Джеймс Медісон (тип підводних човнів)

ПЧАРБ типу “Джеймс Медісон”



Під прапором	США
Спуск на воду	1962-1964 рр (10 човнів)
Виведений зі складу флоту	1964-1995 рр
Основні характеристики
Тип корабля	Підводні човни атомні з ракетами балістичними
Розробник проекту	Electric Boat Division
Класифікація НАТО	SSBN «James Madison»
Швидкість (надводна)	16-20 вузлів (29-35 км/год)
Швидкість (підводна)	22-25 вузлів (39-43 км/год)
Робоча глибина занурення	300 м
Гранична глибина занурення	500 м
Автономність плавания	біля 80 діб
Екіпаж	120 осіб (13 офіцерів, 107 матросів)
Розміри
Водотонажність надводна	7 250 т
Водотонажність підводна	8 250 т
Довжина найбільша (по КВЛ)	129,5 м
Ширина корпусу найб.	10,1 м
Середня осадка (по КВЛ)	9,6 м
Силова установка
Реактор S5W , дві турбіни і гребний гвинт
Озброєння
Торпедно- мінне озброєння	Носові: 4 ТА калібру 533-мм ( торпед)
Ракетне озброєння	16 ПУ для ракет Поларіс А3, пізніше Посейдон С3, на 6 човнах були встановлені ПУ для ракет Трайдент 1-С4

Джеймс Мэдісон — тип підводних човнів атомних з ракетами балістичними США другого покоління. Побудовано і передано флоту 10 човнів цього проекту.

Зміст

1 Історія
2 Конструкція
3 Корпус
4 Енергетичне обладнання
5 Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання
6 Озброєння
7 Експлуатація
8 Ремонти і модернізації
9 Інциденти
10 Сучасний статус
11 Оцінка проекту
12 Представники
13 Див. також
14 Примітки
15 Ресурси інтернету
16 Література

Історія [ред.]

Друга серія ПЧАРБ типа «Лафаєт». За американськими джерелами виділення цього проекту в окремий тип відбулося в 1980-х роках після модернізації човнів цієї другої серії^[1]. А в СРСР і країнах Західної Європи завжди відносили ці човни до типу «Лафайет». Конструктивно і на вигляд човни типу “Джеймс Медісон ” майже не відрізнялися від своїх попередників — ПЧАРБ «Лафайет». Були тільки розроблені ряд заходів з метою зниження рівня власних шумів і частина устаткування була уніфікована з устаткуванням більш сучасних на той час ПЧА типу «Трешер»^[2]. Система управління стрільби ракет і навігаційна система були модернізовані у зв'язку з установленням ракет з більшою дальністю. Була модернізована система запуску, в якій замість рідинного захисту стартової шахти був застосований захист поліуретановою піною. Будівництво 10 човнів типа «Джеймс Медісон» було схвалено 19 липня 1961 ріку президентом Дж. Кенеді. Побудова велася в 1962-1964 роках на чотирьох заводах - Electric Boat, Newport News, Mare Island NSY і Portsmouth NSY. Разом отримали ВМС США на озброєння 41 ПЧАРБ в 1960-64 роках, усіх типів - «Джордж Вашингтон», «Етен Аллен», «Лафайет» і «Бенджамін Франклін». Всі вони були названі на честь видатних діячів американської історії.

Конструкція [ред.]

Традиційна для ПЧА США - півторакорпусна, міцний корпус розділений на 6 водонепроникних відсіків. В носі чрвна розміщені торпедні апарати, позаду рубки ракетні шахти, потім розмішений ядерний реактор, турбіни і турбогенератори. Човни з одни гребним гвинтом. Є три цестерни головного баласту, в носовій частині, зверху центральної частини човна і в кормі човна.

Корпус [ред.]

Міцний корпус виготовлений із сталі марки HY-80 і роздільний на 6 відсіків:

торпеднй
житловий, центральний пост
ракетний
реакторний
допоміжних механізмів
турбінний.

За конструкцією відносяться до човнів з корпусом комбінованого типу. Легкий корпус присутній в районі першого, п'ятого відсіків і в краях. ПЧ має розвинену надбудову, що займає 2/3 довжини корпусу. На рубці човна розташовані носові горизонтальні рулі. Таке розташування носових рулів зменшує перешкоди бортовому ГАК і є традиційним для американських ПЧА. Ракетний відсік знаходиться за рубкою в надбудові. У хвостовій частині розташовані вертикальні і горизонтальні рулі і один семилопастевий гвинт діаметром 5 метрів.

Енергетичне обладнання [ред.]

На ПЧАРБ типа «Джеймс Медісон» встановлювався водо-водяной реактор S5W фірми Вестінгауз . Активна зона реактора була розрахована на 5 років безперервної праці до перезарядки. Окрім нього до складу головної енергетичної установки входили дві парові турбіни загальною потужністю 15 000 к.с. і два турбогенератори потужністю по 2500 кВт. У резервну енергетичну установку входили дизель-генератори і грібний електродвигун потужністю 600 л.с. З метою зниження шумів турбіни і турбогенератори встановлювалися на спеціальній платформі.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання [ред.]

Список устаткування встановлюваного на човнах цього типу:

система управління ракетною стрільбою Mk 84
система управління торпедною стрільбою Mk 113 Mod.9
гидроакустический комплекс AN/BDD-2, в складі:
- пассивний сонар AN/BDR-7
- активная навігаційна AN/BDR-19
- активний сонар для виявлення і класифікації цілей AN/BDS-4
- комплекс підводному зв'язку AN/UDC-1
- антенна контролю власних шумів AN/BDA-8
РЛС BPS 11A або BRC-15
навігаційнний комплекс SINS Mk 2 Mod.4
радиозвязковий комплекс – – рамкова антена СДВ AN/BRA-16
кабельна плаваюча антена AS-1554/BRR (антена КВ-СВ AN/BRA-9, спіральна прийомо-передавальна AN/BRA-15)^[3]. В 1971-1972 році в процесі переозброєння ракетами Посейдон С3 човни отримали нову систему управління стрільбою Mk88. У 1978-1982 році при переозброєнні 6 човнів ракетами Трайдент встановлювалися нова система управління ракетною стрільбою Mk88 мод.2 і стартовий комплекс Mk24 мод.1. Додатково були встановлені нові гідроакустичні станції AN/BQR-15, AN/BQR-17 і AN/BQR-21, нова АСУ.^[4] В процесі модернізації в 80-х роках електронне обладнання БР всіх ПЛАРБ було модернізовано до одного рівня. Всі човни отримали буксировану антену AN/BQR-15, модернізовану циліндрову антену AN/BQR-4 і конформну антену шумопеленгаторної ГАС AN/BQR-7. Була встановлена апаратура цифрової обробки сигналів, що дозволяє одночасно відстежувати до п'яти цілей. У навігаційну систему була додана апаратура астрокорекції координат, що дозволила підвищити точність ракетної стрільби^[5].

Озброєння [ред.]

Човен Casimir Pulaski в морі.

На човнах встановлено 16 ракетних шахт заввишки 11,4 метра з внутрішнім діаметром у 2,1 метри. Шахта виконана у вигляді сталевого циліндра жорстко закріпленого в корпусі ПЧАРБ. Зверху шахта закривається кришкою з гідравлічним приводом. Під кришкою розташована мембрана, що запобігає попаданню забортної води в шахту при відкритті кришки. Усередині шахти встановлюється сталевий пусковий стакан в якому і розміщується сама ракета. Між стінками шахти і пусковим стаканом розташовані амортизатори призначені для погашення ударних навантажень на ракету. При побудові на ПЧАРБ встановлювалися балістичні ракети для підводних човнів (БРПЧ) Поларіс А3. Для управління ракетною стрільбою була встановлена бойова система Mk 84, що дозволяє за 15 хвилин підготувати першу ракету до пуску. Кожна ПУ була обладнана газогенератором для формування низькотемпературної парогазової суміші для запуску ракет з глибини до 30 метрів. Ракета проходила товщу води і на висоті близько 10 метрів над поверхнею води включався маршовий двигун. Всі 16 ракет могли бути запущеними з проміжком у 16 хвилин. Основний метод старту БРПЛ - підводний. (Попередні БРПЧ Поларіс А2 запускалися лише в надводному положенні). На всіх човнах в період з березеня 1971 по квітень 1972 року була зроблені заміна ракет на Посейдон С3. В процесі заміни були також модернізовані пускові шахти. За рахунок зменшення конструкції амортизаційних пристроїв між шахтою і пусковим стаканом був збільшений діаметр самого стакана. Це дозволило встановити в шахту ракету більшого діаметру (в ракети Посейдон 1,88 метри проти 1,37 метри в Поларіс А3). Встановлено нове електронне устаткування, замість системи управління стрільбою Mk84 була встановлена нова Mk88. Установка нової системи управління стрільбою була пов'язана з необхідністю виконання завдання з перенацілювання блоків РГЧ (ракетної головної частини, тобто боєголовки). Озброєння ракетою “Посейдон” дозволило човнам вирішувати нові завдання. З'явилася можливість уражати не не лише наземні цілі, але і стартуючі міжконтинетальні балістичні ракети (МБР) супротивника під час зустрічного у відповіді удару. Кількість розгорнутих на ПЛАРБ боєзарядів перевищило кількість таких в сухопутних МБР і вони стали основою стратегічних ядерних сил США. У березні 1971 року вийшов на бойове патрулювання перший човен озброєний ракетами “Посейдон”. Ним став ПЧАРБ типа «Джеймс Медісон» (Casimir Pulaski (SSBN-633)). Шість човнів цього типа (James Madison (SSBN-627), Daniel Boone (SSBN-629), John C. Calhoun (SSBN-630), Von Steuben (SSBN-632), Casimir Pulaski (SSBN-633) і Stonewall Jackson (SSBN-634)) з жовтня 1979 року прошли переозброєння ракетами Трайдент 1-С4. Була встановлена система управління стрільбою Mk84 mod.2, що дозволяла перенацілювати БРПЛ на нові цілі вже в процесі бойового чергування. Модернізовані ПЛАРБ стали базуватися на базі Кингс-бой (штат Джорджія, США). 6 вересня 1980 року ПЧАРБ “Daniel Boone” вийшла на бойове патрулювання, ставши таким чином першим човном з ракетною системою Трайдент-1.^[5]. Торпедне озброєння представлене чотирма носовими ТА калібру 533 мм. Боєзапас 12 торпед типів Mk14/16, Mk37, Mk45, Mk48. Замість частини торпед могли завантажуватися ПЧУР UUM-44 SUBROC.

Експлуатація [ред.]

Човни проекту несли активну службу. Розгортання ПАЛРБ відбувалося з баз: * Песть-лох (заливши Клайд, Великобританія) з патрулюванням ПЛАРБ в Норвезькому і Баренцевом морях;

Апра (о. Гуам, США) з патрулюванням ПЧАРБ у Філіппінському морі;
Рота (заливши Кадіс, Іспанія) з патрулюванням ПЛАРБ в Середземному морі;

В процесі переозброєння ракетами з більшою дальністю відбулося переміщення зон бойового патрулювання ближче до берегів США. Так після переозброєння ракетами Трайдент човна були переведені з порту Рота на військово-морську базу (ВМБ) Кінгс-бой (штат Джорджія, США) а зона патрулювання була перенесена в район бермудських островів. Кожен човен традиційно комплектувався двома екіпажами - "синім" і "золотим" що поперемінно змінює один одного на чергуванні. За час своєї експлуатації деякі човни виконали більше 70 бойових походів (75 походів в SSBN-629). ...

Ремонти і модернізації [ред.]

Човни мали 100-добовий цикл оперативного використання: 68 діб на бойовому чергуванні і 32 доби на міжпоходовий ремонт на базі. Капітальний ремонт проводився в середньому раз в 5-6 років. В процесі нього відбувалася заміна активної зони реактора а також, як правило, модернізація ракетного комплексу і електронного й радіо устаткування. Це дозволило в 60-х роках забезпечити високий коефіціент оперативного навантаження КОН в діапазоні 0,5-0,6. Для порівняння КОН ПЧАРБ СРСР в цей час складав 0,16-0,25. До першого капітального ремонту ПЧАРБ встигли провести два десятки бойових походів (19 в SSBN-629).

Інциденти [ред.]

За даними ^[6]

9 серпня 1968 року Von Steuben (SSBN-632) в підводному положенні зіткнувся з танкером Sealady в 40 милях від південного побережжя Іспанії. Човен отримав незначні пошкодження.
29 січня 1970 року Nathanael Greene (SSBN-636) в тумані сів на мілину в районі ВМБ Чарлстон (Південна Кароліна). Через 7 годин човен був знятий з мілини. Пошкоджень не було.
28 травня 1970 року Daniel Boone (SSBN-629) в процесі ходових випробувань зіткнулася з філіппінським торгівельним судном «Президент Куезон» в у районі мису Генрі, штат Джорджія. Човен отримав незначні пошкодження, а судно отримало серйозні пошкодження носової частини.
3 листопада 1974 року James Madison (SSBN-627) в Північному морі зіткнувся з непізнаним радянським ПЧ. На корпусі човна залишилася 3 метрова подряпина.
11 серпня 1984 року Nathanael Greene (SSBN-636) при патрулюванні в районі Ірландського моря ушкоджує свій гвинт. Підводний човен повертається в Хорхи-лоха (Шотландія) використовуючи резервну рухову систему. Ремонтні можливості бази США не достатні і човен пішов на ремонт в розташовану поруч британську базу підводних човнів Феслейн, Шотландія. Зла доля продовжувала переслідувати човен. У доці при ремонті 18 серпня 1984 спалахнула пожежа. Човен при цьому не постраждав, але офіційна влада так і не повідомили чи була під час пожежі ядерна зброя на борту.
Рубка човна "Nathanael Greene" в Порту-Канавералу

13 березня 1986 року Nathanael Greene (SSBN-636), під час патрулювання в Ірландському морі, серйозно пошкодив цистерни головного баласту і кермо. Своїм ходом човен прийшов в Песть-лоха. Але пошкодження були настільки значні, що після аварійного ремонту човен 25 квітня відправлений в Чарльстон (Південна Кароліна). Комісія, що оцінювала пошкодження човна, зважаючи зокрема на необхідність скорочення наступального озброєння за договором СНВ-2, прийняла рішення човен не відновлювати і вивести з бойового складу флоту. Рубка човна встановлене в якості меморіалу на березі каналу при вході до Порту-Канавералу, штат Флоріда.
7 квітня 1987 року з палуби Ulysses S. Grant (SSBN-631) хвилею були змиті два матроси в трьох милях від гавані порту Портсмут (штат Нью-Гемпшир). Один з моряків був врятований. Пошуки другого закінчилися безрезультатно.
25 квітня 1987 року Daniel Boone (SSBN-629) сіла на мілину на річці Сент-Джеймс в Ньюпорт-Ньюс (штат Вірджінія), при ходових випробуваннях після ремонту.

Сучасний статус [ред.]

Sam Rayburn (SSBN-635) 16 вересня 1985 року за умовами договору СНВ-2 була виведена із складу флоту. Ракетні шахти демонтовані, а човен переобладнаний в навчальний і отримав індекс MTS-635. Використовується в Naval Nuclear Power School на базі Goose Creek в Південній Кароліні. Планується використовуватися до 2018 року. Nathanael Greene (SSBN-636) виведений із складу флоту у 1987 році після аварії і утилізуваний. У зв'язку зі скороченням стратегічних наступальних озброєнь згідно з угодою СНВ-2 човни типу "Джеймс Медісон", що все ще залишилися на флоті, виведені із складу флоту в 1992-1994 роках і утилізовані.

Оцінка проекту [ред.]

Порівняльна таблиця ПЧАРБ другого покоління.
Країна	США	США	СРСР	СРСР	СРСР	Велика Британія	Франція
ПЧАРБ	Лафаєт	Джеймс Медісон Бенджамін Франклін	667А Навага	667Б Мурена	667БД Мурена-М	Резолюшен	Редутабль
Побуловано	1961—1964	1962—1967	1964—1974	1971—1977	1973—1975	1964—1969	1964—1985
Експлуатація	1963—1994	1964—1995	1967—1995?	1973—1999?	1975—1999	1966—1996	1969—2008
Кількість	9	10+12	34	18	4	4	6
Водозаміщення (т) надводне підводне	7 250 8 250	7 250 8 250	7 760 11 500	8 900 13 700	10 500 15 750	7 500 8 500	8 100 8 900
Число ракет	16 «Поларіс» А-3 потім «Посейдон» С-3	16 «Посейдон» С-3 або «Трайдент I» С-4	16 Р-27	12 Р-29	16 Р-29Д	16 «Поларіс» А-3ТК	16 M1 потім М2 потім М20 потім M4
ГЧ: блоків* потужністю	3600Кт 1050Кт	1050Кт 8100Кт	1*1Мт	1*1Мт	1*800Кт	3*600Кт	1500Кт 1500Кт 11,2Мт 6150Кт
Вага ГЧ (кг)	760кг 2000кг	2000кг 1360кг	650кг	1100кг	1100кг	760кг	1360кг 1360кг 1000кг ?
Дальність (км)	4300км 4600км	4600км 8* 7400км	2400км	7800км	9100км	4300км	3000км 3200км 3200км 5000км

Представники [ред.]

Назва і №	Завод ^[7]	Закладений	Спущений на воду	Переданий флоту	Виведений з флоту
USS James Madison (SSBN-627)	Newport News	5 березня 1962	15 березня 1963	28 липня 1964	20 листопада 1992
USS Tecumseh (SSBN-628)	Electric Boat	1 червня 1962	22 червня 1963	29 травня 1964	23 липня 1993
USS Daniel Boone (SSBN-629)	Mare Island NSY	6 лютого 1962	22 червня 1963	23 квітня 1964	18 лютого 1994
USS John C. Calhoun (SSBN-630)	Newport News	4 червня 1962	22 червня 1963	15 вересня 1964	28 березня 1994
USS Ulysses S. Grant (SSBN-631)	Electric Boat	18 серпня 1962	2 листопада 1963	17 липня 1964	12 червня 1992
USS Von Steuben (SSBN-632)	Newport News	4 вересня 1962	18 жовтня 1963	30 вересня 1964	26 лютого 1994
USS Casimir Pulaski (SSBN-633)	Electric Boat	12 січня 1963	1 лютого 1964	14 серпня 1964	7 березня 1994
USS Stonewall Jackson (SSBN-634)	Mare Island NSY	4 липня 1962	30 листопада 1963	26 серпня 1964	9 лютого 1995
USS Sam Rayburn (SSBN-635)	Newport News	3 грудня 1962	20 грудня 1963	2 грудня 1964	31 липня 1989
USS Nathanael Greene (SSBN-636)	Portsmouth NSY	21 травня 1962	12 травня 1964	19 грудня 1964	31 січня 1987