Джейн Біркін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джейн Біркін
Jane Birkin
Jane Birkin07.JPG
Ім’я при народженні Джейн Меллорі Біркін
Народження 14 грудня 1946(1946-12-14) (68 років)
Лондон, Англія
Національність англійка
Рід діяльності акторка, співачка
Сторінка в інтернеті http://www.janebirkin.net

Дже́йн Бі́ркін (англ. Jane Birkin; *14 грудня 1946, Лондон) — англо-французька акторка кіно й театру, поп-співачка, кавалер ордену Британської імперії. Відома тривалим особистим і творчим союзом із французьким співаком, актором і режисером Сержем Генсбуром. Мати популярних французьких акторок і співачок Шарлотти Генсбур, Лу Дуайон і Кейт Баррі. В Україні найбільш відома за фільмами з П'єром Рішаром.

Біографія[ред.ред. код]

Джейн Меллорі Біркін народилася в родині військового Девіда Біркіна й акторки Джуді Кемпбелл. Крім неї у родині вже був син Ендрю Біркін, що став пізніше відомим режисером і кіносценаристом («Парфумер: Історія одного вбивці», «Цементний сад»).

Біркін, яка виросла у вільній атмосфері Лондона 1960-х років, уже у віці 17 років вирішила піти по стопах матері й уперше записалася на кінопроби. У цьому ж віці вона дебютувала на сцені лондонського Haymarket Theater, зігравши юну глухоніму в постановці Carving a Statue Грема Гріна.

Далі вона бере участь у пробах до мюзиклу за назвою «Готель Пассіфлора»; у цей час вона знайомиться із популярним композитором Джоном Баррі (з музичної теми до фільмів про Джеймса Бонда). У віці 19 років Біркін виходить заміж за Баррі. Від цього шлюбу в 1967 році народжується донька Кейт, однак шлюб Біркін і Баррі протривав недовго. Відразу після розпаду відносин Джейн вирішує переїхати у Францію.

Причиною цього рішення було не тільки розлучення, але й бажання зробити кінокар'єру. Після скромної дебютної ролі у фільмі «The Knack», славу Біркін як кіноактрисі приносить участь у культовому фільмі Мікеланджело Антоніоні, лауреат Канського кінофестивалю, фільм «Фотозбільшення» (1967 рік). Джейн, що грала там одну з фотомоделей і з'явилася повністю оголеною в короткій сцені, негайно помітили. У наступному році Біркін потрапила у Францію на кінопроби у фільм «Слоган», і хоча вона не говорила французькою мовою, одержала роль. Участь у цьому фільмі стала для Біркін доленосною: на знімальному майданчику вона зустріла Сержа Генсбура, що гра у тому ж фільмі, і за словами самої Біркін, «це була любов з першого погляду».

Біркін і Генсбур одразу стали наймоднішою парою Франції; у 1969 році вони випускають свій спільний сингл «Je t'aime… moi non plus» («Я тебе люблю… Я тебе теж ні»), у фіналі якого Біркін починала стогнати, імітуючи оргазм. Сингл став найбільш продаваною піснею року у Франції (більше мільйона копій у перші тижні після випуску) і великим хітом по всій Європі. Все це відбулося незважаючи на заборону на радіоефір пісні в багатьох країнах, а також офіційна заява Папи Римського з засудженням композиції. За чутками, Генсбур і Біркін дійсно займалися сексом під час запису пісні, хоча це неодноразово спростовувалося. Пісня стала візитною карткою скандальної пари.

Крім того, пісня позначила початок музичної кар'єри Джейн Біркін. Серж Генсбур продовжив писати для її тендітного, тонкого голосу пісні. Творчий союз Біркін з Генсбуром підкріплювався їхніми особистими відносинами, що тривали 12 років. У 1971 році в пари народилася дочка Шарлотта, популярна акторка й співачка. Протягом спільних з Генсбуром років, Джейн Біркін продовжувала активно зніматися в кіно. З її участю вийшло більше тридцяти картин, в основному комедій і детективів, що не здобули особливого успіху. Серед них є й одна спільна кіноробота з Генсбуром — «Я тебе люблю… Я тебе теж ні» (за назвою пісні).

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1969 — Je t'aime... moi non plus зі Сержем Гейнсбуром.
  • 1973 — Di doo dah
  • 1975 — Lolita go home
  • 1978 — Ex fan des sixties
  • 1983 — Baby alone in Babylone
  • 1987 — Lost song
  • 1987 — Jane Birkin au Bataclan
  • 1990 — Amours des feintes
  • 1992 — Integral au Casino de Paris
  • 1996 — Versions Jane
  • 1996 — Integral a l'Olympia
  • 1998 — Best Of
  • 1999 — A la legere
  • 2002 — Arabesque
  • 2004 — Rendez-Vous
  • 2006 — Fictions

Посилання[ред.ред. код]