Джелаль-ад-дін Акбар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джелаль-ад-дін Акбар
Джелаль-ад-дін Акбар

11-й Падишах Індії
Час на посаді:
1556 — 1605
Попередник Хумаюн
Наступник Джаханґір

Народився 15 жовтня 1542(1542-10-15)
Сінд
Помер 27 жовтня 1605(1605-10-27) (63 роки)
Агра
Рідня дід Бабур
Релігія іслам

Джела́ль-ад-Дін Мухамма́д Акба́р або Акбар Великий (* 15 жовтня 1542— † 27 жовтня 1605, Агра) — третій падишах (15561605) з династії Великих Моголів, онук Бабура, прямий нащадок Тамерлана. Акбар був видатним державним діячем, допитливою, хоч і неграмотною людиною, мав прекрасну пам'ять, був сміливим та здібним воєначальником.

Біографія[ред.ред. код]

Акбар Великий народився в Амаракоті, в Сінді (нині провінція Пакистану), де провів перші 12 років свого життя. У 1555 він разом зі своїм батьком Хумаюном переїхав, повернувся в Делі, який перетворився на центр літературного та художнього відродження.

У 1556 Хумаюн помер, і Акбар у віці 14 років став правителем. Через чотири роки він вигнав регента Байрам-хана і, потім поваливши впливового Адхам-хана, придушивши кілька заколотів (зокрема Баз Бахадура в Мальві), у тому числі за участю свого брата Хакіма в 1579, приступив до розширення кордонів успадкованої імперії. Тут йому допоміг раджпутський клан Качваха, що перейшов на бік падишаха.

Акбар об'єднав Раджпутану, Гуджарат, Бенгалію і Кашмір. Основна частина його тривалого правління була присвячена тому, щоб підпорядкувати непокірних правителів Північної Індії і встановити в країні міцний мир. Акбар навів порядок у зборі податків, та, як і його дід Бабур, сприяв розвитку торгівлі.

Державною мовою Могольської імперії (не плутати з «монголами») була гінді. У 1574, завершивши в основному територіальне формування держави, Акбар приступив до проведення внутрішніх реформ. Акбар зарекомендував себе як покровитель наук і мистецтв, зібрав навколо свого престолу найкращих учених, поетів, музикантів і художників. Його найближчий сподвижник, візир Абу-л Фазл, був різнобічно освіченою людиною, розмовляв багатьма мовами і залишив записи про правління Акбара. У період правління Акбара була створена школа живопису, зібрана багатюща бібліотека, яка налічує понад 24 тисяч томів. У 1569 поблизу Агри почалося будівництво нової столиці Фатехпур-Сікрі («міста Перемоги»).

Діставши в спадщину невелику територію навколо Делі, Акбар розширив свої володіння за рахунок завоювання ряду князівств Північної Індії. Династичними шлюбами Акбар зміцнив свої зв'язки з раджпутськими князівствами, а кіннота раджпутів стала основою його війська. В 1574 році він спробував відмінити систему джаґірів та замінити земельні наділи зарплатнею зі скарбниці, а збір податків передати державним чиновникам. Ця спроба Акбара викликала опір військової знаті й зазнала невдачі. Невдоволені реформами Акбара феодали підняли повстання проти «правителя-віровідступника» (15801582), яке було придушене з великими труднощами. На відміну від своїх попередників Акбар старався досягти згоди між своїми підданими незалежно від релігії та залучитися підтримкою основної маси населення — індусів, яких він широко просував на провідні державні посади.

Акбар виявляв великий інтерес до релігій, включаючи християнство, про яке йому розповідали Клаудіо Аквавіва, Антоні де Монсеррат і інші католицькі місіонери. Він однаково доброзичливо відносився до всіх своїх підданих, дозволив вільне віросповідання всіх релігій. З 1582 Акбар намагався затвердити в країні нове містичне віровчення, яке назвав дин-і іллахі («божественна віра»), розроблене разом з Абу-л-Фазлем. Це вчення було поєднанням елементів індуїзму, зороастризму, ісламу і почасти християнства. Акбар говорив: «Лише та віра істинна, яку схвалює розум» і «Багато дурних шанувальників традицій беруть звичай предків за визначення розуму і тим самим прирікають себе на вічну ганьбу». Втім лише найближчі стали адептами нової віри, зокрема Бірбал, Хан-е-ханан, Файзі.

У 1580-82 роках спалахнуло повстання великих феодалів проти запроваджених Акбаром релігійних реформ. Як підсумок боротьби звучать слова Акбара: «Щасливий, бо міг докладати в житті священне Вчення, міг дати достаток народу і був відтінений великими ворогами».

Також Акбар ввів нову релігію «дін-і ілахі» (божу віру), що була еклектичною сумішшю з вірувань та обрядів запозичених з ісламу, індуїзму, парсизму та джайнізму. Головою нової релігії став сам Абар який таким чином поєднував в собі світську та релігійну владу. За його життя послідовники нової релігії мали підтримку правителя, але після його смерті перетворилися на невелику секту.

Епоха акбарового правління докладно описана його радником та хроністом Абу-л-Фазлом.

Останні роки його життя були затьмарені придворними інтригами і змовницької діяльністю сина Саліма. Помер Акбар в 1605, престол успадкував Салім під ім'ям Джахангира.

Реформи[ред.ред. код]

Метою реформ було створення централізованої держави на основі справедливого і рівного ставлення до всіх народам, які його народам. У першу чергу він посилив контроль за армією, провів новий адміністративний поділ держави, разом зі своїм головним фінансистом Тодар Малом встановив єдину систему оподаткування. Податкова реформа мала в своїй основі найсуворіший облік, що не дозволяє чиновникам приховувати і розкрадати значну частину зборів. Одночасно з цим було передбачено нестягування податків при неврожаї і голод, видача позичок грошима і зерном.

Акбар скасував податки на не-мусульман і принизливу для індусів подушну подати. У всій імперії була введена єдина система мір і ваг, а також єдиний сонячний календар, заснований на даних таблиць Улугбека. Величезне значення падишах приділяв розвитку торгівлі, яку зав'язав навіть з європейцями. Прагнучи розширити панування Могольськой імперії в Індії та залучити на свій бік індуське суспільство, Акбар активно залучав індуських раджів на важливі посади в державі і армії.

Адміністративними реформами, поступками феодалам і спробою об'єднати різні релігійні течії в нову релігію Акбар намагався централізувати свою державу. В останні роки свого правління Акбар вів загарбницьку війну проти афганських племен і підкорив Кашмір. В результаті завоювань межі Могольської держави простяглися від Балху на півночі, до Ґодаварі на півдні включно з Кашміром та сучасним Афганістаном.

Смерть і спадщина[ред.ред. код]

3 жовтня 1605 Акбар захворів на дизентерію, від якої він вже ніколи не оговтався. Він, як вважають, помер 26 жовтня 1605, після чого його тіло був похований у мавзолеї в Сикандра, Аґра.

Акбар залишив багату спадщину як для держави Великих Моголів, так і для індійського субконтиненту в цілому. Він міцно вкорінив авторитет держави Великих Моголів в Індії та за її межами, після того, як ліквідував загрозу з боку афганців під час царювання його батька, встановивши свою військову і дипломатичну перевагу. Під час його правління, характер змін набув рис світського і ліберального, з акцентом на культурну інтеграцію. Він також представив кілька далекоглядних соціальних реформ, у тому числі заборону саті, легалізацію повторного шлюбу для вдів і підвищення віку вступу в шлюб.

Журнал «Тайм» включив його ім'я у свій список Top 25 світових лідерів.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Советская историческая энциклопедия. — Москва, 1961.
  • Антонова К. А. Очерки общественных отношений и политического строя Могольской Индии времён Акбара (1556—1605). — Москва, 1952.
  • Habib, Irfan (1997). Akbar and His India. New Delhi: Oxford University Press. ISBN 9780195637915. 
  • Hasan, Nurul (2007). Religion, State and Society in Medieval India. New Delhi: Oxford University Press. ISBN 9780195696608.