Державний переворот

Картина, що зображає убивство Гая Юлія Цезаря

Держа́вний переворо́т (фр. coup d'état (ⁱ[ˌkuːdeɪˈtɑː]); у перекладі на англ. stroke of state; також англ. coup, overthrow) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення.

Державний переворот

Насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади у результаті таємної змови. Переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення. Державний переворот може здійснюватися під керівництвом однієї або кількох політичних партій, нездатних завоювати владу іншим, демократичним шляхом (себто через вибори).

З огляду етимології «переворот» — це те саме, що й революція (лат. revolutio — поворот, переворот). Однак в політичній історії поняття «революція» застосовують до масштабних і тривалих процесів, що ведуть до глибоких, якісних змін в розвитку явищ суспільства, тоді як «переворот» застосовують власне до події зміни влади, що її наслідки не обов'язково є революційними за своїми масштабами або призводять до тріумфу в суспільстві реакційно-консервативних сил. Зазвичай, після перевороту в країні встановлюється диктатура, а іноді розпочинається громадянська війна.

Відомі державні перевороти

• Термідоріанський переворот (27/28 липня 1794) — державний переворот у Франції, що призвів до повалення якобінської диктатури і встановлення Директорії (1795–1799 роки). На чолі заколотників стояв головнокомандувач республіканської національної гвардії (Поль Баррас).
• Державний переворот Наполеона Бонапарта (10-11 листопада 1799) — державний переворот, що його здійснив у Франції генерал Наполеон Бонапарт за підтримки промислової буржуазії. Переворот встановив режим консульства. Влада перейшла до тимчасового уряду, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко).
• Гетьманський переворот (29/30 квітня 1918) — переворот у Києві, внаслідок якого влада в Україні перейшла від Центральної Ради до гетьмана Павла Скоропадського. Влада новоствореної держави отримала фактичну підтримку військ Центральних держав.
• Військовий переворот у Чилі (11 вересня 1973) — державний переворот, внаслідок якого було повалено демократично обрану владу, вбито президента Сальвадора Альєнде та встановлено військову хунту на чолі з генералом Августо Піночетом.

Палацовий переворот

Палацовий переворот — змова обмеженого кола осіб, наближених до правлячої особи (зазвичай монарха), або командирів гвардійських частин. Історії відомі кілька періодів, що їх можна схарактеризувати як епохи палацових переворотів. У середині III ст. н. е. Римська імперія пережила період «солдатських імператорів», коли за 33 роки, з 235 по 268 рр., на троні змінилося 14 імператорів. В епоху палацових переворотів у Російській імперії за 37 років, з 1725 по 1762 роки, верховні правителі змінювалися п'ять разів, причому майже в кожному випадку в результаті змови.

Відомі палацові перевороти

• Переворот 1762 року — палацовий переворот у Росії 9 липня 1762, під час якого було скинуто імператора Петра III і на престол зійшла його дружина Катерина II. За тиждень за загадкових обставин скинутий імператор помер.
• Вбивство Павла I (23/24 березня 1801) — вбивство російського імператора в результаті змови за участи гвардійських офіцерів. Новим імператором було проголошено сина Павла, Олександра.
• Усунення від влади Хрущова (14 жовтня 1964) — внутрішній переворот в Політбюро ЦК КПРС, внаслідок якого було звільнено з усіх керівних постів Микиту Хрущова. Місце першого секретаря ЦК КПРС і фактичного керівника СРСР зайняв Леонід Брежнєв.

Путч

Переворот або заколот, що в ньому керівну та вирішальну роль відіграють військові, називають «військовим переворотом» або «путчем» (від нім. Putsch). Відповідно, режим, що прийшов до влади за допомогою путчу заведено називати «військовою диктатурою» або «хунтою». У результаті такого захоплення влади політичне управління в країні переходить до військових, що вони запроваджують у країні надзвичайний стан (стан облоги), обмежують громадянські права та свободи, розпочинають репресії проти противників військового режиму. Путч здійснюється шляхом військової змови та в більшості випадків із залученням обмеженого контингенту військ. Путчисти зазвичай зазнають невдачі.

Відомі путчі

• Корніловський заколот (25-29 вересня 1917) — невдала спроба російського генерала Лавра Корнілова встановити контрреволюційну диктатуру.
• Каппський заколот (10-17 березня 1920) — спроба консервативних сил Німеччини скинути уряд Веймарської республіки. Свою назву отримав від імен одного з керівників путчистів — юнкера (землевласника) Вольфганга Каппа.
• «Пивний путч» (8-9 листопада 1923) — невдала спроба державного перевороту, що її здійснила організація ветеранів першої світової війни «Кампфбунд» на чолі з Адольфом Гітлером та генералом Еріхом Людендорфом у Мюнхені (Німеччина).
• «Травневий переворот» (12-14 травня 1926) — захоплення влади в Польщі Юзефом Пілсудським, що фактично встановив у країні військову диктатуру.
• «Липневий путч» (25-30 липня 1934) — невдала спроба австрійських націонал-соціалістів за допомогою членів німецької СС скинути уряд австрофашистів.
• Змова 20 липня (1944) — заколот групи німецьких офіцерів і аристократів з метою усунути від влади Адольфа Гітлера. Безпосереднім виконавцем вбивства фюрера мав стати полковник граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ.
• «Травнева криза» (13-29 травня 1958) — спроба військового перевороту французького генерала Рауля Салана під час Алжирської війни.
• «Путч генералів» (22-25 квітня 1961) — остання, невдала спроба французьких військових в Алжирі зупинити рух до незалежності цієї країни. На чолі заколотників стояли генерали Едмон Жуо, Моріс Шалль, Рауль Салан та Андре Зеллер.
• «Серпневий путч» (19-21 серпня 1991) — спроба державного перевороту в СРСР, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова.

Див. також

• Епоха палацових переворотів
• Термідоріанський переворот
• Державний переворот Наполеона Бонапарта (1799)
• Державний переворот Луї Бонапарта (1851)
• Встановлення гетьманської влади в Україні
• Пивний путч (1923)
• Державний переворот Юзефа Пілсудського (1926)
• Переворот в Ірані (1953)
• Державний переворот у Габоні (1964)
• Невдала спроба державного перевороту у Венесуелі (2002)
• Державний переворот у Гондурасі (2009)
• Державний переворот у Гвінеї-Бісау (2012)
• Категорія:Спроби державного перевороту в Україні

Джерела

• Переворот - академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 13 березня 2018 у Wayback Machine.]

Література

• Г. Зеленько. Переворот державний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.549 ISBN 978-966-611-818-2
• Е. Н. Глазунова. США и государственный переворот в Иране 1953 года (по материалам архива ЦРУ) // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2013. — № 3. — С. 100—117.(рос.)
• Карл Маркс. Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта. — Харків, Державне видавництво України, 1925.
• Фёдор Сергеев. «Операция Гватемала» (1954 г.) // «Вопросы истории» (Москва). — 1981. — № 8.(рос.)
• Фёдор Cepreeв. Чили: анатомия заrовора. — Москва: Международные отношения, 1986.(рос.)
• Carlson Anyangwe, Revolutionary Overthrow of Constitutional Orders in Africa, Langaa RPCIG, 2012.(англ.)
• Ken Connor, David Hebditch, How to Stage a Military Coup: From Planning to Execution, Barnsley: Pen and Sword Books, 2008.(англ.)
• Nicholas Cullather, Secret History: The CIA's classified account of its operations in Guatemala, 1952—1954, Palo Alto: Stanford University Press, 2006.(англ.)
• Ariel Dorfman, Pilar Aguilera (ed.) and Ricardo Fredes (ed.), Chile: The Other September 11: An Anthology of Reflections on the 1973 Coup, Ocean Press, 2006, 120 pp.(англ.)
• Mark J. Gasiorowski (ed.) and Malcolm Byrne (ed.), Mohammad Mosaddeq and the 1953 Coup in Iran, Syracuse University Press, 2004.(англ.)
• D. J. Goodspeed, Six Coups d'État, New York: Viking Press, 1962.(англ.)
• Richard H. Immerman, The C.I.A. in Guatemala: The Foreign Policy of Intervention, Austin: University of Texas Press, 1982.(англ.)
• Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 1969.(англ.)
• Curzio Malaparte, Technique du coup d'état, Paris: Bernard Grasset, 1931.(фр.)
• Eric A. Nordlinger, Soldiers in Politics: Military Coups and Governments, Upper Saddle River NJ: Prentice-Hall, 1977.(англ.)
• Kermit Roosevelt, Countercoup: The Struggle for the Control of Iran, New York: McGraw-Hill, 1979.(англ.)
• Stephen Schlesinger and Stephen Kinzer, Bitter Fruit: The Story of the American Coup in Guatemala, Cambridge: Harvard University Press, 1999.(англ.)
• Peter Dale Scott, «The United States and the Overthrow of Sukarno, 1965—1967», in Pacific Affairs, Summer 1985, pp. 239—264.(англ.)
• Меженська О. Державний переворот як політичне явище [Архівовано 29 липня 2017 у Wayback Machine.] (2016)

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Революція, заколот, переворот. Петров+Мустафін на YouTube, канал «ISLND TV», 9 грудня 2023

• Державний переворот [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Илья Белоус, Юрий Белоус, Ольга Белоус. Иран. 1953. Операция «Аякс» (2014)(рос.)
• Карл Маркс. Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта (1852) [Архівовано 24 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Переворот 1953 года в Иране // «Радио Свобода». — 14 августа 2013. [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Д. Уайз и Т. Росс. «Банановый переворот» в Гватемале (1954 року) (1964)(рос.)
• Another 9/11 Anniversary: September 11, 1973, When US-Backed Pinochet Forces Took Power in Chile, at Democracy Now!, 15 September, 2010. [Архівовано 28 липня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
• James Risen, «Secrets of History: The C.I.A. in Iran», in New York Times, 18 June 2000 [Архівовано 13 грудня 2017 у Wayback Machine.].(англ.)