Декларація прав жінки і громадянки

Перша сторінка *Декларації прав жінки і громадянки*

Декларація прав жінки і громадянки (фр. Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne), також відома як Декларація прав жінки, була написана у 1791 році французькою феміністкою та драматургинею Олімпією де Гуж як іронічний твір, на противагу Декларації прав людини і громадянина (1789), з метою викрити невдачі французької революції, присвяченої забезпеченню гендерної рівності.

Історичний контекст[ред. | ред. код]

Декларація прав людини і громадянина була прийнята у 1789 році Національними установчими зборами у розпал французької революції. Підготовлена і запропонована маркізом де Лафаєтом. В декларації стверджується, що всі люди «народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», і що ці права мають універсальний характер. Декларація прав людини і громадянина стала ключовим документом прав людини, і класичним формулюванням прав людини проти держави^[1]. Декларація показала невідповідність законів, згідно з якими громадяни розглядаються по-різному залежно від статі, раси, класу або релігії^[2]. У 1791 році до французької конституції додані нові статті, які розширили громадянські і політичні права для протестантів і євреїв, яких раніше у Франції^[1] переслідували.

У 1790 році Ніколя де Кондорсе та Етта Пальм д'Ельдерс (англ. Etta Palm d'Aelders) без успіху закликали Національні збори розширити громадянські і політичні права для жінок^[2]. Кондорсе заявив, що «той, хто голосує проти права іншого, незалежно від того, чи це релігія, колір шкіри, стать тощо, насилає на себе прокляття»^[1]. Французька революція не визнала права жінок, і це спонукало де Гуж опублікувати Декларацію прав жінки і громадянки у вересні 1791 року^[3].

Зміст Декларації[ред. | ред. код]

Декларація прав жінки і громадянки була побудована за зразком Декларації прав людини і громадянина. Олімпія де Гуж присвятила текст Марії Антуанетті, яку описувала як «найбільш ненависну» з жінок. В Декларації говориться, що:

«Ця революція набере чинності тільки тоді, коли всі жінки стануть повністю обізнані про їх жалюгідний стан, а також права, які вони втратили в суспільстві».

Декларацію прав жінки і громадянки супроводжує сімнадцять статей Декларації прав людини і громадянина пункт за пунктом, і вона Каміль Неш (фр. Camille Naish) описала її як «майже пародію… оригіналу документа». Так, перша стаття Декларації прав людини і громадянина проголошує, що:

«Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Перша стаття Декларації прав жінки і громадянки відповідно:

«Жінка народжується вільною і залишається рівною з чоловіком в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Де Гуж розширює шосту статтю Декларації прав людини і громадянина, що проголосила право громадян брати участь у формуванні законів, щоб:

«Усі громадяни, включаючи жінок, в рівній мірі мають бути допущені до усіх державних установ, офісів і занять залежно від їх потенціалу, а також без будь-яких інших відмінностей, ніж їх чесноти і здібності».

Де Гуж звертає увагу на той факт, що відповідно до французьких законів, жінки повністю несуть покарання, але позбавлені рівних прав, заявляючи: «Якщо жінки мають право скласти голову на пласі, то вони також повинні мати право говорити з трибуни»^[4].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в Lauren, Paul Gordon (2003). The evolution of international human rights. University of Pennsylvania Press. с. 18—20. ISBN 978-0-8122-1854-1. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)
↑ ^а ^б Williams, Helen Maria; Neil Fraistat, Susan Sniader Lanser, David Brookshire (2001). Letters written in France. Broadview Press Ltd. с. 246. ISBN 978-1551112558. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)
↑ Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 136. ISBN 978-0415055857. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)
↑ Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 137. ISBN 978-0415055857. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Les droits de la femme, 1791 Texte en ligne BNF [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (фр.)
Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne, éd. Emanuèle Gaulier, Paris, Mille et une nuits, 2003 ISBN 978-2-84205-746-6 (фр.)

Посилання[ред. | ред. код]

Nicole Pellegrin, Olympe de Gouges : une femme du XXIe siècle. In : Le monde diplomatique, novembre 2008, page 2. Lire en ligne [Архівовано 13 березня 2010 у Wayback Machine.] (фр.)
Audiolivre : Olympe de Gouges, Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne (фр.)

Див. також[ред. | ред. код]

[:0-1] а ^б ^в Lauren, Paul Gordon (2003). The evolution of international human rights. University of Pennsylvania Press. с. 18—20. ISBN 978-0-8122-1854-1. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)

[:1-2] а ^б Williams, Helen Maria; Neil Fraistat, Susan Sniader Lanser, David Brookshire (2001). Letters written in France. Broadview Press Ltd. с. 246. ISBN 978-1551112558. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)

[3] Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 136. ISBN 978-0415055857. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)

[4] Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 137. ISBN 978-0415055857. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.)

[1]

[2]

[3]

[4]