Дев'ять провінцій
Цзю чжоу 九州 jiǔ zhōu («дев'ять провінцій», буквально «дев'ять островів»[1]) — найдавніша схема географічного поділу Китаю. Побудована за космологічним принципом. У класичному розумінні пов'язана із діяльністю Юя Великого, засновника першої (напівміфічної) династії, Ся: він утворив Дев'ять провінцій у наслідок ліквідації Великого потопу. Інтерпретація фігури Юя як мифічної чи історичної, а також її релігійні коннотації, впливають на розуміння цзю чжоу як адміністративного чи «спірітуального» розподілу. Можливе поєднання концепції «дев'яти провінцій» із дев'ятьма залами Мінтан 九室明堂, центральної ритуальної будови дин. Чжоу, відбито у «Лі цзі», де глава «Мінтан вей» надає перелік володарів князівств на аудієнції у вана Чжоу.
Джерела[ред. | ред. код]
Базовим текстом що викладає поняття цзю чжоу є глава «Юй ґун» 禹貢 (5-4 ст. до н. е.[2]) з канону історичних писань «Шу цзін». «Юй ґун» надає китаєцентричну модель побудови світу, що складається з «п'ятьох зон підкорення» 五服 у формі кола: перше коло розташоване у центрі всієї системи та має діаметр 500 лі; кожне з наступних має попереднє коло у центрі та на 1000 лі більше за діаметром. Центральну частину системи, підпорядковану Сину Неба, власно й складають Дев'ять провінцій. Кожну з них схематично зображують у виді квадрата із стороною 1000 лі, а вся система розподілює цей квадрат на 9 складових, 3х3.
Авторитетність тексту «Юй ґун» у китайській традиції було закріплено включенням у повному виді до «Ши цзі» («Базові аннали Ся») та згадуванням у трактаті з географії, «Ді лі чжи» 地理志, що міститься у «Ханьшу».
Нариси з географії Дев'яти провінцій маємо також у наступних традиційних джерелах:
- «Люй ши чуньцю» (близько 239 до н. е.)
- Словник «Ер'я» 爾雅, глава «Роз'яснення землі» Ши ді (2 ст. до н. е.)
- «Чжоу лі», глава «Чжифан ши» 職方氏 (близька до 62-ї глави «Ї Чжоу шу»).
- «Хуайнань-цзи», глава «Дісін сюнь».
Нарис регулювальної подорожі Юя наведено також у трактаті «Шань хай цзін» 山海經, але там не вказано на зв'язок згаданих регіонів (та відповідних духів що їми керують) із розташуванням провінцій.[3]
Переліки провінцій та їх відношення до сторін світу не в усьому ідентичні. Таким самим чином, розмір території що охоплюють 9 провінцій називають не 1000х1000, а 3000х3000 лі (Хуайнань-цзи, «Лі цзі» гл. «Ван чжи»).[4] Визначення провінцій відбувається шляхом позначення провідних особливостей їх території: гір та річок.
Глава «Шунь дянь» 舜典 трактату «Шу цзін» наводить згадку альтернативного географічного поділу, який складався з 12 провінцій та був виконаний Шунєм, попередником Юя. У цьому джерелі назви провінцій не наведено. Їх визначення було пов'язане із інспекційними подорожами Шуня, які включали жертвопринесення духам тієї чи іншої місцевості.
Вивчення[ред. | ред. код]
Систематичний розгляд згадок цзю чжоу у класичних джерелах виконав Ґу Цзєґан у 30-і роки 20 ст.[5]
Наново інтерес до виникнення концепції цзю чжоу було викликано надбанням манускрипту «Жун чен ши» 容成氏 (1994, див. Rong Cheng Shi[en]) — тексту 4 ст. до н.е[6] з царства Чу (період Чжаньґо) та не згадується у класичних джерелах. Цей текст, серед іншого, викладає послідовність утворення провінцій без зв'язку із їх розташуванням у відношенні до сторон світу. Дорофєєва-Ліхтман розглядає її як свідоцтво того, що розвиток концепції цзю чжоу відбувався не шляхом схематизації географічних знань, а навпаки: шляхом накладення останніх на існуючу схему.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 603.
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 602.
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 637.
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 615.
- ↑ Gu Jiegang, "Zhou yu yue de yanbian, " Shixue nianbao (chubian) 1.5 (1933), 11–33; Gu Jiegang and Tong Shuye, "Handai yiqian Zhongguoren de shijie guannian yu yuwai jiaotong de gushi, " Yugong ban yue kan 5.3–4 (April 1936), 97–120.
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 630.
- ↑ Dorofeeva-Lichtmann, 596.
Література[ред. | ред. код]
- Dorofeeva-Lichtmann, Vera. «Ritual Practices for Constructing Terrestrial Space (Warring States-Early Han).» In: HdO Early Chinese Religion. Part One: Shang through Han (1250 BC — 220 AD), eds. John Lagerwey and Marc Kalinowski. Leiden-Boston: Brill, 2009, pp. 595—644.