Дебальцеве

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дебальцеве
Gerb-gor-debalcevo.gif Flag of Debalcevo.svg
Герб Дебальцевого Прапор Дебальцевого
Вокзал станції Дебальцеве.jpg
Дебальцеве
Розташування міста Дебальцеве
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Дебальцівська міська рада
Код КОАТУУ 1410900000
Засноване 1878
Статус міста з 1938 року
Населення 25 774 (01.07.2013)[1]
Агломерація Горлівсько-Єнакієвська агломерація
Площа 24.31 км²
Густота населення 1060 осіб/км²
Поштові індекси 84700—84790
Телефонний код +380-6249
Координати 48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д. / 48.34111° пн. ш. 38.42778° сх. д. / 48.34111; 38.42778Координати: 48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д. / 48.34111° пн. ш. 38.42778° сх. д. / 48.34111; 38.42778
Висота над рівнем моря 308 м
Відстань
Найближча залізнична станція Дебальцеве
До обл./респ. центру
 - фізична 57,2 км
 - залізницею 76 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 616 км
 - залізницею 738 км
 - автошляхами 715 км
Міська влада
Адреса 84700, Донецька область, м. Дебальцеве, вул. Радянська, 85, тел. 2-25-98
Веб-сторінка Дебальцівська міськрада
Міський голова Проценко Володимир Васильович

Деба́льцеве — місто обласного значення у Донецькій області.

Дебальцівській міській раді підпорядковані місто районного значення Світлодарськ та селище міського типу Миронівський.

Населення[ред.ред. код]

У 1959 р. тут мешкало 33,8 тис. осіб, у 1979 р. — 54 тис. осіб, а у 1989 р. — 35,5 тис. осіб.

На початку XXI ст. — 30,246 тис. жителів (2001) з територіями, підлеглими міськраді 52,214 тис. жителів. Українська мова, згідно з переписом, у побуті використовується 21,9% населення. Кількість населення на початок 2004 року — 29,1 тис. осіб.

Народжуваність — 7,5 на 1000 осіб, смертність — 17,1, природний спад — −9,6, сальдо міграції негативне (-2,2 на 1000 осіб).

За даними перепису 2001 року населення міста становило 30806 осіб, із них 16,89% зазначили рідною мову українську, 81,52% — російську, 0,33% — циганську, 0,06% — білоруську, 0,02% — вірменську та молдовську, 0,01% — грецьку, а також болгарську та польську мови[2].

Історія[ред.ред. код]

На карті 1840 року позначене село Ільїнка, що поділялося на дві частини: південна — Ільїнка, північна — Дебальцевка. Коли 1 грудня 1878 року відкрилося регулярне сполучення між станціями Донецької кам'яновугільної дороги (Катерининської залізниці), її будівельники назвали нову станцію Дебальцеве. А поруч з нею виросло однойменне селище, що поклало початок сучасному місту.

У 1896 році недалеко від станції був пущений механічний завод. Це підприємство виготовляло металеві мости, естакади, поворотні кола, залізні крокви, резервуари й інші вироби, так необхідні будівельникам залізниць. Поруч із заводом виросло робоче селище. У 1897 році населення Дебальцеве перевищило 2 тисячі чоловік. В роки промислового підйому чисельність населення швидко збільшувалася, тому що розгорнулася масштабна реконструкція Дебальцівського залізничного вузла. Була побудована нова сортувальна станція з західним і східним напрямками, що формувала більш 500 тисяч вагонів у рік. Для ремонту і промивання паровозів у 1905–1908 роках були побудовані два депо — Схід і Захід. Розширилися вагонні майстерні. У 1911 році населення Дебальцева склало 20 тис. чол. У селищі не було водопроводу, брукованих вулиць. Працювали дві невеликі лікарні, амбулаторія, церковноприходська, земська і залізнична школи. Збільшилися виробничі потужності механічного заводу, що став у 1925 році машинобудівним. Крім залізничних мостів, у м. Дебальцеве розпочали робити шлаковози, чугуновози, гідропреси.

У 1921 році Дебальцеве отримав статус міста Бахмутського повіту (пізніше — Єнакіївського повіту). У 1921 році населення міста склало 9 595 чіл. Серед трудящих — 65,9% було зайнято на транспорті (залізнична станція і майстерні), 2,8% — робочі, 15,7% — службовці. У 1925 році відбулася реконструкція механічного заводу (Дебальцівський машинобудівний завод), в асортименті якого з'явилося доменне і прокатне устаткування. Статус міста селище отримало в 1938 році. До 1939 року населення його виросло до 33 тис. чоловік, з'явилися водопровід, електрика, був збудований Палац культури залізничників на 1 200 місць, стадіон, відкрилася філія Харківського залізничного інституту. У роки перших п'ятирічок залізничний вузол і машинобудівний завод піддалися реконструкції. Завод став випускати сталерозливні ковші, шлаковози, чугуновози, затвори доменних печей.

У 1970-х роках побудовані нові багатоповерхові мікрорайони «Черемхи» (на північному сході міста), імені 50-річчя Перемоги і Східний (на сході).

Меморіальна дошка Щербині Борису Михайловичу — радянському державному та партійному діячу

Економіка[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У 1895 р. засновано Дебальцівський механічний завод.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Залізничний вузол. Машинобудування (Дебальцівський завод з ремонту металургійного устаткування, Дебальцівський завод залізобетонних конструкцій, Дебальцівський завод будівельних матеріалів. Фабрика з виготовлення паливнороздаточних колонок, хлібозавод). Вуглегірська ТЕС і Миронівська ТЕС. Дебальцівська дирекція залізничних перевезень (вул. Леніна).

Обсяг промислового виробництва — 660 млн гривень (на 1 жителя — 13 028 грн.). Індекс промислової продукції — 30,1% у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 117,8 тис. тонн.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У Дебальцеве функціонують: технікум залізничного транспорту, ПТУ, 2 лікарні, 2 амбулаторно-поліклінічні установи, 7 шкіл, 2 палаци культури, Палац спорту, стадіон. Збережено дві дитячо-юнацькі спортивні школи міста. Приділяється увага розвитку футболу й окремих видів спорту для інвалідів. У місті більш половини загальноосвітніх шкіл здійснюють навчання українською мовою.

У місті збереглася єдина архітектурна споруда XIX століття — будинок залізничного вокзалу, що є пам'ятником історії й архітектури.

Міські голови[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]