Декларація Бальфура 1917 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Текст декларації

Декларація Бальфура — офіційний лист, датований 2 листопада 1917 року, від міністра закордонних справ Великобританії Артура Бальфура до лорда Уолтера Ротшильда, представника британської єврейської громади, для передачі Сіоністської федерації Великобританії.

Його текст має такий вигляд:

Міністерство закордонних справ, 2 листопада 1917

Шановний лорд Ротшильд,

Маю честь передати Вам від імені уряду Його Величності таку декларацію, у якій виражається співчуття сіоністським прагненням євреїв, представлену на розгляд кабінету міністрів, яка й була ним схвалена:

“Уряд Його Величності зі схваленням розглядає питання про створення в Палестині національного осередка для єврейського народу і докладе всіх зусиль для сприяння та досягнення цієї мети; причому ясно мається на увазі, що не повинні здійснюватися ніякі дії, що можуть порушити цивільні та релігійні права існуючих неєврейських громад у Палестині або права і політичний статус, якими користуються євреї в будь-якій іншій країні”.

Я був би дуже вдячний Вам, якби Ви довели цю Декларацію до відома Сіоністської федерації.

Щиро Ваш,

Артур Джеймс Бальфур.

У лютому 1918 року про свою згоду з «Декларацією» заявила Франція, 9 травня 1918 року - Італія, 31 серпня 1918 року її схвалив президент США Вільсон, а потім, 30 червня 1922 року, конгрес США[1].

За словами Ллойд Джорджа, «... декларація Бальфура не є простим актом милосердя. Слід зрозуміти, що мова йде про угоду в обмін ... на підтримку євреями усього світу справи союзників »[1] Серед можливих цілей видання декларації називалися: • Спонукання американської єврейської громади чинити тиск на уряд США з метою домогтися від нього вступу у війну на боці Антанти. • Спроба чинити тиск на російських євреїв, з метою запобігти поширенню серед них більшовизму і тим самим попередити вихід Росії з війни. • Отримання Великобританією морального права на контроль над Палестиною після війни. Згідно з англо-французькою домовленістю, що передувала декларації, в центральній Палестині передбачалося створити зону під міжнародним, а не британським контролем. [2]

Наслідки[ред.ред. код]

У лютому 1918 р. про свою згоду з «Декларацією» заявила Франція, 9 травня 1918 р. - Італія, 31 серпня 1918 її схвалив президент США Вільсон, а потім, 30 червня 1922 р., конгрес США [1].

24 квітня 1920р. на конференції в Сан-Ремо «Декларація Бальфура» була затверджена союзниками як основа повоєнного врегулювання в Палестині, а 24 липня 1922 включена в текст мандата Великобританії на Палестину, затвердженого «Лігою Націй». У 1945 році, коли замість «Ліги Націй» була створена Організація Об'єднаних Націй, в її статут вводиться стаття про збереження в силі всіх мандатів «Ліги Націй» [3]. Цей принцип був підтверджений і Гаазьким міжнародним судом. Таким чином, «Декларація Бальфура» продовжила свою дію і після утворення ООН.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • «Декларація Бальфура» була опублікована в тому ж номері газети «Таймс», де було опубліковано повідомлення про Жовтневу революцію [4].
  • За результатами опитування громадської думки, проведеного в кінці 2004 року в різних країнах світу серед 24 тисяч представників арабської інтелігенції, що мають університетські дипломи і активно користуються інтернетом, «Декларація Бальфура»є «найжахливішим документом минає тисячоліття» [5].
  • На момент публікації «Декларації Бальфура» євреї становили в Палестині близько 10% населення.

Примітки[ред.ред. код]