День захисника Вітчизни

День захисника Вітчизни — свято, що відзначається 23 лютого в Україні. Встановлене в СРСР 1922 р. ,як «День Червоної Армії і Флоту». З 1949 до 1993 рр. носив назву «День Радянської Армії і Військово-Морського флоту». Після розпаду СРСР ,свято продовжують відзначати у ряді країн СНД.

В Україні офіційно встановлено 23 лютого 1999 р. Указом Кучми Леоніда Даниловича, другого Президента України «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого».

Історичне тло

15 (28) січня 1918 рік Рада народних комісарів СРСР видає Декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії (опублікований 20 січня (2 лютого) 1918 року в офіційному органі уряду більшовиків. На фронті почався запис у нову армію солдатів-добровольців, з яких формували червоноармійські роти, що мало-помалу зводилися в полки; але, наприклад, у Петрограді перший пункт запису в Червону Армію відкрився лише 21 лютого, тобто після початку німецького наступу.

18 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська оголосили про припинення перемир'я і почали наступ по всьому Східному фронту. Як зазначає історик Юрій Фельштинський, відносно невеликі німецькі загони просувалися, майже не зустрічаючи опору: «Через те, що панувала у більшовиків паніка і чутки про наближення міфічних німецьких військ, міста і станції залишалися без бою ще до прибуття супротивника. Двінськ, наприклад, був узятий німецьким загоном з 60-100 чоловік. Псков був зайнятий невеликим загоном німців, які приїхали на мотоциклах. У Режіце німецький загін був настільки нечисленний, що не зміг зайняти телеграф, який працював ще цілу добу».

Газети тих днів повідомляли, що, коли німці почали наступ, у Мінську «рада народних комісарів у західній області почала організовувати загони для захисту міста. Однак, дізнавшись про наближення ворога, ця охорона тут же кинула свої пости і кинулася до вокзалів, беручи поїзди нападом. Мешканці замкнулися в домівках, у місті згасла електрика. О 12 годині ночі в місто вступили німецькі війська». Люцина був узятий наступним чином: у містечко «прибуло з Режіц всього 42 <німці> у двох вагонах. Німці були дуже стомлені і насамперед вирушили до буфету, де ситно закусили». Після чого ними був «затриманий ешелон солдатів, який готується до від'їзду. Німці вишикували солдатів у шеренгу на платформі, відібрали в них рушниці й заявили: „Тепер ви вільні. Марш, куди хочете, тільки паровозів не отримаєте“».

Швидкість просування німців доходила до 50 км на добу. Вони наступали невеликими летючими загонами з добровольців, які, «не зустрічаючи опору, просувалися на поїздах, автомобілях і санях далеко попереду від головних сил, що поволі підтягалися». Рушивши від лінії Пінськ-Двінськ-Рига, німці протягом першого ж тижня наступу зайняли Мінськ, Полоцьк, Псков, Ревель.

Надії більшовиків на зведені червоноармійські частини і «пролетарську» Червону Гвардію не виправдалися. За спогадами Антонова-Овсієнка, «Зведені загони в значній частині виявилися недієздатні, дали великий відсоток дезертирства, непослуху. Загони Червоної Гвардії виявили загалом слабку витривалість, погану маневреність і боєздатність». Дізнавшись про мобілізацію Червоної Гвардії і підготовлюване перетворення її в Червону Армію, багато петроградських червоногвардійців поспішили здати зброю і розійтися по домівках.

У статті «Важкий, але необхідний урок», опублікованій в «Правді» 25 лютого, Ленін так характеризував ситуацію тих днів:

Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство (…) У Радянській республіці немає армії.

23 лютого 1918 року було опубліковано заклик РНК від 21 лютого «Соціалістична вітчизна в небезпеці», а також «Заклик Військового головнокомандувача» Н. Криленка, який закінчувався словами: "<…> Всі до зброї. Всі на захист революції. Поголовна мобілізація для риття окопів і висилка окопних загонів доручається радам з призначенням відповідальних комісарів з необмеженими повноваженнями для кожного загону. Цей наказ розсилається як інструкція в усі ради всіх міст. " Вранці того ж дня Раднаркому був пред'явлений німецький ультиматум, і в ніч на 24 лютого він був прийнятий.

25 лютого, зважаючи на те, що тривав наступ німців та виникла загроза Петрограду, відкрилися призовні пункти і була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії.

3 березня 1918 року був підписаний Брестський мир цілком на німецьких умовах.

Виникнення свята

10 січня 1919 Голова Вищої військової інспекції РСЧА Микола Подвойський відправляє у ВЦВК, пропозицію відсвяткувати річницю РСЧА 28 січня:

28 січня, виповнюється рік з дня видання Радою Народних Комісарів декрету про створення Робітничо-селянської Червоної Армії. Було б бажано відсвяткувати річницю створення Червоної Армії, приурочивши святкування до 28 січня, дня видання декрету.

Його прохання приходить із запізненням і розглядається тільки 23 січня. Однак, ВЦВК відмовляє у зв'язку із запізненням пропозиції:

Ніяких рішень не приймати через пізнє подання клопотання та неможливість в такий короткий термін організувати святкування.

Тим не менше, 24 січня Президія Мосради розглядає питання «Про влаштування свята на ознаменування річниці створення Червоної Армії» та поєднує святкування з днем Червоного подарунку — 17 лютого. З резолюції Мосради:

Визнати за необхідне влаштування дня Червоної Армії на ознаменування річниці створення її. Приурочити день святкування Червоної Армії до дня Червоного подарунку. Організувати в цей день мітинги, концерти і спектаклі.

Але оскільки 17 лютого припало на понеділок, день Червоного подарунка, і, відповідно, річницю РСЧА відклали на найближчу неділю, тобто 23 лютого, Газета «Правда» повідомляла:

Влаштування дня Червоного подарунку в усій Росії перенесено на 23 лютого. У цей день у містах і на фронті буде організовано святкування річниці створення Червоної Армії, що виповнилася 28 січня.

Потім свято було на кілька років забуте і відновлене в 1922 році. 27 січня цього року було опубліковано постанову Президії ВЦВК про 4-ту річницю Червоної Армії, в якій говорилося:

Відповідно до постанови IX Всеросійського з'їзду Рад про Червону Армію Президія ВЦВК звертає увагу виконкомів на наближення річниці створення Червоної Армії (23 лютого).

Перші спроби обґрунтування дати 23 лютого

У 1923 р. з великою помпою святкувалося 5-річчя РККА, і свята на 23 лютого набули широкого розмаху. Саме тоді, на думку історика Б. Миронова, починаються спроби винайти якусь подію, що виправдовувала б дату. Вперше день 23 лютого прямо названий днем опублікування декрету про створення Червоної Армії в постанові Президії ВЦИК від 18 січня 1923 У наказі Реввійськради Республіки від 5 лютого 1923 року, підписаному Троцьким, подія, що стала приводом для свята, визначається так: «23 лютого 1918 р., під натиском ворогів робочий і селянський уряд проголосив необхідність створення збройної сили». У тому ж році в журналі «Військова думка і революція» з'явилося твердження, що 23 лютого була нібито сформована перша червоноармійська частина, яка брала участь у боях на північно-західному напрямку. У наступному році в журналі «Військовий вісник» з'являється фотокопія декрету Леніна про організацію Червоної армії від 15 (28) січня 1918 р. з помилковим датуванням його 23 лютого. В. Миронов пояснює це тим, що сформованому на той час партійно-бюрократичного апарату було «важливо і вигідно приховати ганьбу 1918 р.»

Проте ще в 1933 р Климент Ворошилов на урочистому засіданні, присвяченому 15-й річниці РСЧА, визнавав:

До речі сказати, приурочення святкування річниці РСЧА до 23 лютого носить досить випадковий і важко зрозумілий характер і не збігається з історичними датами.

Міф про перемогу під Псковом і Нарвою

У другій половині 30-х рр. для обґрунтування дати був складений міф про перемогу, нібито здобуту в цей день над німцями під Псковом і Нарвою. Згідно з архівними даними, до вечора 23 лютого німці перебували за 55 км від Пскова і 170 км від Нарви. Ніяких боїв у цей день ні в німецьких, ні в російських архівах не зафіксовано..

Захоплення німцями Пскова

На Псков наступали летючі загони 53-го німецького корпусу групи армій «Д». Взявши 21 лютого Режіцу і підігнавши ешелон, захоплений біля Двінська, на який завантажили гарматні платформи, заховані за мішками з піском (через що в радянській літературі він фігурує як «бронепоїзд») — німці з цим ешелоном і за підтримки броньовиків рушили на Псков.. Член управління військами Північного фронту Б. П. Позерн відмічав вельми незначну кількість німців, які наступали на Псков:«За відомостями, вони обчислюються мало не ротами, хоча виграш їхній у тому, що у них є артилерія і кавалерія. Але, здається, в невеликій кількості».

21 лютого у Пскові було оголошено стан облоги. У місті знаходилася велика кількість солдатів, оскільки саме місто прикривала 12-а російська армія(що втекла з-під Двінська і Риги) а далі, біля Острови, перебувала 1-а армія. Однак, зважаючи на повну небоєздатність, їм було наказано відступити до Новгорода, Луги і Старої Руси, і солдати масами поспіхом покидали місто по шосе на Лугу.. 23 лютого газета «Нове слово» повідомляла:«У Пскові відходять поїзди, солдати беруть їх з боєм. Вони вилазять на дахи і буфери. Потрапивши у вагони, розбивають скло ударами прикладів. У вагонах тільки й розмов, що про німецьку навалу».

Захищали місто рота псковських червоногвардійців і солдатів-призовників чисельністю до 100 осіб, а також прибулі з-під Риги: дві роти і кулеметна команда 2-го Ризького латиського полку, і 2-й червоноармійський полк під командуванням колишнього штабс-капітана А. І. Черепанова, укомплектований із солдатів-добровольців 12-ї армії.. 23 лютого червоні частини знаходилися на далеких підступах до Пскова. Відповідно до спогадів Черепанова (правдивість яких, однак, ставиться під сумнів), увечері 23 лютого його полк на лінії річок Черехи-Многа (10-15 км від міста) вступив у бойове зіткнення з німцями, які наступали вздовж залізниці, і зумів їх зупинити.. Проте потім німці обійшли полк і 24 лютого він відступив до околиць Пскова, прикриваючи шосе на Лугу, яким тривала втеча солдатів 12-ї армії: «з займаної позиції було добре видно, як безкінечною вервечкою рухалися від Пскова на схід обози і деморалізовані частини старої армії»

Тим часом німці, скориставшись хаосом, манівцями обійшли правий фланг псковських червоногвардійців і о 18 годині захопили станцію Псков-1. При цьому їх зустріли запеклим кулеметним вогнем латиші, які намагалися контратакувати, але врешті-решт були зломлені натиском німців. Після цього 2-й полк і латиші отримали наказ відступити. Деякий час у місті залишилися невеликі групи червоногвардійців, які вели по німцях кулеметний вогонь, прикриваючи відступ, але до 2 години ночі німці повністю захопили Псков.

При цьому, близько 10 години вечора, відступаючи, червоногвардійці підірвали розташований поруч з вокзалом невеликий піроксиліновий склад, саме в той момент, коли до нього увійшов німецький батальйон, і вбили 270 німців. Німецьке командування визнало, що в результаті цього вибуху втратило більше солдатів і офіцерів, ніж за весь час 250-кілометрового наступу на Псков. 26 лютого Позерн повідомляв у Петроград про взяття Пскова: «Місто було взято невеликими силами німців. Наша біда у відсутності підготовки, а також у тому, що ніякими наказами не можна змінити заздалегідь підготовленого настрою — не продовжувати війну.»

Заняття німцями Нарви

На Нарвському напрямку німці (Північний корпус) почали наступ 25 лютого. 3 березня вони підступили до міста. Місто захищали загони Нарвської бойової дільниці: зведений червоноармійський загін Кляве-Клявіна, група угорців-інтернаціоналістів на чолі з Белою Куном, загін під командуванням Володимира Азіна і загін моряків Дибенко, під загальним командуванням Дибенка, призначеного комендантом Нарви. Близько 15 години 3 березня червоногвардійцям вдалося зупинити німців приблизно за 5 км від міста, але їхньої витримки вистачило тільки на кілька годин: ввечері червоні «без натиску з боку німців» втекли з Нарви. Німці, не знаючи про цю втечу, вступили в місто тільки наступного ранку. Газета «Дело народу» повідомляла: "Нарва була взята дуже невеликим загоном німців, всього близько 40 чоловік, які приїхали на мотоциклетці о 8 годині ранку. Втеча з міста почалася ще напередодні, близько 12 години дня. Першими втекли солдати і комітети, кидаючи все напризволяще. Втім, дехто встигав продавати залишки не розкраденого казенного майна. Коли в місті з'явилися німецькі мотоциклісти, то на ратуші вдарили на сполох. Збіглися жителі, але німецький офіцер, пригрозивши пальцем, наказав розійтися. Всі швидко поховалися "..

Червоні частини, що втікали з Нарви, зосередилися в Ямбурзі, де втікачів намагався організувати прибулий з Петрограда генерал Парський. Він навіть виношував плани контрудару по Нарві (знаючи з телефонних переговорів, що німці в неї ще не вступали). Однак моряки не лише категорично відмовилися повертатися в Нарву, а й бігли далі до Гатчини, при чому в поїзді Дибенка опинився і Парський, якому насилу вдалося вибратися і повернутися в Ямбург. О 22 годині 4 березня він телеграфував:

«Нарва зайнята вкрай слабкими силами. (…) Всі матроські ешелони вирушили з комісаром Дибенком [в] Гатчині. Боронити позицію біля Ямбургу не були схильні. Червоногвардійські частини відправляю з Ямбурга слідом за матросами. За прикладом останніх і червоногвардійці почали вагатися; більше ніяких збройних сил під рукою у мене немає, тому зняв артилерію з позиції, віддав розпорядження відправляти залишки ешелонів з майном, сам виїжджаю через чверть години.» .

Ямбург був таким чином покинутий та повернуто тільки на наступний день, коли на допомогу Парському прибуло підкріплення. Німці в нього не входили і взагалі залишалися в Нарві. За даними Парського, їхні сили були невеликі — «не більше декількох батальйонів і двох полків кінноти, при чому в самому місті розташований загін з батальйону піхоти, однієї кавалерійської частини, броньових машин і самокатників». У цей час вже вступив в дію Брестський договір, і німці зупинилися на лінії Псков-Нарва.

Дибенко, боячись відповідальності за залишення Нарви, втік зі своїми моряками з Гатчини далі і врешті-решт був виявлений в Самарі, звідки відправлений до Москви і відданий під трибунал. За залишення Нарви він був знятий з посади наркома військово-морських сил і виключений з партії.

Поява міфу про «перемогу під Псковом і Нарвою»

Міф про «перемогу під Псковом і Нарвою» був винайдений особисто Йосипом Сталіним в 1938 р. Вперше він з'являється в матеріалі, опублікованому в «Известиях» 16 лютого 1938 р. під заголовком «До 20-річчя РСЧА і ВМФ. Тези для пропагандистів». Відповідна теза звучала наступним чином: «Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на революційний Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму став днем ювілею молодої Червоної Армії.».

У вересні того ж року він був закріплений в опублікованій у «Правді» главі «Короткого курсу історії ВКП (б)» у практично аналогічних попереднього тексту виразах:

Озброєна інтервенція німецьких імперіалістів викликала могутній революційний підйом в країні. У відповідь на кинутий партією і Радянським урядом клич «Соціалістична вітчизна в небезпеці!» Робочий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії — армії революційного народу — героїчно відбивали натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого — став днем народження молодої Червоної армії.

Набагато рішучіше формулювання дане Сталіним у наказі від 23 лютого 1942:

Молоді загони Червоної Армії, що вперше вступили у війну, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року. Саме тому день 23 лютого 1918 р. був оголошений днем народження Червоної Армії.

Цю версію багато років підтримувала державна пропаганда в СРСР.

День захисника Вітчизни. Сучасність

День захисника Вітчизни відзначається також в Російській Федерації, Білорусії і в Придністров'ї. У Білорусії надалі залишається робочим днем.

Росія

День захисника Вітчизни, 2008 р. Президент Росії Володимир Путін на покладанні вінка до Могили Невідомого солдата.

У Російській Федерації відзначається як День захисника Вітчизни згідно з Федеральним законом РФ «Про дні військової слави (переможних днях) Росії» (1995 рік).

18 січня 2006 року Держдума ухвалила виключити з офіційного опису свята в законі слова «День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік)», а також викласти в однині поняття «захисник».

З 2002 року за рішенням Державної думи ФС РФ 23 лютого в Росії є неробочим днем.

Сьогодні 23 лютого в Росії є неформальним народним святом чоловіків, який святкується як колегами в своїх колективах, так і в сім'ях, і носить масовий характер. У цей день поздоровляють також і жінок — ветеранів Великої Вітчизняної війни, жінок — військовослужбовців.

Прихильники російської історичної державності не визнають встановленого в Росії «Дня захисника Вітчизни». Окремі громадські організації в Росії пропонують святкувати в цей день початок «Крижаного походу» Добровольчої армії 1918. Похід добровольців ознаменував собою початок відродження російської армії з революційного хаосу і дав надію на відродження Російської Держави. Однак Біла Добровольча Армія виступила в 1-й Кубанський (Крижаний) Похід не 23-го, а 22 лютого 1918 року.

Україна

Зовнішні відеофайли

Ярослав Нудик (Пікардійська терція), Юрко Адамчак (фронтмен гурту Кораллі), письменник Юрій Винничук, Сергій Фоменко «Фома» (гурт «Мандри»), телеведучий і актор Сашко Лірник, поет і музикант Артем Полежака, Андрій Лубій (гурт «Йорий Клоц»), Віталій Калініченко (гурт «Веремій»), Євген «Їжак» Романенко (етно-рок фундація «ТаРута»), Віктор Кукуруза (музичний редактор радіо «Західний полюс»), музикант й бард Святослав Бойко та Львівська міська молодіжна громадська організація Молодіжне об'єднання «Граніт»: 23 лютого — свято окупантів. Це день совєцької армії.

В Україні День збройних сил офіційно святкується 6 грудня. Проте цей день в «народні свята» не увійшов,^{[Джерело?]} тому в 1999 р. був виданий Указ, відповідно до якого 23 лютого названий Днем захисника Вітчизни. Цим указом президент Кучма продовжив радянську традицію — в Радянському Союзі цей день також вважався офіційним державним святом — «Днем Радянської Армії та Військово-Морського флоту». Останнім часом 23 лютого вважається також і просто «чоловічим днем», як 8 березня "жіночим днем​​". Цей день не є вихідним.

У 2008 р. президент України Віктор Ющенко назвав 29 січня («День подвигу героїв Крут») «справжнім національним Днем захисника Вітчизни» та підтримав ініціативи щодо державного встановлення такого пам'ятного дня (у січні 2008-го Черкаська обласна організація Української народної партії запропонувала президенту перенести святкування Дня захисника Вітчизни з 23 лютого на 29 січня). Попри це 23 лютого залишається офіційним Днем захисника Вітчизни.

Казахстан

У Казахстані День захисника Вітчизни відзначається 7 травня. У цей день в 1992 р. створені Збройні сили Казахстану.

Киргизія

У Киргизії День захисника Вітчизни відзначається 23 лютого. Цей день став неробочим святковим днем​​ завдяки Трудовому Кодексу, прийнятому в 2004 р. (стаття 113). Трудовий Кодекс 1997 р. (стаття 166) не встановлював цей день в якості святкового дня.

Інші чоловічі свята

• День батька — щорічне свято на честь батьків, що відзначаються в багатьох країнах.
• Вознесіння Христове в Німеччині — неофіційно вважається чоловічим святом у Німеччині.
• Всесвітній день чоловіків — відзначається в першу суботу листопада.
• Міжнародний чоловічий день — відзначається 19 листопада.

Див. також

• День ВМФ
• День ВДВ
• День прикордонника
• День міліції
• Розгін мітингу 23 лютого 1992 року в Москві

Посилання

• Лев Козлов, Іван Вихіно. Правда про 23 лютого або історія виникнення свята
• Володимир гривенка. Історичне переосмислення 23 лютого
• Депутати Держдуми вирішили вилучити історичний міф з назви свята 23 лютого
• Вітання з Днем захимника Вітчизни
• 23 лютого — День поневолювача Вітчизни. Заява Голови Російського Загально-Військового Союзу (позиція «необілогвардійців» щодо свята). Лютий 1998.
• «Вибух під Псковом», розслідування телепроекту «Шукачі»