Джерард Койпер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джерард Петер Койпер
нід. Gerrit Pieter Kuiper
англ. Gerard Peter Kuiper
GerardKuiper.jpg
Народився 7 грудня 1905(1905-12-07)
Помер 23 грудня 1973(1973-12-23) (68 років)
Громадянство Нідерланди Нідерланди, США США
Національність нідерландець
Галузь наукових інтересів астрономія
Заклад Лейденський, Гарвардський, Чиказький, Аризонський університети
Alma mater Лейденський університет
Вчене звання професор
Науковий керівник Ейнар Герцшпрунг
Відомий завдяки: відкрив Міранду, Нереїду
пояс Койпера
Нагороди Премія Жансена, медаль Ріттенгауза

Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА: [ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper, МФА: [ˈkaɪpər]); 7 грудня 1905 - 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники УранаМіранду (1948), НептунаНереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу у супутника Сатурна Титана.

Життєпис[ред.ред. код]

Родився в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 закінчив Лейденський університет. До 1933 працював там же під керівництвом Е.Герцшпрунга. З 1933 жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933-1935), Гарвардському (1935-1936), Чиказькому (1936-1960, з 1943 - професор) університетах. У 1947-1949 і 1957-1960 — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973.

Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, бо прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б.Г.Д.Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.

Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п'ятий супутник Урану — Міранду, в 1949 — другій супутник Нептуна — Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.

У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949-1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій - «Сонячна система» (т. 1-4, 1953-1961) та «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).

Відзнаки та пам'ять[ред.ред. код]

Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.

Передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий в його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.

Щорічно Відділ планетарних наук (en:Division for Planetary Sciences) Американського астрономічного товариства (en:American Astronomical Society) вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.

Джерела[ред.ред. код]