Дебальцеве

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дебальцеве
Gerb-gor-debalcevo.gif Flag of Debalcevo.svg
Герб Дебальцевого Прапор Дебальцевого
Вокзал станції Дебальцеве.jpg
Дебальцеве
Розташування міста Дебальцеве
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Дебальцівська міська рада
Код КОАТУУ 1410900000
Засноване 1878
Статус міста з 1938 року
Населення 25 525(01.07.2014)[1]
Агломерація Горлівсько-Єнакієвська агломерація
Площа 24.31 км²
Густота населення 1060 осіб/км²
Поштові індекси 84700—84790
Телефонний код +380-6249
Координати 48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д. / 48.34111° пн. ш. 38.42778° сх. д. / 48.34111; 38.42778Координати: 48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д. / 48.34111° пн. ш. 38.42778° сх. д. / 48.34111; 38.42778
Висота над рівнем моря 308 м
Відстань
Найближча залізнична станція Дебальцеве
До обл./респ. центру
 - фізична 57,2 км
 - залізницею 76 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 616 км
 - залізницею 738 км
 - автошляхами 715 км
Міська влада
Адреса 84700, Донецька область, м. Дебальцеве, вул. Радянська, 85, тел. 2-25-98
Веб-сторінка Дебальцівська міськрада
Міський голова Проценко Володимир Васильович

Деба́льцеве — місто обласного значення у Донецькій області.

Дебальцівській міській раді підпорядковані місто районного значення Світлодарськ та селище міського типу Миронівський.

Населення[ред.ред. код]

У 1959 р. тут мешкало 33,8 тис. осіб, у 1979 р. — 54 тис. осіб, а у 1989 р. — 35,5 тис. осіб. На початку XXI ст. — 30,246 тис. жителів (2001) з територіями, підлеглими міськраді 52,214 тис. жителів.

Історична динаміка чисельності населення міста[2]

рік населення
1923 9 586
1926 13 100
1939 34 202
1959 33 847
1970 35 366
1979 33 871
1989 35 511
2001 30 246
2014 25 525

За даними перепису 2001 року населення міста становило 30806 осіб, із них 16,89% зазначили рідною мову українську, 81,52% — російську, 0,33% — циганську, 0,06% — білоруську, 0,02% — вірменську та молдовську, 0,01% — грецьку, а також болгарську та польську мови[3].

Національний склад населення за переписом 2001 року[4]

чисельність частка, %
українці 34 423 64,4
росіяни 17 395 32,6
білоруси 400 0,7
цигани 144 0,3

Історія[ред.ред. код]

На карті 1840 року позначене село Ільїнка, що поділялося на дві частини: південна — Ільїнка, північна — Дебальцевка. Коли 1 грудня 1878 року відкрилося регулярне сполучення між станціями Донецької кам'яновугільної дороги (Катерининської залізниці), її будівельники назвали нову станцію Дебальцеве. А поруч з нею виросло однойменне селище, що поклало початок сучасному місту.

У 1896 році недалеко від станції був пущений механічний завод. Це підприємство виготовляло металеві мости, естакади, поворотні кола, залізні крокви, резервуари й інші вироби, так необхідні будівельникам залізниць. Поруч із заводом виросло робоче селище. У 1897 році населення Дебальцеве перевищило 2 тисячі чоловік. В роки промислового підйому чисельність населення швидко збільшувалася, тому що розгорнулася масштабна реконструкція Дебальцівського залізничного вузла. Була побудована нова сортувальна станція з західним і східним напрямками, що формувала більш 500 тисяч вагонів у рік. Для ремонту і промивання паровозів у 1905–1908 роках були побудовані два депо — Схід і Захід. Розширилися вагонні майстерні. У 1911 році населення Дебальцева склало 20 тис. чол. У селищі не було водопроводу, брукованих вулиць. Працювали дві невеликі лікарні, амбулаторія, церковноприходська, земська і залізнична школи. Збільшилися виробничі потужності механічного заводу, що став у 1925 році машинобудівним. Крім залізничних мостів, у м. Дебальцеве розпочали робити шлаковози, чугуновози, гідропреси.

У 1921 році Дебальцеве отримав статус міста Бахмутського повіту (пізніше — Єнакіївського повіту). У 1921 році населення міста склало 9 595 чіл. Серед трудящих — 65,9% було зайнято на транспорті (залізнична станція і майстерні), 2,8% — робочі, 15,7% — службовці. У 1925 році відбулася реконструкція механічного заводу (Дебальцівський машинобудівний завод), в асортименті якого з'явилося доменне і прокатне устаткування. Статус міста селище отримало в 1938 році. До 1939 року населення його виросло до 33 тис. чоловік, з'явилися водопровід, електрика, був збудований Палац культури залізничників на 1 200 місць, стадіон, відкрилася філія Харківського залізничного інституту. У роки перших п'ятирічок залізничний вузол і машинобудівний завод піддалися реконструкції. Завод став випускати сталерозливні ковші, шлаковози, чугуновози, затвори доменних печей.

У 1970-х роках побудовані нові багатоповерхові мікрорайони «Черемхи» (на північному сході міста), імені 50-річчя Перемоги і Східний (на сході).

Меморіальна дошка Щербині Борису Михайловичу — радянському державному та партійному діячу

Війна 2014 року[ред.ред. код]

29 липня 2014 року ЗСУ звільнили місто від проплачених промосковських терористів, котрі контролювали Дебальцеве з квітня 2014-го. 28 липня літаки повітряних сил ЗСУ завдали удари по скупченнях терористів, було знищено велику кількість бронетехніки та живої сили мародерів, це надало змогу активізувати наступ сил АТО та звільнити Дебальцеве і стратегічно важливу висоту Савур-Могила. 15 серпня на блокпосту біля Дебальцевого були затримані 7 чоловіків, які по показах місцевих жителів активно сприяли терористичній діяльності і були активними членами одного із угруповань терористів, вилучено боєприпаси та зброя. 18 серпня бойовики намагаються здійснити контратаку на місто, перекидають живу силу та «Гради» з Ровеньок, були помічені машини з бойовиками кавказької зовнішності. 28 серпня терористи здійснили чергову атаку, яка була відбита.

3 вересня близько 20-ї години терористи здійснили 2 залпи по місту Дебальцеве з установки «Град», наданої їм Російською федерацією. Близько 1-ї години ночі йшов бій за околиці міста, в 25-й бригаді ВДВ двоє вбитих[5]. Бої за місто продовжилися і 5 вересня. 6 вересня терористи підірвали машину «Урал» Національної гвардії України з РПГ, двоє бійців Нацгвардії отримали поранення[6].

За публікацією Української правди (передрук з Нового времени) на 20 вересня 2014 року ЗСУ в Дебальцевому потрапили в котел, 2 бійців загинуло, 16 поранено, силовиків оточили з чотирьох сторін танками, «Градами» та артилерією[7].

25 вересня з'явилася інформація, що місто, котре контролюють українські військові, обстрілюють з систем залпового вогню «Град»[8]. 28 вересня біля Дебальцевого група бойовиків намагалася захопити підстанцію системи електропостачання, українські військові відбили напад. Станом на ранок 29 вересня бійці 11 батальйону територіальної оборони «Київська Русь» повідомили, що — за їхніми даними — було знищено елітний підрозділ морської піхоти Росії[9].

2 жовтня 2014-го оприлюднюється інформація, що в район Дебальцевого перекинуто бронегрупу з 30 одиниць російської техніки; керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук: «У район н.п. Дебальцеве прибула бронегрупа російсько-терористичних військ. Бронегрупа частково укомплектована російськими військовослужбовцями і включає до 30 одиниць бронетехніки, включаючи танки»[10]. 3 жовтня о 4:30 знову почався обстріл терористами міста. 4 жовтня українські військові взяли під контроль трасу на Харків, розширивши таким чином горловину зони контролю в районі Дебальцевого: тепер її центр проходить Світлодарськом і трасою М03[11].

Станом на ранок 14 жовтня 2014-го підрозділи, підконтрольні ватажкові терористів Ігорю Бєзлєру («Бєс»), залишають ряд блок-постів на правому фланзі Дебальцівського плацдарму та відіходять в напрямі Горлівки на раніше займані ними укріплені позиції — повідомив координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук[12].

Уночі з 14 на 15 жовтня бойовики тричі обстріляли українські позиції — із застосуванням РСЗВ БМ-21 «Град», двічі атакували блокпости сил АТО, атаки відбито[13].

Економіка[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У 1895 р. засновано Дебальцівський механічний завод.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Залізничний вузол. Машинобудування (Дебальцівський завод з ремонту металургійного устаткування, Дебальцівський завод залізобетонних конструкцій, Дебальцівський завод будівельних матеріалів. Фабрика з виготовлення паливнороздаточних колонок, хлібозавод). Вуглегірська ТЕС і Миронівська ТЕС. Дебальцівська дирекція залізничних перевезень (вул. Леніна).

Обсяг промислового виробництва — 660 млн гривень (на 1 жителя — 13 028 грн.). Індекс промислової продукції — 30,1% у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 117,8 тис. тонн.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У Дебальцеве функціонують: технікум залізничного транспорту, ПТУ, 2 лікарні, 2 амбулаторно-поліклінічні установи, 7 шкіл, 2 палаци культури, Палац спорту, стадіон. Збережено дві дитячо-юнацькі спортивні школи міста. Приділяється увага розвитку футболу й окремих видів спорту для інвалідів. У місті більш половини загальноосвітніх шкіл здійснюють навчання українською мовою.

У місті збереглася єдина архітектурна споруда XIX століття — будинок залізничного вокзалу, що є пам'ятником історії й архітектури.

Міські голови[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  3. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  4. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
  5. Терористи «Градом» обстріляли Дебальцеве — ЗМІ
  6. У Дебальцевому терористи підірвали машину Нацгвардії, 2 поранених
  7. Під Дебальцево військові потрапили в «котел» — ЗМІ
  8. Терористи почали артобстріл Дебальцевого, — ЗМІ
  9. Під Дебальцевим сили АТО знищили елітний підрозділ морської піхоти Росії, — ЗМІ
  10. Під Дебальцеве приїхала бронегрупа з російськими військовими
  11. Сили АТО під Дебальцевим відбили важливу трасу на Харків
  12. Бойовики Бєзлєра без дозволу керівництва ДНР втекли з позицій під Дебальцевим
  13. Наші військові відбили атаки терористів в донецькому аеропорту та Дебальцевому, — прес-центр АТО
  14. Про припинення повноважень міського голови

Джерела[ред.ред. код]