Дері Тібор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тібор Дері
угор. Déry Tibor
Тібор Дері. Орієнтовно 1930 рік.
Тібор Дері. Орієнтовно 1930 рік.
Дата народження 18 жовтня 1894(1894-10-18)
Місце народження Будапешт, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Дата смерті 18 серпня 1977(1977-08-18) (82 роки)
Місце смерті Будапешт, Угорщина Угорщина
Національність угорець
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Угорщина Угорщина
Мова творів угорська
Рід діяльності прозаїк, поет, драматург, перекладач і журналіст
Роки активності: 19171977
Напрямок реалізм, сюрреалізм, дадаїзм
Жанр проза, поезія, журналістика
Magnum opus: «Незакінчена фраза», «Пан А. Ґ. в місті Х»
Премії

премія Баумґартена, премія Кошута

Погруддя Тібора Дері в Балатонфюреді.

Ті́бор Де́рі (угор. Déry Tibor, 18 жовтня 1894, Будапешт — 18 серпня 1977, Будапешт) — угорський прозаїк, поет, драматург, перекладач і журналіст. Став засновником дадаїзму та сюрреалізму в Угорщині. Дєрдь (Ґеорґ) Лукач назвав його «найбільшим аналітиком сутності людини наших часів». Свого часу Тібор Дері надихався екзистенціалізмом.

Біографія[ред.ред. код]

Тібор Дері народився в сім'ї єврейського фабриканта. Мати була австрійка, тому вдома говорили по-німецькому. З 1911 по 1912 р. Тібор жив у Швейцарії, де навчався в комерційній академії. У 19131918 роках працював управителем на тартаку батькового брата, причому почав із того, що організував страйк на цьому підприємстві. 1917 року дебютував як літератор у модерністському журналі «Nyugat» («Захід») еротичною повістю «Лія». У 1918 р. став членом комуністичної партії, а наступного року взяв участь у націоналізації маєтків батька та дядька й таким чином довів цих уже літніх людей до смерти. Після розгрому Угорської Радянської республіки емігрував до Відня, де працював у часописах «Bécsi Magyar Ujság» («Віденська угорська газета») і «Ма» («Сьогодні»).

У 19241926 роках жив у Франції, а з 1929 по 1935 р. — у Німеччині, Італії, Чехословаччині та інших європейських країнах. 1933 року, коротко побувши в Дубровнику, він приїхав на Різдво до Відня й став членом Республіканського шуцбунду та Австрійської червоної допомоги. У лютому 1934 р. взяв участь у п'ятиденній громадянській війні на боці соціал-демократів, а після їхньої поразки мусив утекти на Мальорку. На той час Дері публікувався в журналі «Documentum». У Берліні він зійшовся з експресіоністами і співпрацював із журналом Герварта Вальдена «Sturm» («Штурм»). На батьківщині, до якої він повернувся 1935 року, створено перші великі роботи Дері. В 19341945 працював над найбільшою книжкою свого життя — 1200-сторінковим романом Незакінчена фраза (опубл. 1947, який у фраґментах екранізував Золтан Фабрі 1975). Перед тим Дері написав лише кілька сюрреалістичних віршів та оповідань, п'єсу й повість. Випускав комуністичний журнал «Gondolat» («Думка»), який тоді міг виходити легально.

За часів режиму Міклоша Горті Тібор Дері кілька разів потрапляв до в'язниці, востаннє у 1938 р. — на два місяці за переклад книжки Андре Жіда «Повернення з СРСР». У 1939 році він перебрався до Румунії, де жив і працював нелегально до 1941 року. У 1945 р. він підтримав комуністів, що взяли владу, але невдовзі потрапив у конфлікт із сталіністами. У 1947 р. Дері видавав журнал «Csillag» («Зірка»). Цього ж року письменник одержав премію Баумґартена, а в 1948 р. став лауреатом тільки-но заснованої тоді державної премії Кошута. Тібор Дері був один із найзначніших представників комуністичного руху. 1952 р. його другий том роману «Відповідь» потрапив під нищівну критику міністра культури Йожефа Реваї, тодішнього всесильного володаря в літературному житті Угорщини. У наслідку письменника 1953 р. виключили з компартії, і відтоді він став у лави опозиції. В 1954 р. звернувся до Імре Надя з відкритим листом про потребу широкомасштабних політичних і соціальних реформ.

Разом із іншими лівими інтелектуалами, як-от Дєрдь Лукач, він став натхненником повстання 1956 року, підтримував уряд Імре Надя й узяв активну участь у революції. Однодумцями Тібора Дері були письменники Дюла Ієш і Іштван Еркень. Після розгрому революції Тібор Дері у 1957 році дістав кару — ув'язнення на дев'ять років, незважаючи на протести Томаса Еліота, Альбера Камю та інших літераторів світової слави. Амністований у 1960 р. До 1962 р. його твори були заборонені, й Дері у той час перекладав, зокрема, з німецької твори Кестнера «Еміль і детективи» (1957) і Фейхтванґера «Лиси у винограднику, або Зброя для Америки» (1963). Після того, як Дері вимушено написав самокритичну статтю-каяття, він знову став друкуватися. На ці роки припадає найкращий період його творчости. Незадовго перед смертю, в одному із останніх інтерв'ю на запитання кореспондента про творчі плани Тібор Дері відповів: «Я стара хвора людина, тож хочу дожити до кінця в мирі та спокої». Розчарувавшись у суспільстві, письменник наклав на себе руки.

Коротка характеристика творчості[ред.ред. код]

З виходом кожної книжки Тібор Дері дивував читачів сміливістю, свіжістю й оригінальністю. Вже після виходу у світ повісти «Лія» йому довелося відбути судовий процес за порушення норм моралі. У романі «Віч-на-віч» Дері описав боротьбу німецьких комуністів проти фашизму. «Незакінчена фраза» показує широку панораму угорського суспільства двадцятих-тридцятих років. У «Відповіді» автор зобразив духовне становлення молодого робітника. Особливої уваги заслуговують пізні твори, зокрема «Пан А. Ґ. в місті Х». Задуману ще на початку тридцятих років, цю непросту книжку важко зарахувати до якогось певного жанру. Умовно її можна назвати фантастичним романом на суспільно-моральні теми. Головні її питання: чи можлива абсолютна свобода, не обмежена рамками порядку? Чи може бути щасливою людина, весь час будучи сама собою, нікому й нічому не підпорядковуючись? До такого світу необмеженої свободи провадить автор свого героя. Дері протиставить два світи: через враження пана А. Ґ. показує химерний, вигаданий світ, а в оповідях головного героя для жителів міста Х відображає, немовби в кривому дзеркалі, образ реального світу тридцятих років. Автор воює на два боки. Не подобається йому світ, у якому «можна вмирати з голоду», але світ, у якому живуть городяни міста Х, нагадує правдиву й страшну карикатуру на соціалізм, — і це, либонь, ще гірший варіант. Повість «Уявний репортаж з американського поп-фестивалю» спрямована проти бездуховности, вона заперечує так звану масову культуру. «Любий бо-пер!..» — це лірично-іронічна психологічна повість. У ній Тібор Дері на почасти автобіографічному матеріалі розмірковує про старіння й зворушливо описує останнє — платонічне — кохання письменника, якому вже поза сімдесят, до своєї молодої й чарівливої невістки.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Могила Тібора Дері. Будапешт, Фаркашретський цвинтар.
  • «Lia» — «Лія», повість (1917)
  • «Az óriáscsecsemő» — «Немовля-гігант», п'єса (1926)
  • «Szemtől-szembe» — «Віч-на-віч», роман (1945)
  • «Alvilági játékok» — «Пекельні ігри» (1946)
  • «A befejezetlen mondat» — «Незакінчена фраза», роман (1947)
  • «Tükör» — «Дзеркало», драма (1947)
  • «Jókedv és buzgalom» — «Бадьорість і завзяття» (1948)
  • «Itthon» — «Вдома», драма (1948)
  • «A tanúk» — «Свідки», драма (1948)
  • «Felelet» — «Відповідь», роман (19501952)
  • «Simon Menyhért születése» — «Народження Шимона Меньгерта» (1953)
  • «Talpsimogató» (1954)
  • «Ló meg az öregasszony» — «Кінь і стара жінка» (1955)
  • «Szerelem» — «Кохання», оповідання (1955)
  • «Niki. Egy kutya története» — «Нікі. Історія собаки», повість-притча (1956)
  • «G. A. úr X-ben» — «Пан А. Ґ. в місті Х», роман (1964)
  • «A kiközösítő» — «Анафема», історичний роман (1966)
  • «Ítélet nincs» — «Немає вироку», книжка спогадів (1969)
  • «Képzelt riport egy amerikai pop-fesztiválról» — «Уявний репортаж з американського поп-фестивалю», повість (1971)
  • «Kedves bóper…» — «Любий бо-пер!..», повість (1973)
  • «Újabb napok hordaléka» — «По кількох дощових днях» (1975)
  • «Kyvagiokén?» — «Хтоятакий?» (1976)

Екранізації[ред.ред. код]

  • 1970 — «Любов», реж. Макк Карой, за мотивами новел «Дві жінки» і «Любов»
  • 1974 — «141 хвилина з „Незакінченої фрази“», реж. Фабрі Золтан, за мотивами роману «Незакінчена фраза»

Українські переклади[ред.ред. код]

  • «Любий бо-пер!..», в кн. «Сучасна угорська повість». К., 1982.
  • «Уявний репортаж з американського поп-фестивалю», «Всесвіт», 1987, № 4.
  • «Любий бо-пер!..», видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». ISBN 978-617-5850-12-1, 2011.

Нагороди[ред.ред. код]

Ушанування[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Egri P. Survie et réinterprétation de la forme proustienne: Proust-Déry-Semprun. Debrecen: Kossuth Lajos Tudományegytem, 1969.
  • Ungvári T. Déry Tibor: alkotásai és vallomásai tükrében. Budapest: Szépirodalmi Könyvkiadó, 1973.
  • К. Шахова. «Гіркий і ніжний Тібор Дері». У кн. Шахова К. О. «Двадцять нарисів про угорську літературу». К., 1984.
  • К. Шахова. «„Апокаліпсис“ від Тібора Дері». «Всесвіт», 1987, № 4.

Посилання[ред.ред. код]