Декаборан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Декаборан
Decaborane-3D-balls.png
Ідентифікатори
Номер CAS 17702-41-9
Властивості
Молекулярна формула B10H14
Молярна маса 122,221
Зовнішній вигляд білі кристали
Густина 0,94 кг/дм^3
Тпл 99,6°C
Ткип 213°C
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Де́кабора́н — неорганічна бінарна сполука ряду бороводнів складу B10H14, має вигляд білих кристалів.

Отримання[ред.ред. код]

Пентаборан отримують піролізом диборану або пентаборану при температурі 200°C:

\mathrm{5 B_2H_6 \xrightarrow{pyrolysis} B_{10}H_{14} + 8H_2\!}
\mathrm{2 B_5H_9 \xrightarrow{pyrolysis} B_{10}H_{14} + 2H_2\!}

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Декаборан — біла кристалічна речовина, має ортогональні кристали. Він є легкозаймистою та токсичною речовиною, тому, попри високі відновні якості, його використання суттєво обмежене.

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Декаборан розкладається у гарячій воді з утворенням боратної кислоти:

\mathrm{B_{10}H_{14} + 30H_2O \xrightarrow{boil. wat.} 10H_3BO_3 + 17H_2\!}

Пентаборан проявляє кислотні властивості. Він може утворювати комплекси з основами Льюїса (CH3CN, Me2S):

\mathrm{B_{10}H_{14} + C_4H_9Li \rightarrow Li [B_10H_13] + C_4H_{10}\!}

При взаємодії з гідридами лужних металів утворюються борометалічні комплекси:

\mathrm{B_{10}H_{14} + NaH \rightarrow Na [B_{10}H_{13}] + H_2\!}

Застосування[ред.ред. код]

Декаборан застосовується у виробництві напівпровідників, термостійких полімерів та карборанів. Вінільні та етильні похідні декаборану є складовими ракетного палива.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Kirk-Othmer Encyclopedia of Chemical Technology (4 ed.). Vol.4: Bearing Materials to Carbon. Wiley
  • Lide, D. R., ed. (2005). CRC Handbook of Chemistry and Physics (86th ed.). Boca Raton (FL): CRC Press. p. 4.70. ISBN 0-8493-0486-5.
  • Г. Реми. Курс неорганической химии: В 2 т. — М.: Изд. иностр. лит., 1963. — Т.1. — 919 с.


Аміак Це незавершена стаття про неорганічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.