Дем'янюк Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Миколайович Дем'янюк
John Demjanjuk 3.jpg
Народився 3 квітня 1920(1920-04-03)
Дубові Махаринці, Київська губернія, УСРР
Помер 17 березня 2012(2012-03-17) (91 рік)
Бад-Файльнбах, Німеччина
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Роки служби 1940-1942
Війни/битви Друга Світова війна

Іва́н Микола́йович Дем'яню́к, відомий ще як: Джо́н Дем'я́нюк (англ. John Demjanjuk; 3 квітня 1920, Дубові Махаринці, Бердичівський повіт, Київська губернія — 17 березня 2012, Бад-Файльнбах, Німеччина) — українець, колишній громадянин СРСР і США.

Під час Другої світової війни був солдатом Червоної армії і пораненим потрапив у німецький полон.

Івана Дем'янюка з початку 1980-х і до смерті у 2012 році звинувачували у співучасті в нацистських злочинах, проти нього була розгорнута світова медійна кампанія.[1] Протягом семи років Дем'янюк був ув'язнений в Ізраїлі, де його засудили у 1988 році до страти, але Верховний суд у 1993 році виправдав його.

У Німеччині його було звинувачено у співучасті у вбивстві понад 28 тисяч людей під час служби охоронцем у концентраційному таборі Собібор. Процес Дем'янюка у Мюнхені тривав упродовж 18 місяців, і у травні 2011 року суд засудив його до 5 років ув'язнення. Вирок так і не набув чинності[2], оскільки апеляційний суд не встиг винести свого вердикту.

Біографія[ред.ред. код]

Виріс у бідній сільській родині, у дитинстві пережив Голодомор. До війни працював трактористом у місцевому колгоспі. 1940 року був призваний до Червоної армії, службу проходив в артилерійському з'єднанні. Під час Другої світової війни, у травні 1942 року отримав поранення у стегно на сході Криму і потрапив у німецький полон. Дем'янюк потрапив у табір для військовополонених в Холмі, де був завербований в якості хіві[3][4][5].

У травні 1945 року Дем'янюк звернувся в табір для біженців в баварському місті Ландсгут, отримавши згодом від американської адміністрації матеріальну допомогу як жертва нацистського режиму. До 1952 року працював в різних містах Німеччини, у тому числі шофером для армії США.

У 1952 році разом з дружиною і дочкою емігрував в США. Працював автомеханіком. У 1958 році отримав американське громадянство.

Судовий процес в Ізраїлі[ред.ред. код]

У жовтні 1983 року Ізраїль подав заявку на екстрадицію Дем'янюка, яка була здійснена в 1986 році. У квітні 1988 року Дем'янюк був засуджений до смерті, проте в 1993 році Верховний суд Ізраїлю скасував вирок одноголосно, тому що на думку суддів було представлено недостатньо доказів того, що Дем'янюк насправді є «Іваном Грозним». Основою для рішення послужили архівні матеріали КДБ, з яких випливало, що прізвиськом «Іван Грозний» було наділено не Дем'янюка, а охоронця табору Собібор — Марченка.[6] Попри те, що 18 незалежних свідків упізнали Дем'янюка як «Івана Грозного» (до більшої частини яких як свідків мали претензії адвокати, бо вони на очі не бачили цього поліціянта, а вели мову про загальні факти знущань частини охоронців табору, так званих «травників»), суд визнав сумніви, викликані матеріалами КДБ (в них були виправлення в особовому листку поліціянта), достатніми для його звільнення.

Після майже 8-річного ув'язнення в ізраїльській тюрмі суворого режиму поблизу Тель-Авіву Дем'янюк повернувся до США і у 2001 був відновлений в громадянстві цієї країни, якого його позбавили перед екстрадицією до Ізраїлю.[1]

В 1988 році лорд Томас Деннінґ, суддя карного суду в Лондоні з багатолітнім досвідом, член Верховного суду Палати лордів Великобританії висловив сумніви в законності організованого суду в Ізраїлі (а також в законності депортації Дем'янюка з США до Ізраїлю) і публічно заявив[7][8][9] зокрема:

«Я боюся також, що суд проявляє ознаки расової й політичної помсти. В той час як на судовому розгляді в Нюрнберзі у випадку звинувачення засуджених було все ясно з документами і не дискутувалося, то тут (в справі Дем'янюка) є місце для сумнівів. Звинувачення спиралося на свідченнях свідків, наданих 40 років після подій. Але ми всі знаємо, як тут робляться помилки свідками під час впізнання.»
Оригінальний текст (англ.)

«I am afraid too that the trial shows signs of racial and political vengeance. Whereas at the trial at Nürnberg the prosecution's case against those convicted was clear on the documents and undisputed, here there was room for doubt. The prosecution's case was rested on identification by witnesses over 40 years later. But we all know how mistakes are made by the witnesses at identification parades here.».

.

Цікаво, що після процесу в Ізраїлі відбулося чимало трагічних подій з більшістю людей, котрі так чи інакше стали на захист Дем'янюка: повного фінансового краху зазнав історик Ніколай Толстой, республіканець Патрік Бюкенен вимушено зняв свою кандидатуру на президентських виборах США, доктор-історик Руф Окунєва, разом з сином, ледь уціліли, втікаючи з Ізраїлю. Колишній ізраїльський суддя Дов Ейтан загадково впав з багатоповерхівки, а на ізраїльського адвоката Дем'янюка Йорама Шефтеля було здійснено напад і він мало не осліп від вихлюпнутої йому в очі кислоти.

Судовий процес в США[ред.ред. код]

У 2001 році в США почався новий процес проти Дем'янюка, в якому були пред'явлені архівні матеріали, які переконали суд, що Дем'янюк під час Другої Світової війни служив охоронцем у різних концентраційних таборах, серед яких були й винищувальні табори, які ще мають назву «табір смерті». Вважається доведеним, що він ніс службу як мінімум у таборах Собібор і Майданек, в концентраційному таборі Флоссенбюрг та вишкільному таборі для військовополонених Травники. У червні 2004 року суд знову позбавив Дем'янюка американського громадянства. У грудні 2005 року було прийнято рішення про депортацію Дем'янюка в Україну. Процедура щодо встановлення відсутності загрози тортур в Україні тривала до кінця 2006 року. Спроби Дем'янюка домогтися скасування рішення про депортацію не увінчалися успіхом, але затримали її ще на два роки. 24 березня 2009 року імміграційне відомство США оголосило про контакт з німецьким урядом про екстрадицію Дем'янюка до Німеччини.

У березні 2009 року суд прийняв рішення про видачу Дем'янюка Німеччині. Однак, 14 квітня, після того, як співробітники імміграційної служби забрали Дем'янюка з його будинку, його родичам вдалося домогтися від Федерального суду США рішення відкласти екстрадицію.[Джерело?]

Судовий процес в Іспанії[ред.ред. код]

7 січня 2010 року Верховний суд Іспанії запросив міжнародний ордер на арешт Івана Дем'янюка[10]. Суд вимагав екстрадувати Дем'янюка до Іспанії, де його могли звинуватити в причетності до загибелі іспанців у концтаборі СС Флоссенбург. У цьому таборі він був наглядачем під час Другої світової війни. За даними суду, всього в таборі утримувалися 150 громадян Іспанії. Дем'янюк міг бути виданий Іспанії після того, як завершиться суд у Мюнхені, наголошувалося в повідомленні.

Судовий процес у Німеччині[ред.ред. код]

Іван Дем'янюк під час суду в Мюнхені, 2010 рік

За даними розслідування, проведеного Центром з розкриття злочинів нацистів в Людвігсбурзі, Іван Дем'янюк з березня і до середини вересня 1943 працював охоронцем в концтаборі Собібор, незважаючи на те, що Інститут національної пам'яті Польщі не підтвердив[11] існування документів про Дем'янюка, як охоронця таборів Майданека, Собібора чи Треблінки. Дані матеріали були передані в прокуратуру міста Мюнхена.[Джерело?] У лютому 2009 року німецька сторона підтвердила справжність службового посвідчення СС, що зберігалося в США і належало Дем'янюку .

В ході цього процесу була змінена юридична практика відносно колишніх нацистських злочинців. Попередня практика встановилася після рішення верховного суду ФРН від 1969 року, який вирішив, що для визнання провини, пов'язаної з нацистськими злочинами, необхідно довести особисту участь них підсудного. Часто знайти відповідні докази було неможливо. Проте в ході розгляду у справі Дем'янюка слідчі ухвалили, що пособництвом нацистам може вважатися будь-яка діяльність в концтаборі, яка сприяла його функціональності[12][13][14].

У наданому прокуратурою Мюнхена в суді 13 липня 2009 офіційному обвинувальному висновку Дем'янюк був звинувачений в пособництві у вбивстві в 27 900 випадках. Головним доказом служить видане на його ім'я посвідчення СС за № 1393. Крім того, звинувачення спирається на документ, в якому стверджується, що в 1943 році Дем'янюка було переведено в Собібор.[Джерело?]

22 вересня 2009 Львівська обласна рада прийняла звернення до Президента України Віктора Ющенка, прем'єр-міністру Юлії Тимошенко та Верховної Ради з проханням заступитися за Джона (Івана) Дем'янюка, уродженця України. Депутати назвали[15] переслідування Дем'янюка міжнародною змовою.

Суд над Дем'янюком розпочався 30 листопада 2009 року.

14 квітня 2010 експерти підтвердили справжність посвідчення Івана Дем'янюка, виданого йому нацистами в «Собіборі».[Джерело?]

Утім, кілька криміналістів заявили, посвідчення має ознаки фальшування: суд запрошував тих експертів, які вважають документ автентичним. Інші, які вважають це підробкою, суд проігнорував. На відповідні запити захисту відмовили[16].

Відомий у світі експерт у справах щодо нацистських злочинців [17] Кристіан Рютер[18] побачив у справі Дем'янюка різке відхилення од звичної практики юриспруденції ФРН і зазначив: «Дрібних виконавців чужих наказів у західній Німеччині не судили, а в НДР їх судили. Там усім охоронцям концтаборів висунули типове обвинувачення — пособництво. Дали по 4 або 6 років. Але після об'єднання Німеччини усіх реабілітували як жертв сталінізму і ще й виплатили компенсації»[16][19][20].

Заява Івана Дем'янюка[ред.ред. код]

8 грудня 2010 р. Іван Дем'янюк зробив заяву «з приводу рішення продовжити судовий процес в нинішній Німеччині, спадкоємиці Третього райху, винесений без жодних на те юридичних підстав аморальними суддями — з порушенням засад справедливого судового розгляду, супроти правди, законнності, а навіть самих основ правосуддя».[21]

В заяві Іван Дем'янюк зазначає, що

у Нюрнберзі, як і в пізніших судових процесах, які відбувалися в Німеччині, жоден прокурор, жоден суддя не наважився б так спотворювати закон й факти, як це нині чинять тут (у Мюнхені). Дійсно, відмова німецької влади взяти на себе відповідальність за тортури і смерть мільйонів радянських військовополонених, за нелюдські умови, в яких ми перебували, це – відмова німців від повної відповідальності за Голокост.

Я звинувачую суддів Альта, Ленца і Пфлудера за:

Судді іґнорують наявні факти з метою, щоб представити мене, простого військовополоненого, "власником" німецької посади", при тім знають, що всі удокументовані матеріали, безсумнівно, підтверджують, що це є безглуздям.

Судді переписують історію й фальсифікують польське рішення, мовляв, у ньому йдеться виключно про Треблінку, а зовсім не про Собібор.

Судді нехтують ізраїльським, американським, польським, російським та українським доказовим матеріалом про мене, побоюючись, що в ньому міститься якнайбільше доказів моєї невиновності. Вони приховують факт, що мою справу раніше досліджували, а відтак судили за Собібор у Польщі та Ізраїлі та що я вижив усупереч 7,5-річному незаконному позбавленню волі. Усе це свідчить про те, що судовий процес у Мюнхені проти мене є протиправним і несправедливим.

Судді порушують закон і створюють нові правила тільки для того, щоб переслідувати виключно мене, а не тих, кому можна б закинути, що був «травніком» і допомагав нацистам. Дотепер жодного «травніка» чи когось подібного за допомогу нацистам не було засуджено в Німеччині. Нагадаю, що співвітчизники суддів були виправдані, а то й навіть не притягнуті до суду.

Свідомо й без примусу судді вибрали свідків-експертів, які раніше давали покази OSI (ред.— Бюро Спеціяльних Досліджень при Департаменті Юстиції США). Судді були впевнені, що ті свідки-експерти будуть свідчити під впливом і за вказівками OSI, кримінальної інституції, яка обманом вислала мене в Ізраїль. OSI надіялося на мою страту (через повішення), яка мала б здійснитися всупереч безлічі виправдовувальних доказів, що неодноразово були підтверджені судами США. Нині жоден зі знаних свідків не залишився в живих, які підлягали б перехресному допиту та які позбавили б мене від звинувачень.

Як свідка-експерта судді вибрали Чарльза Сіднора, хоч його публічні заяви підтвердили, що він упереджено відноситься до мене. Оскільки на початку 1989 року висловив бажання «бачити мене повішеним на шибениці», а також вірить, що я був справжнім монстром.

Окрім того, привертаю увагу до всіх заяв, які мій адвокат, д-р Ульріх Буш направив до суду від мого імені.

Рішення продовжувати цей судовий розгляд є злочинном із порушенням закону задля позбавлення мене волі.

Цією заявою я звинувачую суддів Альта, Ленца і Пфлудера за зловживання законом, а також за посягання на мою особисту свободу.

Я прошу, щоб мою заяву передали урядовим чинникам для розгляду і винесення відповідних висновків на предмет висунутих мною серйозних звинувачень.

Третя заява Івана Дем'янюка під час суду в Німеччині[ред.ред. код]

22 лютого газета Süddeutsche Zeitung повідомила, що Іван Дем'янюк загрожує оголосити двотижневе голодування, якщо суд в Мюнхені не прийме до розгляду документи на його захист[22], і що він назвав суд проти нього політично мотивованим процесом. Раніше повинні були пройти перші виступи прокуратури перед судом. Однак адвокат Івана Дем'янюка подав низку клопотань про залучення нових доказів у справі[22]. Свій намір голодувати Дем'янюк пояснив у наступній заяві[23][24]:

Як я був дитиною, Сталін засудив мене на смерть штучним Голодомором. Німці взяли мене як українця в рядах радянської армії в полон, де хотіли вбити мене голодом і рабством. ЗСА та Ізраїль обманливо звинувачували мене як “Івана Ґрозного.” В результаті, я просидів вісім з половиною років в тюрмі і п’ять років в камері смерти. Хоч невинний, кожного з тих 1800 днів в камері смерти, я боявся, що загину через відчайдушну обману і політичні мотиви зкорумптованих прокурорів та суддів, котрі не шукали справедливости.

Тепер, коли моє життя добігає свого кінця, Німеччина, держава, котра нещадною жорстокістю убила мільони невинних людей, пробує знищиити мою гідність, мою душу, мого духа, і дійсно, моє життя. Робить вона це шляхом показового політичного судового процесу де, осуджує мене, українського селянина, за злочини, скоєні Німеччиною під час Другої світової війни. Замість судити тих справді винних німців і фолксдойчів, вибрали мене, чужинця, котрий перебував в брутальному військовому полоні. Німецька зброя тортур в цім судовім процесі включає приховування виправдувальних доказів, фальсифікацію історії, впровадження так званих “юридичних принципів” котрі дотепер не існували в німецькому праві, змови з обманливими прокурорами в Ізраїлі та ЗСА, та нерозсудливу байдужість до кожного аргумента та виправдального доказу, котрі були представлені моїми оборонцями і повинні вже були завершитись моїм звільненням.

Боячись правди, німецький суд і прокурори, подальше відвертаються від справедливості, бо відмовляються:

  1. Вижадати від Росії та України Досьє 1627, 1400 сторінковий протокол дослідів НКВД/МВД щодо мене.
  2. Вижадати від Росії та України Досьє 15457, протокол дослідів щодо Ігната Данильченка і особливо протокол його допиту про мене, проведженим на бажання американських властей в 1983/1984.
  3. Вижадати, щоб була зроблена професійна експертиза над високоякісними фотографіями підпису на документі 1391 з Травників, котрого фальшиво приписують мені.
  4. Прийняти як історичний факт, що фашисти голодом катували військополонених українців таких як я, щоб 3.5 мільони з них загинуло.
  5. Прийняти як історичний факт, що на підставі непереборних доказів з многих країн та свідків, військополонені в Травниках були справді примушені загрозою смерті і були страчені за спробу дезертирства.
  6. Прийняти як історичний факт, на підставі цілого запротокольовання в судах ЗСА та Ізраїлі, що мене вже раніше заскаржували і виправдали та звільнили за ці самі злочини, котрі приписують мені тут.

Я пережив жорстокість Сталіна та фашистської Німеччини, як і несправедливий смертний вирок Ізраїлю та ЗСА. Я пережив неймовірні сталінські страхіття і смерть Голодомором, в фашистських лаґерах смерть з голоду і людоїдства, а в ізраїлській тюрмі - шибеницьку смерть. Теперішний суд - це тільки остаточне виконання цих несправедливих та страшних смертних вироків. Не залишилось мені іншого способу показати світові, якою пародією виявився цей суд. Тому, повідомляю, що якщо цей суд не прийме історичних фактів і не вжиє повноважень, щоб розшукати додаткових вирішальних доказів, котрі ще не перед судом, та не прийме свого обов’язку осягти справедливости замість створювати політичний цирк, то я за два тижні проголошу голодівку.

Вирок[ред.ред. код]

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем'янюк належав до підрозділу СС «Травники», члени якого працювали в таборах охоронцями. Адвокати підсудного твердили, що посвідчення було підробкою КДБ. Але фахівці на процесі визнали посвідчення справжнім[25].

12 травня 2011 р. Іван Дем'янюк був засуджений Баварським земельним судом (Мюнхен) до пяти років позбавлення волі за співучасть у масовому вбивстві 28.060 людей[26]. Але враховуючи стан здоров'я 91-річного Івана Дем'янюка, його було відпущено на свободу з поміщенням в будинок для осіб похилого віку, оскільки власного помешкання чи родичів в Німеччині він не має, а виїзд з країни йому заборонений.

Вирок так і не набув остаточної чинності — адвокати Дем'янюка подали апеляцію, але суд вищої інстанції не встиг винести свого вердикту[2]. За даними німецької поліції Дем'янюк помер уві сні в будинку для осіб похилого віку 17 березня 2012 року на 92-му році життя.

Син Дем'янюка Джон Дем'янюк молодший, який проживає в США, відізвався на смерть: «Мій батько спочив у Бозі як жертва радянської та німецької брутальних систем. Він любив життя, родину й людство. Історія доведе, що Німеччина використала його як цапа-відбувайла, аби перекласти на безпомічного українського військовополоненого провину за вчинки нацистів».[2]

Реакція в Україні[ред.ред. код]

Довгий час, під час ізраїльського, американського та німецького процесів, ім'я Дем'янюка було на перших шпальтах світових медія, де він неодмінно називався українцем і найчастіше злочинцем, ще до винесення вироку. Проте в Україні на державному рівні жодного слова реакції не пролунало.

У серпні 2009 Львівська обласна рада звернулася до президента Віктора Ющенка (який сам був сином радянського полоненого солдата) з проханням вжити невідкладних заходів правового захисту для звільнення Івана Дем'янюка з німецької в'язниці.[27] Після винесення вироку у Мюнхені Львівська облрада знов звернулася до президента, голови Верховної Ради, прем'єр-міністра, міністерства закордонних справ та голови Світового конґресу українців із проханням захистити Івана Дем'янюка.[28]

На громадському рівні в Україні був створений Комітет захисту Дем'янюка. Але голова комітету Володимир Кательницький та його стара мати 7 липня 1997 року були вбиті у власному помешканні, на тілі знайшли 36 ножових ран.[1] Злочин залишився нерозкритим.

Посвідчення[ред.ред. код]

14 квітня 2011 Агентство Associated Press оприлюднило зміст звіту ФБР США, згідно з яким КДБ СРСР «дуже ймовірно, сфабрикував» нацистське посвідчення особи Івана Миколайовича Дем'янюка (Джона Дем'янюка), обвинуваченого в участі у вбивстві євреїв у концтаборі Собібор, на території окупованої Польщі[29]. Ця інформація зберігалася в таємниці протягом останніх 25 років[29].

Раніше захист Дем'янюка неодноразово заявляв, що документ, нібито виданий командуванням навчального табору СС Травники, згідно з яким Іван Дем'янюк був направлений на службу до концтабору Собібор, є підробленим. Але досі не було підтверджень того, що і ФБР сумнівалося в дійсності даного документа, який був одним з головних доказів у «справі Дем'янюка»[29].

Висновок про можливу фальсифікацію був зроблений експертами ФБР США в 1985-му році, лише через чотири роки після того, як влада СРСР передали американцям посвідчення Дем'янюка. У звіті ФБР говорилося, що КДБ проводить кампанію, мета якої: спаплюжити емігрантів-антикомуністів[29]. Однак експертиза, проведена тоді відділом спеціальних розслідувань міністерства юстиції США, не підтвердила побоювання спецслужб з приводу можливої ​​фальсифікації документів Дем'янюка. Ці документи пред'являлися як доказ в судах США, Ізраїлю та Німеччини.

Агентство Associated Press відмітило, що ізраїльський суд, який виніс у квітні 1988-го смертний вирок Дем'янюку, а також Верховний суд Ізраїлю, який скасував цей вирок у 1993-му, і американський суд, що прийняв у 2009-му рішення про екстрадицію Дем'янюка до Німеччини, швидше за все, не знали про сумніви ФБР з приводу достовірності документа, датованого 1942-м роком. Але тепер суд в Мюнхені змушений буде зважати на сумніви у достовірності документа, висловленими ФБР США чверть століття тому[29].

Дивитись ще[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Марта Онуфрів. Неупереджений погляд на справу Дем'янюка // Українська правда, 26 березня 2009
  2. а б в У Німеччині помер Іван Дем'янюк
  3. Stern:Machte die Not ihn zum Mordgehilfen der SS? 13 липня 2009 (нім.)
  4. Die Zeit: Die Fußvölker der «Endlösung» 23 квітня 2009, Nr. 18 (нім.)
  5. Die Tageszeitung: Der Handlanger des Todes 8 квітня 2009 (нім.)
  6. Інтерв'ю вдови Дем'янюкового адвоката на процесі (в тому числі апеляційному) в Ізраїлі
  7. Lord Denning, London, Daily Telegraph, 28-Apr-1988
  8. копія 1 тексту листа лорда Томаса Деннінґа в Дейлі Телеграф від 28.04.1988
  9. копія 2 тексту листа лорда Томаса Деннінґа в Дейлі Телеграф від 28.04.1988
  10. Іспанський суд зажадав екстрадиції Дем'янюка
  11. Poland drops Nazi war crimes probe into 'Ivan the Terrible'
  12. Німецька прокуратура розслідує справу кухаря Освенцима
  13. 93-річному охоронцю з Освенцима висунули звинувачення
  14. У Німеччині прокуратура порушила справу проти кухаря з Освенціма
  15. Справу Дем'янюка депутати Львівщини вважають міжнародною змовою для дискредитації України
  16. а б Справа нациста Дем’янюка: експерти з’ясували, що докази його вини - фальшиві
  17. Christiaan F. Rüter , DDR-Justiz und NS-Verbrechen
  18. Christiaan F. Rüter
  19. SWR Fernsehen Programmhinweise von Sonntag, 25.10.09 bis Dienstag, 01.12.09
  20. 23.30 (VPS 23.29) "Der Fall Ivan Demjanjuk NS-Verbrechen vor Gericht" Film von Wolfgang Schoen, Frank Gutermuth und Sebastian Kuhn, Pressekontakt: Georg Brandl, Originaltext: SWR - Südwestrundfunk
  21. Заява Івана Дем'янюка від 8 грудня 2010 р. // Народний оглядач, 8.12.2010
  22. а б Обвиняемый в нацизме Дем'янюк угрожает голодовкой
  23. Statement of Ukrainian-born John Demjanjuk in Germany
  24. Третя декларація Івана Дем’янюка в Німеччині
  25. Бі-бі-сі: У Німеччині помер засуджений за пособництво нацистам Іван Дем’янюк
  26. FAZ: Demjanjuk zu fünf Jahren Haft verurteilt
  27. Львівські депутати просять Ющенка визволити Дем'янюка з німецької в'язниці
  28. Львівська облрада просить Януковича захистити Дем’янюка
  29. а б в г д AP Exclusive: FBI thought Demjanjuk evidence faked