Декларація прав жінки і громадянки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша сторінка Декларації прав жінки і громадянки

Декларація прав жінки і громадянки (фр. Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne), також відома як Декларація прав жінки, була написана у 1791 році, французькою активісткою та драматургом Олімпією де Гуж. Декларація написана як іронічний твір, на противагу Декларації прав людини і громадянина прагнучи викрити невдачі французької революції, яка була присвячена забезпеченню гендерної рівності.

Історичний зміст[ред.ред. код]

Декларація прав людини і громадянина була прийнята у 1789 році Національними установчими зборами у розпал французької революції. Підготовлена і запропонована маркізом де Лафаєтом. В декларації стверджується, що всі люди «народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», і що ці права носять універсальний характер. Декларація прав людини і громадянина стала ключовим документом прав людини, і класичним формулюванням прав людини візаві держави[1]. Декларація показала невідповідність законів, згідно з якими громадяни розглядаються по-різному залежно від статі, раси, класу або релігії[2]. У 1791 році нові статті були додані до французької конституції, яка розширила громадянські і політичні права для протестантів і євреїв, які раніше піддавалися переслідуванням у Франції[3].

У 1790 році Ніколя де Кондорсе та Етта Пальм д'Ельдерс (англ. Etta Palm d'Aelders) безуспішно закликали Національні збори розширити громадянські і політичні права для жінок[4]. Кондорсе заявив, що «той, хто голосує проти права іншого, незалежно від того, що це релігія, колір шкіри, стать, тощо, насилає на себе прокляття»[5]. Французька революція не визнала права жінок, і це спонукало де Гуж опублікувати декларацію прав жінки і громадянки у вересні 1791 року[6].

Декларація[ред.ред. код]

Декларація прав жінки і громадянки опублікована у 1791 році була побудована за зразком Декларації прав людини і громадянина 1789 року. Олімпія де Гуж присвятила текст Марії Антуанетті, яку де Гуж описує як «найбільш ненависною» з жінок. Декларація іронічна у формулюванні і викриває невдачі французької революції, яка була присвячена забезпеченню гендерної рівності. В ній говориться, що:

«Ця революція вступить в силу тільки тоді, коли всі жінки стануть повністю обізнані про їх жалюгідний стан, а також права, які вони втратили в суспільстві».

Декларацію прав жінки і громадянки супроводжує сімнадцять статей Декларації прав людини і громадянина пункт за пунктом і вона була описана Каміль Неш (фр. Camille Naish) як «майже пародія... оригіналу документа». Перша стаття Декларації прав людини і громадянина проголошує, що:

«Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Перша стаття Декларації прав жінки і громадянки відповідно:

«Жінка народжується вільною і залишається рівною з чоловіком в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Де Гуж розширює шосту статтю Декларації прав людини і громадянина, що проголосила права громадян брати участь у формуванні законів, щоб:

«Усі громадяни, включаючи жінок в рівній мірі мають бути допущені до усіх державних установ, офісів і занять залежно від їх потенціалу, а також без будь-яких інших відмінностей, ніж їх чесноти і здібності».

Де Гуж звертає увагу на той факт, що відповідно до французьких законів, жінки повністю несуть покарання, але позбавлені рівних прав, заявляючи: «Якщо жінки мають право скласти голову на пласі, то вони також повинні мати право говорити з трибуни »[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lauren, Paul Gordon (2003). The evolution of international human rights. University of Pennsylvania Press. с. 18–20. ISBN 978-0-8122-1854-1.  (англ.)
  2. Williams, Helen Maria; Neil Fraistat, Susan Sniader Lanser, David Brookshire (2001). Letters written in France. Broadview Press Ltd. с. 246. ISBN 978-1551112558.  (англ.)
  3. Lauren, Paul Gordon (2003). The evolution of international human rights. University of Pennsylvania Press. с. 18–20. ISBN 978-0-8122-1854-1.  (англ.)
  4. Williams, Helen Maria; Neil Fraistat, Susan Sniader Lanser, David Brookshire (2001). Letters written in France. Broadview Press Ltd. с. 246. ISBN 978-1551112558.  (англ.)
  5. Lauren, Paul Gordon (2003). The evolution of international human rights. University of Pennsylvania Press. с. 18–20. ISBN 978-0-8122-1854-1.  (англ.)
  6. Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 136. ISBN 978-0415055857.  (англ.)
  7. Naish, Camille (1991). Death comes to the maiden: Sex and Execution, 1431–1933. Routledge. с. 137. ISBN 978-0415055857.  (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Les droits de la femme, 1791 Texte en ligne BNF (фр.)
  • Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne, éd. Emanuèle Gaulier, Paris, Mille et une nuits, 2003 ISBN 978-2-84205-746-6 (фр.)

Посилання[ред.ред. код]