Дебальцеве

Дебальцеве
Герб Дебальцевого Прапор Дебальцевого
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Донецька область
Район/міськрада	Дебальцівська міська рада
Код КОАТУУ	1410900000
Засноване	1878
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼46 238 (01.07.2012)
Агломерація	Горлівсько-Єнакієвська агломерація
Площа	24.31 км²
Густота населення	1080 осіб/км²
Поштові індекси	84700—84790
Телефонний код	+380-6249
Координати	48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д.
Висота над рівнем моря	308 м
Відстань
Найближча залізнична станція	Дебальцеве
До обл./респ. центру
- фізична	57,2 км
- залізницею	76 км
- автошляхами	75 км
До Києва
- фізична	616 км
- залізницею	738 км
- автошляхами	715 км
Міська влада
Адреса	84700, Донецька область, м. Дебальцеве, вул. Радянська, 85, тел. 2-25-98
Веб-сторінка	Дебальцівська міськрада
Міський голова	Проценко Володимир Васильович

Деба́льцеве — місто обласного значення у Донецькій області.

Дебальцівській міській раді підпорядковані місто районного значення Світлодарськ та селище міського типу Миронівський.

Населення

У 1959 р. тут мешкало 33,8 тис. осіб, у 1979 р. – 54 тис. осіб, а у 1989 р. – 35,5 тис. осіб.

На початку XXI ст. - 30,246 тис. жителів (2001) з територіями, підлеглими міськраді 52,214 тис. жителів. Українська мова, згідно з переписом, у побуті використовується 21,9 % населення. Кількість населення на початок 2004 року — 29,1 тис. осіб.

Народжуваність — 7,5 на 1000 осіб, смертність — 17,1, природний спад — -9,6, сальдо міграції негативне (-2,2 на 1000 осіб).

Історія

На карті 1840 року позначене село Ільїнка, що поділялося на дві частини: південна — Ільїнка, північна — Дебальцевка. Коли 1 грудня 1878 року відкрилося регулярне сполучення між станціями Донецької кам'яновугільної дороги (Катерининської залізниці), її будівельники назвали нову станцію Дебальцеве. А поруч з нею виросло однойменне селище, що поклало початок сучасному місту.

У 1896 році недалеко від станції був пущений механічний завод. Це підприємство виготовляло металеві мости, естакади, поворотні кола, залізні крокви, резервуари й інші вироби, так необхідні будівельникам залізниць. Поруч із заводом виросло робоче селище. У 1897 році населення Дебальцеве перевищило 2 тисячі чоловік. В роки промислового підйому чисельність населення швидко збільшувалася, тому що розгорнулася масштабна реконструкція Дебальцевського залізничного вузла. Була побудована нова сортувальна станція з західним і східним напрямками, що формувала більш 500 тисяч вагонів у рік. Для ремонту і промивання паровозів у 1905—1908 роках були побудовані два депо — Схід і Захід. Розширилися вагонні майстерні. У 1911 році населення Дебальцева склало 20 тис. чол. У селищі не було водопроводу, брукованих вулиць. Працювали дві невеликі лікарні, амбулаторія, церковноприходська, земська і залізнична школи. Збільшилися виробничі потужності механічного заводу, що став у 1925 році машинобудівним. Крім залізничних мостів, у м. Дебальцеве розпочали робити шлаковози, чугуновози, гідропреси.

У 1921 році Дебальцеве отримав статус міста Бахмутського повіту (пізніше — Єнакіївського повіту). У 1921 році населення міста склало 9 595 чіл. Серед трудящих — 65,9 % було зайнято на транспорті (залізнична станція і майстерні), 2,8 % — робочі, 15,7 % — службовці. У 1925 році відбулася реконструкція механічного заводу (Дебальцевський машинобудівний завод), в асортименті якого з'явилося доменне і прокатне устаткування. Статус міста селище отримало в 1938 році. До 1939 року населення його виросло до 33 тис. чоловік, з'явилися водопровід, електрика, був збудований Палац культури залізничників на 1 200 місць, стадіон, відкрилася філія Харківського залізничного інституту. У роки перших п'ятирічок залізничний вузол і машинобудівний завод піддалися реконструкції. Завод став випускати сталерозливні ковши, шлаковози, чугуновози, затвори доменних печей.

У 1970-х роках побудовані нові багатоповерхові мікрорайони «Черемхи» (на північному сході міста), імені 50-річчя Перемоги і Східний (на сході).

Меморіальна дошка Щербині Борису Михайловичу — радянському державному та партійному діячу

Економіка

Історія

У 1895 р. засновано Дебальцівський механічний завод.

Сучасний стан

Залізничний вузол. Машинобудування (Дебальцівський завод з ремонту металургійного устаткування, Дебальцівський завод залізобетонних конструкцій, Дебальцівський завод будівельних материалів. Фабрика з виготовлення паливнороздаточних колонок, хлібозавод). Вуглегірська ТЕС і Миронівська ТЕС. Дебальцевська дирекція залізничних перевезень (вул. Леніна).

Обсяг промислового виробництва — 660 млн. гривень (на 1 жителя — 13 028 грн). Індекс промислової продукції — 30,1 % у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 117,8 тис. тонн.

Соціальна сфера

У Дебальцеве функціонують: технікум залізничного транспорту, ПТУ, 2 лікарні, 2 амбулаторно-поліклінічні установи, 7 шкіл, 2 палаци культури, Палац спорту, стадіон. Збережено дві дитячо-юнацькі спортивні школи міста. Приділяється увага розвитку футболу й окремих видів спорту для інвалідів. У місті більш половини загальноосвітніх шкіл здійснюють навчання українською мовою.

У місті збереглася єдина архітектурна споруда XIX століття — будинок залізничного вокзалу, що є пам'ятником історії й архітектури.

Міські голови

• 2006 — 2010 роки — Бондарчук Андрій Дмитрович;
• 2010 — 2012 роки роки — Проценко Володимир Васильович.

Персоналії

• Довгаль Олександр Михайлович — український графік, заслужений діяч мистецтв України.
• Гурій (Кузьменко) — архієпскоп Житомирський і Новоград-Волнський Української Православної Церкви (Московського Патріархату).
• Москвич Лілія Григорівна — український історик.
• Пономаренко Олексій Никифорович — Герой Радянського Союзу.
• Сосюра Володимир Миколайович — український письменник, поет-лірик.

Пам'ятки

• Пам'ятки Дебальцевого

Джерела

• Дебальцеве - Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)