Держбанк СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Державний банк СРСР
Раніше будівлю Банку Росії займало Головне управління Держбанку СРСР по Москві
Штаб-квартира СРСР, Москва, вул. Неглінна, 12
Дата заснування 1923
Валюта Радянський карбованець

Державний банк СРСР (до 1923 року Державний банк РРФСР) — з 1987 року центральний банк Радянського Союзу[1], до цього часу — єдиний емісійний, касовий та розрахунковий центр СРСР, основний банк кредитування й фінансування народного господарства й населення[2].

Державний банк СРСР був єдиною централізованою системою, яка безпосередньо підпорядковувалась Раді міністрів СРСР. Він був єдиним емісійно-касовим та розрахунково-кредитним центром країни: монопольно здійснював емісію грошей, керував готівково-грошовим оборотом, проводив безготівкові розрахунки, короткострокове кредитування всіх основних галузей народного господарства і довгострокове кредитування сільського господарства, на нього було покладено касове виконання державного бюджету. В процесі реалізації покладених на нього функцій Держбанк СРСР здійснював загальнодержавний контроль за виконанням підприємцями та організаціями встановлених для них планів виробництва й реалізації продукції та за додержанням фінансової дисципліни[3].

Історія[ред.ред. код]

Упродовж 1917–1920 років уряд СРСР проводив політику з ліквідації грошового обороту в країні. З січня 1920 року в країні не існувало банків. Ситуація змінилась із початком проведення в середині 1921 року нової економічної політики. Для відновлення товарно-грошових відносин необхідно було відновити кредитну систему в країні[4].

15 жовтня 1921 року був створений Державний банк РРФСР з капіталом у розмірі 2 трлн карбованців. Свою діяльність банк розпочав 16 листопада 1921 року. Основними цілями діяльності Держбанку були: відновлення грошового обороту й контроль за його здійсненням; сприяння розвитку промисловості, сільського господарства й товарообороту[4]. Декретом РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року Держбанку було надано право емісії банківських квитків[5]. З початком емісії червонців почалась грошова реформа, в результаті якої було припинено гіперінфляцію[6]. У подальшому банку було надано право випуску державних казначейських квитків та розмінної монети[2].

Держбанк РРФСР здійснював низку банківських операцій: видачу позик, відкриття онкольних кредитів із забезпеченням товарами й товарними документами, облік векселів, купівля-продаж цінних паперів, вкладні, валютні, переказні й інші операції. У цей час банком через значні темпи інфляції в країні був встановлений високий відсоток за позиковими операціями, який становив 8 % для державних та 12 % для приватних підприємств на місяць[4].

1923 року Державний банк РРФСР був реформований на Державний банк СРСР[2]. Кількість відділень Держбанку СРСР з 1923 до 1925 року збільшилась майже удвічі (з 251 до 448)[7].

У березні 1950 року було встановлено золотий зміст карбованця в розмірі 0,222168 грамів чистого золота[6]. 23 квітня 1954 року Держбанк було виділено зі складу Міністерства фінансів СРСР[8]. У квітні 1959 року у зв'язку з реорганізацією кредитної системи Держбанку була передана частина операцій Сільгоспбанку, Цекомбанку й комунальних банків. З 1960 року Держбанк почав складати плани кредитування довгострокових внесків. У травні 1961 року була проведена грошова реформа, під час якої нові грошові знаки були обміняні на старі у співвідношенні 1:10. Одночасно золотий зміст карбованця було збільшено лише у чотири рази і він склав 0,987412 грамів чистого золота. З 1963 року до відомства Держбанку були передані державні трудові ощадні каси. У 1965–1969 роках під час проведення господарської реформи у діяльності Держбанку відбулись зміни, пов'язані із кредитуванням та розрахунками, з плануванням та регулюванням грошового обороту, фінансуванням капіталовкладень та організацією ощадної справи. Основними видами кредитування промисловості стали кредитування за оборотом матеріальних цінностей і витрат на заробітну платню та за простими позиковими рахунками[6].

Під час розпаду СРСР 20 грудня 1991 року Державний банк СРСР був ліквідований, а всі його активи й пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Банку Росії)[9][10].

Відсоткова ставка[ред.ред. код]

Величина відсоткової ставки Держбанку СРСР у 1988–1989 роках становила 4-5 %, 1990 року — 6 %, 1991 року — 8-12 %[11].

Голови правління[6][ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Белоглазова|2009|с.180
  2. а б в Державний банк СРСР // Велика радянська енциклопедія / Під редакцією Олександра Прохорова. — 3-є видання. — Москва: Радянська енциклопедія, 1969—1978.
  3. Банківська справа: Підручник / Під ред. Бєлоглазової, Кролівецької. — 5-е вид., доп. й перероблене. — Москва: Фінанси і статистика, 2003. — С. 11. — ISBN 5-279-02609-3.
  4. а б в Бєлоглазова, 2009, С. 175
  5. Декрет РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року «Про надання Державному Банку права випуску банкових квитків»
  6. а б в г «Історія Державного банку СРСР». Банк Росії. Архів оригіналу за 2012-02-20. Процитовано 2012-08-23. 
  7. Бєлоглазова, 2009, С. 176
  8. Указ Президії ВР СРСР від 23.04.1954 про Державний банк СРСР
  9. Постанова Верховної Ради РРФСР від 22 листопада 1991 року «Про фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи РРФСР»
  10. Постанова Президії Верховної Ради РРФСР № 2066-1 від 20 грудня 1991 року «Про хід виконання постанови Верховної Ради РРФСР „Про хід фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи в РРФСР“ та про Державний банк СРСР»
  11. Бєлоглазова, 2009, С. 147

Література[ред.ред. код]

  • Гроші. Кредит. Банки: Підручник / Під ред. Г. Н. Бєлоглазової. — Москва: Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009. — 392 с. — (Університети Росії). — ISBN 978-5-9692-0401-0.