Дев'ять оповідань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Дев'ять оповідань» (англ. Nine stories) — єдина офіційна збірка оповідань американського письменника Джерома Девіда Селінджера, яка була опублікована в травні 1953 року. Вона вважається збіркою найбільш відомих та цікавих творів письменника — «дев'яти перлин в намисті творчості Дж. Селінджера». Книга містить у собі дев'ять історій, головна тема кожної з яких — внутрішні переживання героя, його спроба зрозуміти свою сутність, своє місце в цьому світі, спроба вписати себе в світ навколо себе. Деякі з цих оповідань є частиною циклу про родину Гласс.

Тлумачення назви збірки[ред.ред. код]

Існує чимало пояснень назви збірки. На перший погляд назва «Дев'ять оповідань» не несе за собою жодного змісту, крім інформації про те, скільки оповідань вмістила у собі збірка. Деякі критики приписують письменнику брак смаку та оригінальності при називанні книги, деякі все ж вбачають відлуння релігійних доктрин, число 9 в яких — одна із філософських метафор «Матабхарати», де людське тіло уподібнене «дев'ятиворітному місту», а також сакральна цифра, без якої неможливо зрозуміти поетику «дхвані», тобто глибоко зашифрованого сенсу. Згідно з давньоіндійськими віруваннями, зміст істинно поетичного твору повинен мати два рівні: виражений словами та сугестивний (прихований). Сугестивність тексту не є метафоричною промовою, хоч має до нього безпосереднє відношення. Це так звана «душа» твору. Текст підкоряється строгим правилам, які дозволяють правильно подати сугестивну частину твору (дхвані). При чому, значення дхвані може бути найрізноманітнішим: через дхвані може виражатись проста думка, матись на увазі риторична форма або ж внушатись конкретний поетичний настрій. Останнє значення є найбільш важливим. Доктрина цього типу дхвані походить з того факту, що людська свідомість містить одинакові для всіх людей «сплячі» зародки емоційного стану — це так звана «концепція всезагальності естетичного переживання». Санскритські теоретики виділяють 9 поетичних настроїв: еротичний, гумористичний, патетичний, жах, героїчний, страх, відраза, здивування, спокій. Для того, щоб втовкмачити читачу один із цих настроїв, в творі повинне переважати одне із головних відчуттів (стхайі-блава), відповідно (любов; сміх, іронія; співчуття; гнів; мужність; страх; відраза; відвертість; відчуження від світу). Якщо розглянути оповідання даної збірки Дж. Селінджера, з точки зору поетичних настроїв, то можна простежити, що в кожному з них є своє головне відчуття, при чому оповідання відносно цієї лінії головного відчуття слідують в тій послідовності, яка є традиційною для санскритської поетики:
  1. Чудовий день для ловлі рибки-бананки — головне відчуття: любов
  2. Тупташка-невдашка — головне відчуття: сміх, іронія
  3. Перед самою війною з ескімосами — головне відчуття: співчуття
  4. Людина, яка сміялась — головне відчуття: гнів
  5. У човні — головне відчуття: мужність
  6. Дорогій Есме — з любов'ю та всякою гидотою — головне відчуття: страх
  7. Ці чарівні уста та ці зелені очі — головне відчуття: відраза
  8. Блакитний період де Дом'є-Сміта — головне відчуття: відвертість
  9. Тедді — головне відчуття: відчуження від світу

Дев'ять оповідань[ред.ред. код]

Збірка починається епіграфом — древнім дзен-будистським коаном, який носить назву «Одна рука». Епіграф різними мовами:

Англійською Українською Російською
We know the sound of two hands clapping. But what is the sound of one hand clapping? Ми знаємо як звучать оплески двох рук, а як звучать оплески однієї руки? Мы знаем звук хлопка двух ладоней, а как звучит хлопок одной ладони?
Оплески двох долонь видають звук, а що таке оплески однієї долоні? Хлопок двух ладоней издает звук, а что такое хлопок одной ладони?

Чудовий день для ловлі рибки-бананки[ред.ред. код]

(англ. A Perfect Day for Bananafish)

Одне з найвідоміших оповідань Дж. Селінджера, в якому описується останній день з життя Симора Гласса. Події відбуваються на курорті, де він відпочиває зі своєю дружиною Мюріель. Вона розмовляє по телефону з матір'ю, яка переживає за дочку через дивну, на її думку, поведінку Симора. Матір вважає, що чоловік Мюріель, якого вона дочекалась після війни, є психічно неврівноваженим і радить його остерігатись. Сам Симор в цей час відпочиває на пляжі, закутавшись в халат. Депресію чоловіка дещо розвіює маленька дівчинка Сибіл, яку він зустрічає на пляжі. Вони йдуть купатись в море, де Симор розказує дівчинці символічну історію про рибку-бананку, яка запливає в печеру, де об'їдається бананів і не може вже звідти виплисти, роздувається і помирає від бананової лихоманки. Після купання Симор повертається в готель, в кімнату, де спить його жінка. Він витягає з багажу трофейний пістолет, піднімає його та пускає собі кулю в праву вилицю.

Тупташка-невдашка[ред.ред. код]

(англ. Uncle Wiggily in Connecticut)

Оповідання розповідає нам про Елоїзу та Мері Джейн, які бесідують за келихами спиртного та поволі п'яніють. Головна героїня, Елоїза, з усіх сил намагається примиритися з життям, яке вона створила для себе з чоловіком Лу. Її щира любов — Уолт, член сім'ї Гласс, який помер під час служби в армії. спогад, який викликає в Елоїзи найбільшу ностальгію — це випадок, коли вони з Уолтом бігли за автобусом і вона потягнула собі ногу, а він сказав: «Бідненька моя тупашка-невдашка», звертаючись до ноги.
Важливим моментом у творі є зображення Елоїзиною дочки Рамони, яка, по суті, виступає її копією або ж навіть пародією. Рамона — копія матері, тільки вона ще не обтяжена тягарем часу та культури. Дочка постійно придумує собі уявних друзів, які гинуть внаслідок нещасних випадків, як і загинув Уолт. Рамона — дзеркало нездійсненої мрії Елоїзи, саме тому вона така жорстока з нею і саме тому вона так сильно її любить.

Перед самою війною з ескімосами[ред.ред. код]

(англ. Just Before the War with the Eskimos)

Розповідь про двох старшокласниць — Селену та Джіні, які разом грають в теніс. Вони їдуть додому на таксі і біля Селениного будинку в них відбувається суперечка через гроші, в результаті якої вони вирішують піднятись до Селени додому, де вона розміняє гроші та віддасть Джіні те, що була винна; багата Селена виявилась скупою. Поки Джіні чекала на подругу в коридорі, то познайомилась з її братом Френкліном. Після розмови з ним, затятим нонконформістом, в неї змінюються відчуття — від образи до співчуття. Френклін ніяк не може адаптуватись до мирного життя після війни, ще й кохана дівчина виходить заміж за іншого. Також, він їй розказує як одного разу дав притулок бідному поету, який, натомість, його обчистив. Тут вже простежується зворотна зміна відчуттів — від співчуття до образи.

Людина, яка сміялась[ред.ред. код]

(англ. The Laughing Man)

В даного оповідання дуже цікава композиція: одна сюжетна лінія вкладена в іншу. Дія першої сюжетної лінії відбувається в 40 рр. Студент-юрист Джон займається групою маленьких хлопчиків(бой-скаутів)і розказує їм придуману історію 20-х рр. про людину, яка сміялась — друга сюжетна лінія. Джона всі називають Вождь. Він закоханий у дівчину з іншого соціального кола. Вона також його любить, проте їхнє почуття не має майбутного. Відчуття напруженості у Вождя наростає і в результаті виливається агресією та різкою поведінкою з дітьми. Тим не менш, діти його дуже поважають і всі вони просто в захваті від розповідей про «Людину, яка сміється». Сама ж розповідь є доволі жорстокою: зловмисники викрали дитину багатих батьків з вимогою викупу, батьки відмовились платити таку велику суму і тоді зловмисники познущались над лицем хлопчика таким чином, що він виглядав як людина, яка завжди сміється. Коли він виріс, то утік від них в ліс до звірів, бо лише вони не боялись його зовнішності, крім того він міг спілкуватись їхньою мовою. В цьому оповіданні поєднанні реальність і вигадка.

У човні[ред.ред. код]

(англ. Down at the Dinghy)

Ще одна зустріч з сім'єю Гласс. На цей раз оповідання про Бу-бу Гласс, вона ж Беатриса Танненбаум, та її сина Лайонела. Оповідь розпочинається з розмови двох служниць, які обговорюють Лайонела. Одна з них занепокоєна тим, що він може розказати Бу-бу щось з того, що вона сказала. Тоді Лайонел втікає та ховається. Коли Бу-бу приходить, то починає його шукати і знаходить аж у човні у озері, коли він вже збирався відчалювати. Вона прикидається адміралом, щоб завоювати човен і зрозуміти причину втечі сина. Після емоційного діалогу, хлопчик таки розповів в чому справа — служниця Сандра назвала його тата «товстим брудним жидом». Проте, тут відбувається гра слів: Лайонел не знаає слова «kike», тому трактує його як «kite» і вважає, що його батька обізвали «товстим брудним повітряним змієм». Бу-бу старається заспокоїти сина і в кінці оповідання вони разом йдуть в сторону дому.

Дорогій Есме — з любов'ю та всякою гидотою[ред.ред. код]

(англ. For Esmé — with Love and Squalor)

Головному герою — сержанту Ікс — приходить запрошення на весілля. Він не має змоги поїхати і починає писати розповідь про те, наречену, якою він її пам'ятає 6 років тому назад.
В квітні 1944 року сержант Ікс проходив підготовку в Девонширі. Однієї суботи він бродив містом і випадково зайшов у церкву, де співав дитячий хор. З усіх дитячих голосів сержант був зачарований голосом однієї дівчинки, який найбільше виділявся та вів за собою хор. Пізніше він пішов до кавярні, в яку, через деякий час, заглянула і ця дівчинка з братом та гувернанткою. Помітивши, що Ікс спостерігає за нею, вона підсіла за його столик і розпочала розмову. На руці дівчинка носила величезний воєнний годинник, а у розмові вживала дуже багато дорослих книжних слів, можливо навіть не до кінця розуміючи їх значення. Під час того як дівчинка розмовляла з сержантом Ікс гувернантка постійно подавала їй знаки, щоб та поверталась за свій столик, а молодший брат бігав довкола них і задавав їм різні дитячі загадки. Дівчинка, яку звуть Есме, просить, щоб сержант написав про неї розповідь, коли дізнається, що до війни він був письменником-новелістом. Вона додає, що найбільше людить розповіді про всяку гидоту і, не пояснюючи своїх слів, запитує чи не хотів би сержант, щоб вона писала йому листи і, отримавши ствердну відповідь, дістає адресу його польової пошти.
Дії другої частини оповідання відбуваються в Баварії. До головного героя, який знаходиться в дипресії після тяжкого поранення і якого турбує безсоння та сильний головний біль, приходить посилка — Есме відправила йому свій воєнний годинник, сказавши, що вона за нього хвилюється і хоче, щою цей старий годинний її батька став для нього талісманом. В його малій, тісній, освіченій однією тьмяною лампочкою, кімнаті до нього нарешті приходить блаженна сонливість.

Ці чарівні уста та ці зелені очі[ред.ред. код]

(англ. Pretty Mouth and Green My Eyes)

Розповідь про нічний телефонний дзвінок — розмову двох приятелів-адвокатів, де один розказує про свою жінку в той час, як інший знаходиться з нею в ліжку. Типовий любовний трикутник. Оповідання поділене на два телефонні дзвінки Артура (обманутого чоловіка) до свого колеги. Перший: чоловік жаліється на службові неприємності, розказує як він любить свою жінку та розпитує чи не знає його приятель з ким вона поїхала додому. Другий(який є кульмінацією оповідання): Артур дзвонить ще раз і повідомляє, що його жінка уже повернулась і все нормально, хоч насправді вона далі у ліжку коханця.

Блакитний період де Дом'є-Сміта[ред.ред. код]

(англ. De Daumier-Smith's Blue Period)

Оповідання про молодого чоловіка, який переїжджає в Монреаль, щоб стати інструктором в академії мистецтв. Проте, в цій академії навчання відбувається лише в заочній формі: учні присилають власні роботи, інструктори їх коригують, відсилають назад із своїми зауваженнями та задають нове завдання. Для того, щоб «набити собі ціну» при відборі в інструктори, головний герой зазначає про своє близьке знайомство з Пікассо і придумує собі псевдонім — де Домьє-Сміт. За час своєї роботи він закохується в мистецьку красу релігійних картин невідомої монахині і навіть збирається навідатись до неї в монастир, вибудовуючи собі ілюзії про свою поїздку. Тим не менш, в силу приналежності до бога вона не може займатись тим, що їй дано. Критика стримуючого фактору, який заважає людській діяльності.

Тедді[ред.ред. код]

(англ. Teddy)

Останнє оповідання є не лише логічним завершенням циклу девяти розповідей, а і його кульмінацією. Воно містить у собі сильні дзенські ідеї. Розповідь про десятирічного американського хлопчика Тедді Макардля, який повертається з батьками та молодшою сестрою на судні додому з Англії. Він — вундеркінд, який вміє пророкувати майбутнє. Хлопчик вважає, що в минулому житті він майже досягнув досконалості в духовному плані — досягнути її повністю йому завадила жінка (хоч пізніше він зазначає, що, не зважаючи на жінку, повної досконалості в минулому житті йому було не досягнути). Оповідання зосереджене на діалозі, який відбувається між Тедді та ще одним пасажиром судна — Ніколсоном. В цьому діалозі Тедді висловлює свої рілігійно-філософські погляди. Наприклад, що бог є у всьому і все є божество: «Пуппі — бог, молоко — бог. Пуппі п'є молоко, бог п'є бога».
Тедді — син простих людей, які ніколи не зможуть його зрозуміти і лише докучають йому своєю любов'ю. Але він їм це вибачає, як і вибачає свою злу сестру та Ніколсона, який безпардонно пристав до нього зі своїми питаннями. Тедді не стрижений і неохайно вдягнутий — його не цікавить зовнішній вигляд, хоч всі звертають увагу, здебільшого, лише на нього.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Рибка-бананка (bananafish) — такий вид риб існує насправді. Це їстівна риба, родини albulidae, що живе у південних морях. Проте, швидше за все, це символічний образ, пов'язаний з переносними і сленговими значеннями слова «банан» (banana). Це слово може означати «дурниця», «брехня» або «божевілля», «відчай», «божевільний», «не всі вдома» тощо
  • Фільм 1949-ого My Foolish Heart, побудований на сюжеті оповідання 2: «тупашка-невдашка» залишається єдиної екранізацією написаного Дж. Селінджером.[1] Крім певних рамок, фільм має мало чого спільного з оригіналом.
  • Селена (оповідання 3: «перед самою війною з ескімосами») — це місяць, а місяць в «Рамаяні» зрівнюють з співчуттям, милосердям.
  • Розв'язка оповідання 6 (Дорогій Есме — з любов'ю та всякою гидотою) відбувається шляхом дзенського позаінтелектуального просвітлення — в результаті абсурдного слова або вчинку. Абсурд тут в тому, що Есме дарує малознайомому чоловіку реліквію.
  • «…її відкрите око було дуже, навіть нечесно, велике і глибоко синє, майже фіолетове» — в оповіданні 7: «Ці чарівні уста та ці зелені очі» Селінджер підкреслює, що очі в героїні темно-сині, хоча назва оповідання — вірш, що їй присвятив її чоловік, — говорить про зелені очі. Це своєрідне приховане відсилання до санскриту, де обидва кольори позначаються одним словом «ніла», при цьому темно-синій в давньоіндійській поетиці був атрибутом сьомого поетичного почуття — відрази.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Dead Caulfields — JD Salinger — http://www.geocities.com/deadcaulfields/Salinger.html
  2. И. Л. Галинская. Загадки известных книг. М. 1986
  3. Дж. Д. Сэлинджер. Повести, рассказы. Серия «Классики ХХ века». Харьков — Ростов-на-Дону. 1999

Посилання[ред.ред. код]