Державне космічне агентство України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Державне космічне агентство України
Тип Космічне агентство
Заснування 29 лютого 1992
Штаб-квартира Київ, Україна Україна
Ключові особи Алексєєв Юрій Сергійович
Галузь Космічна промисловість
Продукція Космічні апарати, ракети-носії, супутники
Сайт http://www.nkau.gov.ua/

Держа́вне космі́чне аге́нтство Украї́ни (ДКА України) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі космічної діяльності та несе відповідальність за стан розвитку галузі.

До 9 грудня 2010 мало назву «Національне космічне агентство України» (НКАУ)[1].

Історія[ред.ред. код]

Ракета «Зеніт-2» готова до старту.

Наприкінці 1991 року, після розпаду СРСР, Україна успадкувала майже третину радянського ракетно-космічного потенціалу. Після оголошення Україною без'ядерного статусу міжконтинентальні бойові ракети, розташовані на території України, знято з бойового чергування та демонтовано, а вітчизняний ракетно-космічний комплекс переорієнтовано виключно на мирні цілі.

29 лютого 1992 року, Указом Президента при Кабінеті Міністрів України було створено Національне космічне агентство України, яке взяло під своє управління понад 30 конструкторських бюро, наукових організацій та установ, військових частин і промислових підприємств, які безпосередньо займалися космічною діяльністю. Серед них — дніпропетровські підприємства ДП "КБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова», харківські — «Комунар», «Хартрон», НДІ радіовимірювань, київські — ЦКБ і завод «Арсенал», «Київприлад» і Київський радіозавод, Євпаторійський центр дальнього космічного зв'язку. Сьогодні Україна відома на світовому ринку своєю космічною продукцією: ракетами-носіями «Зеніт-2», «Циклон-3», «Дніпро»; космічними апаратами «Січ» і «АУОС»; апаратурою стикування «Курс» для Міжнародної космічної станції; системами наведення ракет, апаратурою систем керування для космічних комплексів «Союз», «Прогрес», «Протон»; унікальними об'єктами наземної інфраструктури: радіотелескопом РТ-70, контрольно-коригувальними станціями для глобальних навігаційних супутникових систем, мережею спостережень геофізичних явищ. Космічна галузь національної економіки стала однією з ключових, а космічна діяльність України є складовою частиною міжнародних зусиль із дослідження та використання космічного простору. Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Національне космічне агентство України» від 22 липня 1997 р., який доповнений Указами від 15 вересня 1998 р. і 29 травня 1999 р., Національне космічне агентство України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі космічної діяльності, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку.

У 1999 р. було змінено статус НКАУ, у його підпорядкування було передано більше 20 підприємств і організацій, серед яких ДП "КБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова». Тим самим було створено самостійну космічну галузь народного господарства України.

Структура НКАУ[ред.ред. код]

До структури НКАУ належать:

  • Департамент космічних програм
  • Управління наукових космічних досліджень
  • Управління спеціальних програм
  • Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції
  • Департамент економіки та фінансів
  • Департамент промислової політики
  • Адміністративно-господарчий департамент

Для обговорення найважливіших напрямів діяльності та розвитку космічної галузі в НКАУ утворюється Колегія та науково-технічна рада.

Керівництво[ред.ред. код]

НКАУ очолює Генеральний директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Генеральний директор має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

Завданнями НКАУ[ред.ред. код]

Головними завданнями НКАУ є:

  • розробка концептуальних основ державної політики у галузі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях та в інтересах безпеки держави;
  • забезпечення організації і розвитку космічної діяльності в Україні та під юрисдикцією України поза її межами;
  • сприяння підвищенню обороноздатності та національної безпеки держави з використанням космічних засобів;
  • організація та розвиток співробітництва України з іншими державами та міжнародними організаціями у космічній галузі.

Космічні програми України[ред.ред. код]

Космічна діяльність в Україні здійснюється на основі Національної Космічної Програми України, яка розробляється терміном на п'ять років та затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Державне космічне агентство України спільно з центральними органами виконавчої влади та Національною Академією Наук України відповідає за розробку Національної Космічної Програми України, виходячи з мети та базових принципів космічної діяльності України.

Перша Космічна Програма України тривала у період 1994–1997 р.р. Вона заклала правову базу космічної діяльності України та сприяла ухваленню низки законодавчих актів для регулювання Урядом цієї діяльності. Перша Програма була спрямована на збереження наукового та виробничого потенціалу в космічній галузі в інтересах національної економіки і безпеки України, а також на сприяння входженню України на міжнародні ринки космічних послуг. Україна приєдналася до міжнародних агентств, діяльність яких стосується дослідження або використання космічного проектору. Серед них — Комітет ООН з мирного дослідження космічного простору (COPUOS), Світовий Комітет з космічних досліджень (COSPAR), Світова Організація супутникового дослідження Землі (CEOS), Міжнародна Федерація Астронавтики (IAF).

Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України.

Було укладено рамкові повномасштабні угоди про співробітництво в галузі космічних досліджень із Російською Федерацією, США, Китаєм, Бразилією, Індією та іншими країнами, меморандуми з 23 державами.

Також у цей період було запущено перший супутник незалежної України — «Січ-1».

Другу космічну програму (1998–2002 р.р.) було ухвалено Верховною Радою 1997 року, законодавчо встановлено основні цілі, завдання, пріоритети та шляхи реалізації національної космічної діяльності на період, який передбачає формування внутрішнього ринку космічних послуг, входження на міжнародні космічні ринки з вітчизняними товарами та послугами, інтеграцію України в міжнародну космічну спільноту, створення наземної космічної інфраструктури, розгортання багатофункціонального національного орбітального угрупування космічних засобів.

Третя Космічна Програма (2003–2007 р.р.) мала на меті реалізувати єдиний державний підхід до питання космічної діяльності, ефективного використання науки і технологій, зміцнення виробничого потенціалу з метою забезпечення відповідності рівня космічної діяльності України її геополітичним та економічним інтересам.

Четверта Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України (ЗКПУ) на 2008–2012 роки, яка визначає пріоритети та шляхи розвитку космічної діяльності держави, була затверджена Законом України від 30 вересня 2008 року № 608. У ЗКПУ враховані довгострокові інтереси держави, сучасні тенденції розвитку космонавтики, наявний науково-технічний потенціал космічної галузі.

За характеристиками космічного потенціалу Україна належить до провідних космічних держав світу. Статус України як космічної держави визначається її практичною участю у світовому ринку космічних послуг[Джерело?].

Україна створює ракетно-космічну техніку (РКТ) та надає послуги з запуску, має розвинену наземну інфраструктуру, забезпечує підтримання високого рівня національної космічної науки. Четверта ЗКПУ покликана реалізувати нову модель провадження космічної діяльності України — гармонізацію досягнутого рівня космічних технологій та ефективності їх практичного використання, доведення результатів до кінцевого споживача.

Метою Програми є забезпечення розвитку й ефективного використання космічного потенціалу України для розв'язання нагальних проблем у сфері безпеки держави, впровадження високих технологій, а також підвищення рівня науки й освіти.

Починаючи з 10.02.2010 року на Інтернет сторінці «Громадянське суспільство і влада» велося громадське обговорення проекту Концепції реалізації державної політики України у сфері космічної діяльності на період до 2030 року[2], яка визначає пріоритети й стратегічні напрями космічної діяльності, а також механізми та засоби реалізації державної політики в цій галузі.

Проект Концепції реалізації державної політики України у сфері космічної діяльності на період до 2030 року підготовлено згідно з окремим дорученням Прем'єр-міністра України від 9 червня 2008 року № 31802/0/1-08 з метою підвищення ефективності космічної діяльності для перетворення її в дієвий інструмент впливу на вирішення актуальних завдань соціально-економічного, екологічного, культурного і освітнього розвитку суспільства, підтримки національної безпеки та реалізації геополітичних інтересів держави.

Космічні апарати[ред.ред. код]

Дивись: Список українських космічних апаратів, виведених на навколоземну орбіту

Виведені на навколоземну орбіту[ред.ред. код]

  • «Січ-1» — науково-дослідницький супутник, запущений на навколоземну орбіту 31 серпня 1995 року.
  • «Океан-О» — науково-дослідницький космічнний апарат, виведений на навколоземну орбіту 17 липня 1999 року.
  • «Січ-1М» — науково-дослідницький супутник, запущений на навколоземну орбіту 24 грудня 2004 року.
  • «Мікрон» (МС-1-ТК) — мікросупутник дистанційного зондування Землі. Запуск відбувся спільно із супутником «Січ-1М» 24 грудня 2004 року.
  • «EgyptSat-1» — супутник дистанційного зондування Землі виготовлений в Україні на замовлення Єгипту. Виведений на орбіту 17 квітня 2007 року.[3]
  • «Січ-2» — супутник України, виведений на орбіту 17 серпня 2011 року.[4].

Проектуються чи розробляються[ред.ред. код]

  • «Січ-2М» — супутник оптично-електронного дослідження Землі, (наразі розробляється, запуск передбачено на 2012 рік).
  • «Либідь» — геостаціонарний супутник зв'язку, (наразі розробляється, запуск передбачено на 2013 рік).
  • «Січ-3-0» — супутник дистанційного зондування Землі з оптико-електронним телескопом метрового розрізнення, (наразі розробляється).
  • «Січ-3-Р» — супутник радіолокаційного дистанційного зондування Землі високого розрізнення із синтезованою апертурою антени, (наразі створюється).
  • «Либідь-М» — український супутник зв'язку, (наразі розробляється).
  • «Укрселена» — український Місячний орбітальний зонд (наразі йде проробка концепції)
  • «Попередження» — український супутник наукового призначення для досліджень іоносферних ефектів, пов'язаних з сейсмічною активністю. (наразі створюється)
  • «Інтербол-Прогноз» — український супутник наукового призначення для моніторингу механізмів взаємодії: міжпланетний простір- магнітосфера — іоносфера. (наразі створюється)

Ракети-носії України[ред.ред. код]

Виведені з експлуатації[ред.ред. код]

В експлуатації[ред.ред. код]

Перспективні[ред.ред. код]

  • «Циклон-4» — космічний ракетний комплекс, (наразі розробляється).
  • «Маяк» — сімейство ракет-носіїв, (наразі розробляється).

Міжнародні космічні програми[ред.ред. код]

НКАУ бере активну участь у міжнародних програмах. Співпраця ведеться як з Російською Федерацією, так і зі Сполученими Штатами Америки, останнім часом ведеться активна співпраця з Європейським космічним агентством. Визначними проектами міжнародного масштабу є:

Наземні українські комплекси[ред.ред. код]

70-м антена П-2500 (РТ-70)

Свою роботу він розпочав з прийому сигналу з першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року. 12 квітня 1961 року комплекс забезпечував УКХ радіозв'язок з першим космонавтом Юрієм Олексійовичем Гагаріним. Саме з цього комплексу здійснюється керування українськими космічними апаратами в космосі.

  • «Головний центр спеціального контролю» — комплекс призначений для здійснення контролю національними технічними засобами за додержанням міжнародних договорів про заборону ядерних випробувань та моніторингу геофізичних явищ на Земній кулі.

На базі обчислювальних засобів ГЦСК створений спільний (разом із ІГФ НАНУ) Національний центр даних Національної системи сейсмічних спостережень України. Технічні засоби ГЦСК включені до Міжнародної системи моніторингу Підготовчої комісії Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань. За час існування Головним центром зареєстровано всі ядерні випробування на іноземних полігонах та землетруси на території України.

- керування космічними апаратами в Україні;
- прийому, обробляння, зберігання і розповсюдження інформації дистанційного зондування Землі;
- контролю навігаційного поля та видачі диференційованої поправки.
Центр розгорнутий у Дунаєвецькому районі Хмельницької області 1974 року.
1980 року забезпечував трансляцію телевізійних передач з XXII Олімпійських ігор у Москві.
За час існування проведено десятки тисяч сеансів управління космічними апаратами та сеансів прийому спеціальної інформації.
У ЦПОСІ та КНП розміщено архів ДЗЗ НКАУ.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]