День святого Власа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
День святого Власа
День святого Власа
Святий Власій благословляє стадо корів. Російська ікона
Інші назви День Власа, Власа, Власія, Влас, Ўлас
Місце перше масло після отелення корів
Тип народно-православний
Дата 11 (24) лютого
Святкування ходять в гості
Традиції святять коров'яче масло, печуть обрядове печиво, пригощають жебраків

День святого Власа (День Власа, Влас, Ўлас) — українське свято на честь святого мученика Власа, що припадає на 24 лютого (за новим стилем). На Волині і на Полтавщині також святкували 23 лютого день святого Харлампія, проте святий Влас відоміший і популярніший в Україні. На другий день після святого Власа, 25 лю­того — день святого Мелетія.

В народніх віруваннях святий Влас — покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяче­ною водою та обкурювали ладаном — «щоб скот добре плодився та не хворів».

Як перший раз на весні вигонили худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки святому Юрієві, але й святому Власові.

Звичаї[ред.ред. код]

Молодиці в день святого Власа ходили ко­лись у шинок і пили горілку — «щоб корови були ласкаві»[1][2]. А як поверталися з шинку до хати, то били, бувало, своїх чоловіків днищем[3] — «щоб воли були слухняні».

На півночі, в районі ріки Ваґа, в лісах Вологородського і Архангельського повітів було багато церков і каплиць в ім'я святого Власа. Празник на честь цього мученика селяни від­значали тим, що приносили до церкви продук­ти скотарства, а найбільше коров'ячого масла. Цей звичай описав етнограф І. Снєґірьов:

Донині[4], се­ред лісів, стоїть древня церква в ім'я свято­го Власа, ікона якого явилась 19-го січня[5], як повідає місцевий переказ. В цей день з усієї Вельської окру­ги селяни з'їжджаються і сходяться моли­тись заступникові своїх інтересів. Тоді па­рафіяльний священик відправляє там обід­ню, потім служить загальний і нарешті при­ватні молебні для молільників. Туди прино­сять коров'яче масло, яке з поклоном кла­дуть перед образом св. Власа. За одне свя­то збирається від 30 до 40 пудів масла; ча­стина його дається священикові з причетом, а решта залишається на користь церкви. В інших парафіях Шенкурської і Вельської округ так само святкують день св. покрови­теля скотарства в суботу перед св. П'ятиде­сятницею ...

Як у празник св. мученика Флора і Лавра приводять коней до церкви для окроплення їх свяченою водою, так і до церкви св. Власа приводять корів, особливо під час падежу, і співають обітні молебні.

Цей святий зображений на іконі (в одній із новгородських церков) в оточенні худоби...[6]

На Чернігівщи­ні і в південних районах Київщини «Власові морози» вважаються останніми в році, а тому існує приповідка:

  • «Святий Влас збиває ріг з зими!»

Походження[ред.ред. код]

Історія свята сягає часів язичництва на Русі. Після хрещення Русі зберігалася пам'ять про «скотья бога Волоса» або Велеса, що згадується в «Сло­ві о полку Ігоревім» разом з Дажбогом і Стрибогом: «… вЂ́щеи Боя́не, Вéлесовь внýче»[7].

Ім'я Велеса або Волоса зустрічається і в до­говорах, що складалися поміж русами та гре­ками в Х-му столітті по Р. X. Так, у договорі 971 року читаємо таке:

«... да иміемт клятву от бога, вт его же віруемт, в Перуна и вь Волоса, скотья бо­га…[8]

В рукописі Великої Минеї Макаревської сто­їть, що:

«… великій Князь Владимірь повель испроверщи, избити кумиры, овы извіщи, а иньїя ижжещи; Волоса, его же именоваху скотья бога, повелі вь Почайну ріку врещи»[9] Тобто, за наказом великого князя Володими­ра подоба бога Волоса, якого наші предки вва­жали покровителем худоби, була знищена.

Із християнізацією Русі давньослов'янські божества-покровителі різних сфер людського життя замінили святі. Святий Влас виконував роль бога Велеса.

Згідно з давньою легендою, святий мученик Влас жив у IV столітті, був він покровителем лісових звірів і опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові вепра, якого вкрав вовк[10][11][9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. П. В. Иванова, «Жизнь и повѣрья крест. Купянск. уѣзда. Харьк. губ.»
  2. Порівняй: обряд Колодій
  3. днище — дошка, яка вживалася при прядінні льону. На один кінець днища сідала пряха, а в дірку другого кінця вставлявся гребінь або кужіль.
  4. тобто до 1838 року
  5. за старим стилем
  6. Русскіе простонародные праздники и суевѣрные обряды". Выпуск III. 1838. Стор. 156, переклад Олекси Воропая
  7. Слово о плъку игоревѣ... (litopys.org.ua)
  8. Фаминцынъ «Божества древнихъ славянъ», 1884, стор. 33
  9. а б Снегирёв, 1838, С. 154–160
  10. «Верховажскія записки М. И. Мясникова вь ру­кописи»
  11. «Нерехотскія записки М. Я. Дієва»

Література[ред.ред. код]