Джакомо Манцу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джакомо Манцу
Giacomo Manzoni
Ім'я при народженні Giacomo Manzoni
Дата народження 22 грудня 1908(1908-12-22)
Місце народження Бергамо
Дата смерті 17 січня 1991(1991-01-17) (82 роки)
Місце смерті [[]]
Національність італієць
Громадянство Італія Італія
Жанр скульптура
Напрямок реалізм
Покровитель папа римський


Джакомо Манцу (псевдонім, справжнє ім'я Джакомо Манцоні, італ. Giacomo Manzoni Giacomo Manzù, 22 грудня 1908, Бергамо — 17 січня 1991) — найбільш уславлений зі скульпторів Італії 20 століття.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Бергамо. Він 12-та дитина в бідній родині (батько сторожував при монастирі і робив заодно взуття). Хлопець був релігійно налаштований, похмурий, мовчазний.

Починав як помічник ремісників — тесляра, позолотчика, майстра ліплення. Два роки навчався в приватній школі — академії Чеконьяні в місті Верона , де проходив військову службу. У 1929 р.звільнився від служби і перебрався в Мілан . Початок справжньої творчості — у 1929-32 роках. Твори первісно були з присмаком примітиву, мало сміливі. Багато малює, займається самоосвітою. Використовував усі матеріали, які міг отримати — віск, камінь, бетон, глина. З глиною упорався найбільше. І всі його бронзи, відлиті з глиняних моделей, збережуть усі характерні риси художньої манери Манцу: ніякого академізму, ніякої виглаженості.

Париж і авторитет Родена[ред.ред. код]

У 1936 р. подорож в Париж , відвідини музеїв і виставок і — небажання ні залишитись в Парижі, ні захопитися митцями паризької школи. Авторитетом для себе визнав лише твори Огюста Родена.Вів щоденник .

Вибуховий вузол проблем 20 століття[ред.ред. код]

У 1919 р. Муссоліні започаткував фашиську партію в Італії. Країну заполонила брудна хвиля націоналізму, мілітаризму, бажання мати колонії, відновити химеричну велич. Фрагмент зі щоденника(жовтень 1940 р.):

Ліві лапки Це час війни і кривавої різанини, колонія в Абіссінії ( сучасна Ефіопія), отруйний газ, шибениці, фашизм в Іспанії. Я прагну намалювати страту Христа, як сцену сьогодення...Христос як символ усіх, хто зараз має наругу, в'язниці, страти за свої уподобання . Праві лапки

Манцу і тут виявить власну особистість, прийде до комуністичних уподобань, не пориваючи з італійським католицизмом. Пізніше стане приятелювати з папою римським і отримає від нього важливі скульптурні замови, про які тільки міг мріяти кожний скульптор в Італії. Манцу працюватиме для собора Св. Петра, як колись Браманте , Мікеланджело, Лоренцо Берніні .

Повішений за ноги[ред.ред. код]

Серед найстрашніших вражень доби фашизму в Італії — страта повішеного за ноги, труп якого не прибирали заради залякування населення. Трагічне враження від жорстокої влади, її насилля і дикунства було таким могутнім, що стало темою багатьох (трагічних за змістом)творів майстра, і без того нерадісних. Квінтессенцією пошуків майстра і його спротиву насиллю над людиною взагалі стануть

  • монумент повішеному за ноги
  • «Брама Смерті», двері собору Святого Петра в Римі.

Вони зроблять ім'я скульптора всесвітньо відомим.

Власна родина[ред.ред. код]

Влітку 1954 р. — запрошений професором в академію міста Зальцбург. Закохався в балерину з Мюнхена. Вона — німкеня Інге Шабель, з якою узяв шлюб. Народились і власні діти. Тільки після цього в його творах виникли радісні, життєствердні мотиви і образи.

Смерть[ред.ред. код]

Помер у 1991 році.

Перелік деяких творів[ред.ред. код]

Д.Манцу, «Крок в танці», Детройт, США
  • Благовіщення, рельєф, 1929
  • Гітарист, 1929
  • Розп'яття, 1939
  • розіп'ятий з німецьким генералом, 1941
  • Художник і модель, 1942
  • Автопортрет з моделлю, 1946
  • Дівчинка на стільці (варіанти),1947-1949
  • Проект брами для собору Св. Петра в Римі, 1949
  • Оплакування, рельєф, 1951
  • Розп'яття, 1951
  • Кардинали, варіанти
  • Портрет Інге, 1954
  • Овочі на стільці
  • Танцівниця, варіанти
  • Пара коханців
  • Смерть Святого Стефана, рельєф,1963
  • Смерть папи римського Йоана ХХІІІ, 1963
  • Проект монумента партизану, 1968
  • " Брама миру і війни ", місто Роттердам , церква Св. Лаврентія, 1965—1969
  • Монумент фашиському спротиву, місто Бергамо, 1978

Джерела[ред.ред. код]

  • Eva Huttenlauch, Giacomo Manzù. Die Porta della Morte an St. Peter in Rom (in Bearbeitung)
  • Mario De Micheli, Manzù, Mailand 1988 (1. Aufl. 1971)
  • Bernhard Kirchgessner, Liebe und Tod, Krieg und Frieden. Die drei Bronzeportale Giacomo Manzùs, ISBN 3-933047-99-4
  • Використані матеріали періодичних видань.

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]