інших служб сюзерену. Як приклад можна згадати двір князів Острозьких, при якому наприкінці XVI — на початку XVII ст. служило до 2 тис. молодих шляхтичів.

Слово «дворянин», «дворянство» зустрічається з 2-й половини XVII ст. в значенні "челядин князя" (порівн. пол. dworzanin)[1].

Дворянство у Російській імперії[ред.ред. код]

Спадкове дворянство (рос. потомственное дворянство) - суспільний дворянський стан у Російській імперії. Спадкове дворянство, на відміну від особистого, передавалося нащадкам. Спадкове дворянство отримувалося:

  • пожалуванням на розсуд монарху;
  • чинами на дійсній службі;
  • в результаті нагородження за «службові відзнаки» деякими орденами;
  • нащадками особистих дворян і іменитих громадян за особливі відзнаки.

У 1722 - 1845 роках спадкове дворянство давалося за вислугу першого обер-офіцерського звання на військовій службі і чину колезького асесора на цивільній та при нагородженні будь-яким орденом Російської імперії (з 1831-го року - за винятком польського ордена Virtuti Militari).

У 1845 - 1856 роках - за вислугу чину майора і статського радника та за нагородження орденами Святого Георгія, Святого Володимира всіх ступенів і першими ступенями інших орденів.

У 1856 - 1900 роках - спадкове дворянство давалося особам, що дослужилися до чину полковника на військовій службі, капітана 1 рангу на морській службі, дійсного статського радника на цивільній службі.

У 1900 - 1917 року підвищився ценз для отримання дворянства за ордени: спадкове дворянство за орден Святого Володимира можна було отримати тільки починаючи з 3-го ступеня.

Особисте дворянство (рос. личное дворянство) - суспільний дворянський стан у Російській імперії, яким особа користувалася довічно, не передаючи його своїм нащадкам. Інститут особистого дворянства з'явився за часів Петра I з метою послабити замкнутість дворянського стану і дати до нього доступ особам нижчих класів.

До складу особистого дворянства долучалися внаслідок отримання на дійсній цивільній службі чинів 9-го класу (титулярний радник), військовій службі - першого обер-офіцерського чину (14-й клас), отримання орденів (Святої Анни II, III або IV ступеня, Святого Станіслава II або III ступеня, Святого Володимира IV ступеня) або на розсуд монарха. Особисте дворянство після смерті дворянина залишалося у його дружини, але не передавалося дітям.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Из истории Старо-Константинова // Волынские епархиальные ведомости. — 1881. — N° 9. — С. 277
  • Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон, 1890 — 1907

Виноски[ред.ред. код]