Деражне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Деражне
Derazhne s.png Derazhne pgt fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Костопільський
Рада Деражненська сільська рада
Код КОАТУУ 5623481601
Основні дані
Засноване 1274
Населення 2105
Площа 4,873 км²
Густота населення 431,36 осіб/км²
Поштовий індекс 35053
Телефонний код +380 3657
Географічні дані
Географічні координати 50°51′44″ пн. ш. 26°02′58″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 26.04944° сх. д. / 50.86222; 26.04944Координати: 50°51′44″ пн. ш. 26°02′58″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 26.04944° сх. д. / 50.86222; 26.04944
Середня висота
над рівнем моря
175 м
Водойми Горинь Жорнівка, Деражка
Місцева влада
Адреса ради 35053, Рівненська обл., Костопільський р-н, с. Деражне
Карта
Деражне (Україна)
Деражне
Деражне
Деражне (Рівненська область)
Деражне
Деражне
Закрите католицьке кладовище


Деражне́село в Україні, в Костопільському районі Рівненської області розташоване на лівому березі р. Горинь (притока Прип’яті, бас. Дніпра). Через населений пункт проходить магістральна дорога — Т18117. Походження назви селища походить від слова — «деражня», яке означає «місце первинної обробки деревини». Село в певний час - називали Деражня, Деражно, Деражне, Derazne (пол.).

Історія[ред.ред. код]

Історія Деражна розпочинається в ХІІІ ст. і пов’язана з монастирем. Слід зауважити, що для тогочасної Волині характерною була наявність великої кількості монастирів, це пояснюється тим, що в цей час, з одного боку – активізувалося посилення росту монастирського землеволодіння, перетворення вільних общинників у феодально-залежне населення, а з іншого – після татаро-монгольської навали було зруйновано багато монастирів, монахи яких втікали від іновірців на Захід, де засновували нові монастирі. Особливо великі землеволодіння були в Почаївського монастиря. Тут, протягом століть, велася адміністративно-господарська документація, згодом частково опублікована в 1898 році. Згідно з документацією Почаївського монастиря, одна чи з найперших письмових згадок про с. Деражне у документі №51 за червень-серпень 1274 року така: "Ігумен монастыря Поча-Дева Андрей презначи законников….Лаодикія, Максентія и Кастория в монастырь Деражненский".[1]

Після занепаду Галицько-Волинської держави у XIV ст. до складу якої - входило Деражне, весь край потрапляє до складу Литовської держави, а згодом у - XV ст. до Речі Посполитої. Встановлено, що до 1596 року Деражне належало князю -Юрію Чарторийському. Вже 1613 році на карті Т. Маковського Деражне позначається як містечко. Також відомо, що до 1621 року населений пункт належав Янушу Острозькому, потім деякий час ним володів князь Самуїл Корецький. В ХVII ст. під владою Речі Посполитої на Волині відбувається засилля католицизму, не стало винятком і Деражне. У 1614 р. син князя Василя-Костянтина Острозького, перший в роду католик князь Януш збудував тут костел. Він же надав містечку магдебурзьке право. За переписом від 7 червня 1622 року Деражне знаходилося у власності князя Олександра-Януша Заславського воєводи Краковського.

У XVII ст. — одне з чотирьох найголовніших у Речі Посполитій караїмських поселень разом з Тракаєм, Луцьком і Галичем[2]. В часи національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 164-1654 рр. Деражне було зруйноване загонами повстанців. З цими подіями пов’язане також і занепад караїмської громади містечка. За переписом 1677-79 рр. містечко Деражне належить князю Радзівілу.

Перша згадка про церкву міста Деражне датується 1792 роком – це була дерев’яна Хрестовоздвиженська церква. Після третього поділу Польщі власником Деражного стає Тадеуш-Божидар Подгороденський.

У 1803 році Т. Подгороденський засновує в Деражному парафіяльне училище, яке вважається першим відомим навчальним закладом сучасного Костопільського району. Також цей поміщик запрошує відомого майстра садово-паркової архітектури Діонісія Міклера, який засновує парк. У цей час був збудований і палац Подгороденського (спалений в 1915 р.). Внаслідок банкрутства онука Т. Подгороденського – Владислава Подгороденського Деражне на публічних торгах придбав відставний губернський поштмейстер Спекторський. Після нього Деражне переходить у володіння німецького підданого Вільгельма-Єліса Миколайовича Рау.

У 1804 р. в містечку на кошти Тадеуша Подгороденсько  було збудовано новий мурований костел.

У 1824 р. в Деражному було збудовано нову муровану  Хрестовоздвиженську церкву.

У 1888 році Деражне стає власністю Федора Андро – офіцера лейб гвардії гусарського полку, сина французького емігранта А.Ф.Андро де Ланжерона. На території церкви поховані син і онук Федора Андро. Після вводу в дію південно-західної залізниці відпала необхідність у Горинському водному шляху, що накладає відбиток на містечко. Наприкінці XIX ст. за згадкою сучасника: «Деражне – містечко нічим неприглядне, окрім чудового парку, закладеного садівниками англійської школи»[3]

У 1909 році Деражне належить до Ровенського повіту, Деражнянської волості. В ньому 123 двори, 729 жителів, знаходиться поліцейський стан – 5 чоловік (1 мировий посередник, 3 мирових судді, 1 слідчий).  

У 1910 році власником села стає Дмитро Федорович Андро.  

У 1913 році в Деражному було збудовано нову школу, яка вважалася закладом кращого типу, від цього часу в містечку діє два навчальні заклади. Напередодні І Світової війни в Деражному проживало більше жителів ніж зараз – 2729, діяли земська лікарня, аптека, пошта і телеграф, 33 крамниці, налічувалося 2 книгарні.  Під час І Світової війни між м. Деражне та с. Бичаль проходила лінія фронту. В Деражному розташовувалися австрійські війська, а у Бичалі російські. В наслідок бойових дій містечко було зруйноване. 

У 1939 році м. Деражне Деражнянської волості стає власністю графа Романа Потоцького, який відбудовує палац Подгороденського, створює кінний завод. У вересні 1939 року основна частина західноукраїнських земель, які перебували до того часу у складі Польщі, увійшли до складу Української РСР. 4 грудня 1939 року була утворена Ровенська область і Деражненський район, який проіснував до 1959 року. 

Мирне життя було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Вже 28 червня 1941 р. Деражне було окуповане загарбниками. Найбільш трагічним роком в історії містечка Деражно став 1943 р., його окупанти палили двічі. Перший раз окремі хати за списками, за тиждень до Великодня. Другий раз на Вознесіння. Тоді було спалено ввесь населений пункт і церкву. Окупація тривала до 30 січня 1944 р. 

У 1945 році з ініціативи місцевих жителів відбудовано школу, у 1947 році – церкву. У березні 1945 року утворюється колгосп, відкривається лікарня. Деражненське лісництво відкривається в 1963 році, у 1965 році у с. Деражне здано в дію електропідстанцію.

До 1959 р. Деражне було районним центром.

Ветерани ІІ Світової війни[ред.ред. код]

Королько Леонід Павлович


Файл:Королько Леонід павлович.jpg
Королько Леонід Павлович

Народився 1906 року в м. Деражне, Костопільського району.

Файл:Удостоверений Деражне8.jpg
Удостоверение к медали
Файл:Korolko 2.jpg
Орден "Вітчизняної війни
Файл:Korolko 5.jpg
Ювілейна медаль "Тридцать лет Победы в ВОв"
Файл:Деражне.jpg
Ювілейна медаль "20 лет Победи ВОв"

В молодості проходив службу в польському війську. У 1933 р. одружився з Ольгою Василівною Пензель. До війни працював завідуючим магазином у м. Деражне.

Був призваний на фронт 22 березня 1944 р. Воював на ІІІ Прибалтійському фронті. Брав участь у визволені Прибалтійських країн та міст – Нарва, Псков. У 1944 р. отримав серйозне порання руки, лікувався в військовому госпіталі м. Улан-Уде.

Додому повернувся у січні 1945 р. Після повернення працював кіномеханіком у деражненському БК. У 1947 р. народилася донька Валентина. Згодом працював конюхом у деражненській санстанції та сторожем ССТ (Сільське споживче товариство).

Помер 21травня 1988 р., похований на сільському кладовищі.

Нагороджений : Орден «Орденом Вітчизняної Війни І ступеня»

Медаль

«За бойові заслуги»

Ювілейна медаль

«20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»

«30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»

«40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»

«50 років років збройних сил СРСР»

«60 років років збройних сил СРСР»

«70 років років збройних сил СРСР»


Записано зі слів доньки Оліферчук Валентини Леонідівни.


Історико-архітектурні пам’ятки[ред.ред. код]

Хрестовоздвиженська церква 1824 р., приміщення колишнього фундушевого училища та школи 1803 р., закрите римо-католицьке кладовище XIX ст., руїни палацу графа Р.Потоцького XIX ст.

Інфрастуктура[ред.ред. код]

На території села Деражне знаходиться загальноосвітня школа, дитячий садок, будинок культури, підлітковий клуб, районна лікарня, поліклініка, ветеринарна лікарня, аптека, музична школа, пошта, відділення зв’язку, стадіон, 2-й державний пожежно-рятувальний підрозділ ТУ МНС України у Рівненській обл., лісництво, деревообробний завод, 25 суб’єктів підприємницької діяльності. 

Природні зони, пам’ятки природи[ред.ред. код]

Рельєф території рівнинний, ґрунтовий покрив представлений дерново-підзолистими неоглеєними та глеюватими піщаними та зв'язнопіщаними ґрунтами. На території села знаходяться залишки парку закладеного майстром садово-паркової архітектури Діонісієм Міклером. На південний захід від села розташована комплексна пам'ятка природиГоринські Крутосхили.

Персоналії[ред.ред. код]

Майже три роки в Деражному жила Анна Оленіна, з якою зустрічався О.С. Пушкін і присвятив їй цілу низку прекрасних творів.

У селі мировим суддею працював відомий український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР, лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» Ніл Хасевич.

У селі жив і працював бібліотекарем поет Ростислав Засс. ,[3].

Деражне — місце смертельного ураження блискавкою відомого політика Василя Червонія.

У квітні 2010 року було відкрито пам'ятник борцям за незалежність України.[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Документы, относящиеся к древней истории православного Почаевского монастыря на Волыни // Волынские епархиальные ведомости, № 5, 11 февраля 1898 г.
  2. Шабаровський В. В. Караїми на Волині. — Луцьк: Твердиня, 2013. — С. 169.
  3. а б Шабаровський В. В. Деражно: Хрестовоздвиженська церква на тлі історії — Рівне: Азалія, 2006. — С. 33; Шабаровська В. Ф. До історії католицьких храмів Костопільщини. - Вічеве слово (Костопіль) - 20 квітня 2002 р.
  4. У селі Деражне відкрили пам’ятник борцям за незалежність України

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.