Держава загального добробуту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Держава загального добробуту — це термін, яким узагальнено характеризують політику держави, що має на меті забезпечення надання низки таких основних послуг, як охорона здоров'я, належний рівень освіти (зазвичай безкоштовної) завдяки державному фінансуванню. Це одна з багатьох концепцій правової держави. Обов'язково слід зазначити, що держава добробуту — це один із специфічних різновидів соціальної держави, який розглядається у своїх виокремлених аспектах.

Метою утворення держави загального добробуту є забезпечення для людей таких умов, котрі стали б для них стимулом у сприйнятті існуючого суспільного та економічного устрою, а також створення прийнятних умов повсякденного життя.

Термін увійшов у вжиток протягом 1940-х років — у той час, коли швидко зростала роль держави в цій сфері (особливо в Англії). Існування певної форми держави загального добробуту приймається більшістю сил усього політичного спектру, а докорінно заперечують її тільки прихильники доктрини свободи волі, лібертаріанці, для яких вона уособлює порушення прав тих, хто має сплачувати податки для забезпечення її функціонування[5].

Історія розвитку теорії держави добробуту[ред.ред. код]

У розробку і реалізацію концепції держави добробуту зробили свій внесок представники всіх основних ідейно-політичних течій Заходу: лібералізму, соціал-демократії та консерватизму. У зв'язку з цим не можна не згадати про ряд таких видатних консервативних діячів Західної Європи, як О. Бісмарк у Німеччині, Б. Дізраелі в Англії та інші, які зробили значний внесок у обґрунтування поняття «держави добробуту». Однак у Західній Європі найбільший внесок у його формування зробила соціал-демократія. Так, відомий німецький соціолог і політолог Р. Дарендорф влучно називав XX ст. віком соціал-демократії. У США цю роль в значній мірі виконала демократична партія, що асоціюється з іменами таких політичних і державних діячів, як В. Вільсон, Ф. Рузвельт, Дж. Кеннеді, Л. Джонсон та інші.

Як вважає А. Марвік, поняття «держава добробуту» було сформульовано для того, щоб підкреслити його разючий контраст із німецьким висловом «військова держава», і вперше було використане щодо Великої Британії задля характеристики британського лейбористського уряду 1945–1950 рр[3]. Політика лейбористів стосовно держави загального добробуту була заснована на почутті обов'язку вдячного уряду щодо ветеранів і громадян після Другої світової війни[5].

Співвідношення понять «соціальна держава» і «держава добробуту»[ред.ред. код]

Дослідження досвіду становлення і функціонування соціальної держави доводять відсутність її єдиної моделі не тільки у світі, а й навіть у Європі. Це пов'язано з тим, що соціальна держава є досить загальною категорією. Саме тому вона не може бути піддана докладній правовій стандартизації. Питання про її зміст відкривається для вільних політичних обговорень, а тому існує значна кількість класифікацій.

Так, якщо в континентальній Європі панує власне модель «соціальної держави», то в США, Великій Британії та Скандинавських країнах — «держава добробуту». Відмінність між ними полягає в обсязі їх змісту. Якщо під поняттям «соціальна держава» слід розуміти тільки сукупність власне соціальних функцій держави, а також діяльність, спрямовану на пом'якшення наслідків економічних криз за допомогою соціальної політики, то зміст держави добробуту значно ширший. Останнім поняттям охоплюється вся система заходів, спрямованих на подолання різноманітних «вузьких місць» у суспільному розвитку, в тому числі в економіці, тоді як діяльність соціальної держави прямо не зачіпає функціонування економічного фундаменту суспільного життя[1].

Також можна зустріти точки зору, в яких соціальна держава і держава добробуту не розрізняються. Недиференційоване загальне користування терміном «держава добробуту» не дозволяє з'явитися придатній для аналізу концепції. Тому буде доречно провести наступні аналітичні відмінності між:

  1. усіма сучасними індустріальними державами і державами добробуту: якщо вони не відрізнятимуться одне від одного, то слово «добробут» перетвориться на зайву частку;
  2. державами, що забезпечують певний рівень добробуту всім своїм мешканцям, і тими, що роблять це тільки по відношенню до їх частини. Якщо держави другого типу теж мають право називатися державами добробуту, тоді це поняття може бути застосовне до будь-якої державі, бо всі без винятку сучасні індустріальні держави надають соціальні блага деяким своїм жителям, навіть якщо це тільки еліта. І в даному випадку слово «добробут» теж перетворюється на непотрібне;
  3. державами добробуту, які проявляють себе краще або гірше в питаннях благодійності. Якщо можна якимось чином визначити та ідентифікувати держави добробуту, то як сконструювати узгоджені конкретні критерії їх ефективності і єдину шкалу оцінки досягнень? Тим, хто стверджує, що боротьба з бідністю — не єдина мета держави добробуту, одні лише показники скорочення диференціації доходів здадуться надто грубим орієнтиром, щоб по ньому судити про ефективність держави добробуту.
  4. державними інститутами, що кореняться в національній культурі, цінностях і процедурах[6].

Класифікація поняття «держава добробуту»[ред.ред. код]

Аналізом, класифікацією «держав добробуту» і прогнозами їх майбутнього займаються стільки англійських вчених у різних країнах, що можна говорити про виникнення справжньої «індустрії держави добробуту» в науковому світі. Але чіткої згоди у питанні визначення цього поняття немає; сучасні дослідники відносять до розряду держав добробуту всі країни, які забезпечують хоч якийсь добробут деякому числу своїх жителів[5].

  • Провідні дослідники держави добробуту Т. Маршалл, К. Еспін-Андерсен, Т. Тілтон, Н. Ферніс у 70-ті роки XX ст. зробили спробу уточнити зміст цього поняття, зробити його історичну класифікацію. Зокрема, вони виокремили три його різновиди:
  1. «Позитивна держава соціального захисту» — це держава, яка орієнтується на зрівнювання шансів щодо благополуччя всіх громадян, на забезпечення та гарантування «рівних можливостей» всім і кожному. Прикладом такої держави є США.
  2. «Держава соціальної безпеки» — держава, яка на додаток до забезпечення рівних шансів громадян, створює умови повної зайнятості та гарантує без винятку усім громадянам отримання доходів не нижче від рівня прожиткового мінімуму. Прикладом такої держави є Великобританія.
  3. «Соціальна держава загального добробуту» — держава, що забезпечує повну зайнятість, згладжує диференціацію доходів усього населення, створює численні постійно діючі державні та суспільні соціальні служби. Прикладом такої держави є Швеція.

З цієї класифікації виходить, що автори ототожнюють поняття «держава добробуту» і «соціальна держава», фіксуючи динаміку розвитку основних атрибутів соціальної держави[4].

  • К. Еспін-Андерсен, провівши складний емпіричний аналіз, розробив схему, що диференціює види держави загального добробуту на основі ступеню розширення соціальних прав і суспільно-приватної організації соціального забезпечення. Відповідно до його схеми існує:
  1. ліберальна держава загального добробуту (Сполучені Штати Америки, Канада й Австралія) — держава, що обмежує універсальні соціальні права, протиставляє клас одержувачів соціальної допомоги й інших громадян та надає переваги приватному сектору, як суб'єкту добробуту.
  2. корпоратистська держава загального добробуту (Франція, Німеччина, Італія) — держава, у якій соціальні права є невід'ємною частиною визначених статусів. Ця модель, що підтримує існуючі класові відмінності, характеризується принципом субсидіарності і припускає державне втручання лише в тих випадках, коли сім'я й інші традиційні інститути неспроможні подбати про своїх членів.
  3. соціально-демократична держава загального добробуту (Швеція, Данія, Норвегія) — держава, яка передбачає розширення соціальних прав і прагне до ліквідації соціальної нерівності. Ця модель держави загального добробуту грунтується на суспільному забезпеченні добробуту.

Класифікацію держав загального добробуту, розроблену К. Еспін-Андерсеном, доповнив Н. Гінсбург. На його думку існує ще один тип — Британська ліберально-колективістська держава загального добробуту, що являє собою поєднання соціалістичного і ліберального типів[5].

Сутність поняття «держава (загального) добробуту»[ред.ред. код]

Центральне місце в теорії держави добробуту посідає ідея забезпечення прийнятних для даного суспільства життєвих стандартів. X. Ламберт зазначав, що «суспільний добробут не тотожний економічному добробуту суспільства, рівно як і особистий добробут не ідентичний індивідуальному економічному добробуту». Особистий добробут, окрім чисто економічних критеріїв (таких, як зайнятість, рівень прибутку тощо) залежить і від рівня гарантій в державі політичних свобод (наприклад, свобода і безпека особистості, свобода слова, свобода совісті тощо), а також від таких показників, як соціальна захищеність, сімейне життя, можливості просування по службі тощо.

У державі добробуту суспільні блага неподільні. Вони надаються суспільними установами, їх створення та утримання на відповідному рівні не може бути в інтересах ніяких окремих осіб або невеликих груп, оскільки прибуток від них ніколи не зможе окупити витрати будь-якої окремої особи або невеликої групи осіб, хоча часто вони зможуть з лихвою окупитися великому суспільству.

Особливо велика роль держави в формуванні людського капіталу, що є важливим фактором економічного зростання. Буде доречно навести приклад з США, у яких підвищення тривалості освіти на один рік веде до збільшення ВВП на 5-15%[5].

Проте, починаючи з 80-х років минулого століття, соціальний захист у США став розвиватися за іншим сценарієм. Під впливом демографічного й ідеологічного факторів почала швидко змінюватися філософія соціального захисту, що сприяло виникненню альтернативного варіанту держави загального добробуту. Нові підходи щодо соціального захисту трансформували державу загального добробуту в соціальну державу — «державу можливостей».

На думку К. Оффе і У. К. Пройсса, сутність держави загального добробуту полягає не у революційному перетворенні соціального та економічного порядку і не у формування громадян, здатних до автономного розгляду загального блага, а у відтворенні надійних робітників. «Ніде держава загального добробуту не створювалася для формування повноправних громадян шляхом поліпшення їхніх здібностей щодо відповідальних і зважених суджень при одночасному виході за межі їхніх безпосередніх соціальних і економічних інтересів»[2].

  • Потрібно виокремити такі три основні припущення щодо сутності парадигми держави загального добробуту:
  1. соціальні права громадянина (Т. Маршалл), які, на думку К. Еспін-Андерсена, складають сутність ідеї держави загального добробуту;
  2. у державі загального добробуту основна відповідальність за соціальне забезпечення покладена на уряд;
  3. добробут фінансується в основному через прямі витрати на соціальні потреби[5].

У науковій літературі останніх років держава загального добробуту розглядається як одна з двох ключових (поряд із виборчим правом) інституціональних субстанцій сучасних демократій. Як стверджують західні дослідники, демократизація економічної, розподільної та освітньої сфер передбачала поліпшення результатів політичного процесу шляхом сприяння раціональним якостям, почуттю матеріальної безпеки, свободі від тривог і страхів, більшій впевненості громадян, які користуються правом участі в економічних справах не тільки завдяки власній політичній діяльності, а також і через державну політику в соціальній та економічній сферах.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. — Х: Право, 2009. — 584 с.;
  2. Оффе К. Демократические институты и моральные ресурсы / К. Оффе // Современная политическая теория. — М., 2001. — С. 226;
  3. Хойруп Т. Моделижизни / Т. Хойруп. — СПб., 1998. — С. 292;
  4. Гошовська В. А. Соціальна держава: типи, сутність, зміст. — К.: Вид-во НАДУ, 2006;
  5. Сковронський Д. М. Концепт соціальної держави у теоретико-правових дослідженнях. — Львів.: Наук. вісник Львівського держ. унів. внутр. справ. — № 2. — 2011;
  6. Государство благосостояния: проблема в самом понятии / Джон Вейт-Уилсон. — На политических паралелях.