Дерен справжній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Кизил» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Дерен справжній
Дерен справжній
Дерен справжній
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Cornales
Родина: Деренові (Cornaceae)
Рід: Дерен (Cornus)
Вид: Дерен справжній
(Cornus mas L.)

Дерен справжній або кизил справжній (Cornus mas L.) Місцеві назви — кизиль, роговик, дерн.

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Високий (2-5 м) кущ родини деренових або невелике деревце з круглою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні від яйцеподібних до ланцетних (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 5-9 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Квітка 4-5-членна, двостатева, тичинок 4-5, маточка одна, зав’язь нижня.

Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.

Відрізняється зимостійкістю, невибагливістю до умов вирощування. Розмножують насінням, відведеннями, зеленими живцями, очкуванням.[1]

Еколого-фізіологічна характеристика[ред.ред. код]

Трапляється у підліску листяних і мішаних лісів. Теплолюбна, тіньовитривала рослина.

Зацвітає до розпускання листків у березні — квітні, плоди достигають у серпні — вересні.

Поширений у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах, Закарпатті, в Криму. Райони заготівель — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області, південні райони Кіровоградської, Одеської, Черкаської областей. Часом утворює суцільні зарості.

Практичне використання[ред.ред. код]

Гілка з фруктами

Харчова, вітамінозна, медоносна, лікарська, деревинна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.

Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Плоди вживаються в їжу свіжими або йдуть на переробку. У різних галузях харчової промисловості плоди застосовують для приготування соків, сиропів, екстрактів, компотів, вина (які відзначаються своєрідним смаком і ароматом), наливок, настойок, варення, джемів, мармеладу, використовують як начинку для цукерок, зефір, пастилу. На Кавказі з дерену готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м’ясник і рибних страв.

Високі смакові якості дерену зумовлені наявністю в них цукрів (8-9 %), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2-2,5 %), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг%).

Кісточки дерену містять олію (до 34 %). Прожарені кісточки використовують як сурогат кави, а листки — як сурогат чаю.

Дерен звичайний — дуже добрий ранньовесняний медонос і пилконос. У сприятливу погоду бджоли активно збирають з нього нектар, пилок і клей протягом 812 днів.

У народній медицині дерен використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди — при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.

Деревина дерену тверда, дуже гарна, з світло-червоною заболонню і бурим ядром. Прекрасно полірується, високо ціниться як матеріал для столярних і токарних виробів (може замінити самшит).

Кора і листки дерену містять таніди (7-15 %), якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір. Таніди дерену придатні для дублення товстих шкур.

Дерен добре витримує стрижку, має такі декоративні форми: пірамідальну, золотисту й сріблясто-плямисту. Рекомендується в озелененні для створення невеликих груп і живоплотів. Дерен — цінна ґрунтозахисна порода в прибалкових лісомеліоративних насадженнях, яка, швидко розмножуючись кореневими паростками, закріплює ґрунт.

Ботанічним садом АН УРСР були отримані цінні форми кизилу, перспективні для промислової культури (9-11, 9-15-1, 171, 422, 525 та ін).[1]

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають плоди у стадії повної стиглості, обережно складають у невеликі кошики (6-8 кг) і зразу ж відправляють на пункти переробки.

Для варення і тривалого транспортування рекомендують збирати плоди на початку стиглості. Зібрані плоди сортують, зберігають при температурі 0-1° до семи днів.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев : Урожай, 1985 .— с.664, ил.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979