Дев'ятий хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну

Дев'ятий хрестовий похід, деякі джерела розглядають як частину Восьмого хрестового походу, зазвичай його вважають останнім середньовічним хрестовим походом у Святу землю. Відбувався у 1271—1272 роках.

Початок походу[ред.ред. код]

Слідом за перемогою мамлюків над монголами 1260 року під проводом генерала Бейбарса, та після смерті правителя мамлюків, Бейбарс залишився керувати султанатом. В якості султана Бейбарс продовжив здійснювати атаки на хрестоносців у християнських твердинях Арзуф, Атліт, Хайфа, Сафад, Яффа, Ашкалон й Цезарія. Фортеці падали одна за одною, християни очікували на допомогу з Європи, проте європейські лицарі не поспішали.

У 1268 році Бейбарс узяв Антіохію, останню цитадель, що захищала території з півночі.

Людовік IX, що мав привести велику хрестоносну армію в Єгипет, змінив свої плани й пішов на Туніс, де й помер 1270 року. Принц Едуард прибув до Тунісу надто пізно, щоб надати допомогу французам. Тому він вирішив йти у Святу землю за підтримки Боемунда VI, принца Антіохії та графа Триполі, з метою повернення контролю над Єрусалимським королівством.

Воєнні дії у Святій землі[ред.ред. код]

Романтичний портрет «Останнього хрестоносця»

Едуард разом із братом Людовіка Карлом Анжуйським мали спрямувати свої сили на Акру, столицю Єрусалимського королівства й кінцевий об'єкт кампанії Бейбарса. Сили хрестоносців прибули 1271 року, натомість війська Бейбарса зайняли Тріполі. Хрестоносці завдавали ударів по загонах Бейбарса зі своїх баз на Кіпрі та в Акрі.

Невдовзі прибуло підкріплення з Англії, а також загони Г'ю III, короля Кіпру, під проводом молодшого брата короля Едуарда Едмунда. Наприкінці жовтня 1271 року, невеликі сили монголів прибули до Сирії і зайняли території навколо Алеппо. [1]

Однак монголи надовго не затримались й були змушені піти під натиском військ Бейбарса 12 листопада.

Тим часом Бейбарс вирішив здійснити комбіновану (одночасно з води й суші) атаку на Єгипет. Відчуваючи, що його позиції є непохитними, Бейбарс, перед тим як йти на головні сили хрестоносців, захопив Кіпр у 1271 році, скинув Г'ю III (номінального короля Єрусалиму), та спрямував свої сили на Акру. В результаті цих дій хрестоносну армію було ізольовано у Святій землі. Утім, під час наступної морської кампанії флот Бейбарса було знищено, і його військам довелось відступити.

Після цієї перемоги Едуард, у травні 1272 року, уклав перемир'я з Бейбарсом у Цезарії терміном на 10 років, 10 місяців і 10 днів. Невдовзі Бейбарс здійснив спробу вбити Едуарда, підіславши до того асасина. Спроба виявилась невдалою, хоча Едуарда й було поранено. У вересні 1272 року Едуард залишив Акру й вирушив на Сицилію. Дорогою він дізнався про смерть батька. Едуард повернувся до Англії 1274 року, де був коронований королем Англії 19 серпня 1274 року.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Histoire des Croisades III», Rene Grousset, стор.653

Джерела[ред.ред. код]

  • «Histoire des Croisades III», René Grousset


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.